Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.06.2023 р. № 1516/ІПК/99-00-24-03-03-05

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення ….. щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомляє, що лікарняний лист надійшов до бухгалтерії після звільнення працівника, але частина лікарняного припадає на період, коли працівник перебував з роботодавцем в трудових відносинах.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи нараховується єдиний внесок на лікарняні в зазначеній ситуації?

2. Чи має значення який вид трудового договору укладений?

Відповідно до ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення згідно з п. 5 ст. 40 КЗпП).

Згідно зі ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Пунктом 1 ст. 12 розділу IV Закону України від 23 вересня 1999 року
№ 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»
(далі – Закон № 1105) встановлено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Підставою для призначення, зокрема, допомоги по тимчасовій непрацездатності є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність листок непрацездатності (п. 1 частини першої ст. 23
розділу IV Закону № 1105).

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у п. 1 (тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві) і п. 7 (перебування в закладі охорони здоров'я, на самоізоляції під медичним наглядом у зв'язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій) частини першої ст. 15 Закону № 1105, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга ст. 15 Закону № 1105).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня
2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до абзацу сьомого п. 1 частини першої ст. 4 Закону№ 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, та органи, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до законодавства для осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених в абзаці сьомому частини першої ст. 4 Закону № 2464, є, зокрема, суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Згідно з п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464 страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Враховуючи викладене, після звільнення працівника підприємство не несе обов'язку страхувальника, а відповідно, і платника страхових внесків. Тобто сума допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахована та виплачена особі після її звільнення, не є базою нарахування єдиного внеску.

Зауважуємо, що відповідно до п. 52⁸ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених, зокрема, статтями 52 і 53 Кодексу щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.

Крім того, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, згідно з п.п. 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених зазначеним підпунктом Кодексу.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.