Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.06.2023 р. № 1596/ІПК/99-00-19-03-04-06

Державна податкова служба України розглянула звернення на отримання індивідуальної податкової консультації платника податків – юридичної особи (далі – Платник 1) щодо сплати податків його представником (далі –
Платник 2), та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Кодексом (пункт 1.1
статті 1 Кодексу).

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 Кодексу).

 Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Кодексу платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Кодексом (пункт 36.1 статті 36 Кодексу).

Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором (пункт 36.2 статті 36 Кодексу).

Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк (пункт 38.1 статті 38 Кодексу).

Пунктом 57.1 статті 57 Кодексу визначено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.

Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів (пункт 87.1. статті 87 Кодексу).

Крім цього, відповідно до пункту 87.7 статті 87 Кодексу забороняється будь-яка уступка грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків третім особам.

Як вбачається із звернення, Платник 1 уклав з Платником 2 договір доручення, загальними положеннями якого передбачено, що Довіритель (Платник 1) доручає, а Повірений (Платник 2) зобов’язується за винагороду від імені і за рахунок Довірителя (Платника 1) вчинити наступні юридичні дії: за реквізитами, наданими Довірителем (Платником 1), здійснити оплату податку на прибуток Довірителя (Платника 1) за четвертий квартал 2022 року в сумі 5 000 000 (п’ять мільйонів) гривень.

Відповідно до пункту 38.2 статті 38 Кодексу сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, – податковим агентом, або представником платника податку.

Платник податків веде справи, пов’язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника (пункт 19.1 статті 19 Кодексу). Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.

Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності (пункт 19.2 статті 19 Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1000 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Тобто, договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором.

Разом з цим, відповідно до частини першої статті 237 ЦКУ представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (частини друга статті 237 ЦКУ).

Обставини справи свідчать, що сплата податку на прибуток підприємств за четвертий квартал 2022 року в сумі 5 000 000 грн була здійснена не від імені та за рахунок Довірителя (Платника 1), як це передбачено  договором доручення, а з банківського рахунку Платника 2, тобто від власного імені та за рахунок повіреного (Платника 2).

Водночас, слід зауважити, що відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою постановою Правління Національного банку України
від 29.07.2022 № 163 (далі – Інструкція № 163), у платіжній інструкції на сплату (стягнення) платежів до бюджету реквізит «Призначення платежу» заповнюється з урахуванням вимог нормативно-правових актів, які регулюють порядок його заповнення в разі сплати (стягнення) платежів до бюджету або повернення платежів з бюджету (пункт 16 додатку до Інструкції № 163).

Наразі платники податків повинні керуватися Порядком заповнення реквізиту «Призначення платежу» розрахункових документів на переказ у разі сплати (стягнення) податків, зборів, платежів на бюджетні рахунки та/або єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на небюджетні рахунки, а також на єдиний рахунок, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.07.2015 № 666, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12.08.2015 за № 974/27419 (зі змінами) (далі – Порядок № 666).

Порядок № 666 передбачає заповнення у полі № 3 реквізиту «Призначення платежу» податкового номеру платника, тобто у даному випадку податкового номеру Платника 2, з банківського рахунку якого кошти були перераховані на бюджетний рахунок.

Враховуючи викладене вище, правові підстави для відображення зазначеної суми в інтегрованій картці Платника 1 відсутні.

До того ж повідомляємо, що порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України (пункт 109.2 статті 109 Кодексу).

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку несе платник податків, крім випадків, визначених Кодексом
(пункт 36.5 статті 36 Кодексу).

Згідно з пунктом 102.9 статті 102 та пунктом 52⁸  підрозділу 10 розділу ХХ, а також з урахуванням пункту 69.9 статті 69 Кодексу на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, та на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених, зокрема, статтями 52 і 53 Кодексу щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надана така консультація.