Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення щодо практичного застосування норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє.
Платник податків – фізична особа – резидент у своєму зверненні повідомив, що протягом 20..–20.. років здійснював представницькі функції щодо фізичної особи – нерезидента.
При цьому платнику податків (повіреному) фізичною особою – нерезидентом (довірителем) видавались довіреності на проведення банківських операцій за будь-якими рахунками, якими передбачалось право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на таких рахунках.
На підставі вказаних довіреностей фізична особа – резидент (повірений) через касу банківської установи в Україні періодично знімав з рахунку фізичної особи – нерезидента (довірителя) кошти, які в подальшому передавались довірителю та/або за його вказівкою інший особі.
Отримання винагороди представником за вчинення дій за довіреністю не передбачалось, тобто платник податків не отримував жодних доходів за здійснення представницьких функції щодо фізичної особи – нерезидента.
Враховуючи те, що вказані дії вчинялись не систематично, за одиничними дорученнями довірителя, платник податку просить надати податкову консультацію щодо питань:
1. Чи виникають у фізичної особи – резидента зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору в разі зняття нею коштів з рахунку фізичної особи – нерезидента, власника рахунку в банківській установі на території України, за довіреністю на виконання таких дій на безоплатній основі, з подальшою передачею власнику та/або за його вказівкою іншій особі, за умови відсутності претензій з боку довірителя і підтвердження (у письмовій формі) отримання коштів в повному обсязі?
2. Чи виникають у фізичної особи – резидента зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору в разі перерахування безготівкових коштів з рахунків фізичної особи – нерезидента, власника рахунку в банківській установі на території України, за довіреністю на виконання таких дій на безоплатній основі, з подальшою передачею власнику та/або за його вказівкою іншій особі, за умови відсутності претензій з боку довірителя і підтвердження (у письмовій формі), що всі дії були виконані за його дорученням?
3. Чи вимагає податкове законодавство станом на 20.., 20..та 20.. рік подання фізичною особою – резидентом податкової звітності щодо виконання зазначених операцій у 20.., 20.. та 20.. роках?
4. Чи вимагає податкове законодавство станом на 20.., 20.. та 20.. рік складання будь-яких звітних документів, актів приймання-передачі, розписок, чи будь-яких інших документів щодо виконання зазначених вище операцій?
Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Правові основи укладення договору доручення визначено статтями 1000– 1010 ЦКУ.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (частина перша статті 1000 ЦКУ).
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного (частина друга статті 1000 ЦКУ).
Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 1002 ЦКУ).
Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги (частина друга статті 1002 ЦКУ).
Разом з тим відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПКУ дохід з джерелом його походження з України – це будь-який дохід, отриманий, зокрема, резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Об'єктом оподаткування фізичної особи – резидента є, зокрема:
загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПКУ);
іноземні доходи –доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України(підпункт 163.1.3 пункту 163.1 статті 163 ПКУ).
Порядок оподаткування іноземних доходів визначено пунктом 170.11 статті 170 ПКУ.
Статтею 165 ПКУ встановлено вичерпний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
При цьому звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пунктах 3 і 4 пункту 170.131статті 170 ПКУ та пункту 14 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).
Водночас перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено пунктом 164.2 статті 164 ПКУ, зокрема, інші доходи, крім зазначених у статті 165 ПКУ (підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПКУ).
Згідно з пунктом 167.1 статті 167 ПКУ ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2–167.5 статті 167 ПКУ).
Вказані доходи також є об'єктом оподаткування військовим збором (підпункт 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).
Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX ПКУ).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 ПКУ, згідно з підпунктом 168.2.1 пункту 168.2 якої платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
Порядок подання річної податкової декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) передбачено статтею 179 ПКУ.
Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платника податку на доходи фізичних осіб – до 01 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV ПКУ (підпункт 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПКУ).
Фізична особа зобов'язана самостійно до 01 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (пункт 179.7 статті 179 ПКУ).
Форму податкової декларації та інструкцію щодо її заповнення затверджено наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.12.2020 № 783).
Абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПКУ встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПКУ.
Також слід зазначити, що статтею 1 розділу І Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Обов'язковіреквізити, якіповинніматипервиннідокументипередбачено статтею 9 Закону № 996.
Одночасно зауважуємо, що відповідно до пункту 176.1 статті 176 ПКУ платники податку зобов'язані, зокрема:
а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до розділу IV ПКУ подавати декларацію;.
б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого ПКУ, документи первинного обліку.
Таким чином, у разі якщо фізичною особою (повіреним) на підставі договору доручення здійснюються правочини від імені та за рахунок коштів довірителя, то у розумінні ПКУ такі кошти можуть не включатися до загального річного оподатковуваного доходу повіреного за умови наявності у такого повіреного документів первинного обліку, які підтверджують відсутність отримання ним будь-якого доходу при вчиненні зазначених правочинів.
Разом з тим, якщо у зазначеного повіреного відсутні вказані документи, тобто такий повірений не може підтвердити документально використання коштів довірителя, то сума отриманих коштів включається до його загального річного оподатковуваного доходу та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
З метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства для отримання більш конкретної відповіді в частині оподаткування доходів фізичних осіб необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушених питань.
Зауважуємо, що відповідно до пункту 528 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID - 19), зупиняється перебіг строків, встановленнях, зокрема, статтями 52 і 53 ПКУ щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.
Крім того, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у пункті 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Так, згідно з підпунктом 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ для платників податків і контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків,передбачених зазначеним підпунктом ПКУ.
Згідно з пунктом 52.2 статті 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2024 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. |
Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" |
Приєднуйтесь до нас у соцмережах: |