Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 12.07.2023 р. № 1832/ІПК/99-00-21-03-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення                              щодо окремих питань, пов’язаних із страховими платежами (далі – Звернення від 06.04.2023), та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у Зверненні від 06.04.2023, 24.03.2023 рішенням Національного банку України Товариству було анульовано ліценції на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) (далі – Рішення від 24.03.2023) та 29.03.2023 рішенням Національного банку України Товариство було виключено з Державного реєстру фінансових установ.

На підставі Рішення від 24.03.2023 Товариство втратило право:

1) укладати договори (продовжувати строк діючих договорів) про надання фінансових послуг, на провадження яких була видана ліцензія;

2) укладати договори (вносити зміни до діючих договорів) про надання фінансових послуг, які призводять до збільшення  зобов’язань учасника ринку небанківських фінансових послуг перед клієнтами щодо виду фінансових послуг, на провадження яких була видана ліцензія, включаючи договори перестрахування.

При цьому відкликання ліцензій не звільняє фінансову установу від виконання своїх зобов’язань за договорами про надання фінансових послуг.

З огляду на викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1) чи підпадають вказані у зверненні платежі під дію пункту 141.1 статті 141 розділу ІІІ та підпункту 196.1.3 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ в описаній ситуації 1?;

2) чи підпадають вказані у зверненні платежі під дію підпункту 196.1.3 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ в описаній ситуації 2?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 статті 5 розділу I ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу I ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються ПКУ і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до ПКУ та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (пункт 7.3 статті 7 розділу І ПКУ).

Відносини у сфері страхування регулюються Законом України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон № 85).

Відповідно до статті 2 Закону № 85 страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених Законом № 85, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів   (стаття 1 Закону № 85);

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (стаття 12 Закону № 85).

Положення про ліцензування та реєстрацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг затверджено постановою Правління Національного банку України від 24.12.2021 № 153  (далі – Положення 153).

Підпунктом 6 пункту 65 глави 5 розділу ІІ Положення № 153 визначено, що Національний банк України видає ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, зокрема, у сфері страхування.

Відповідно до пункту 519 глави 65 Положення № 153 Національний банк України має право прийняти рішення про відкликання (анулювання) ліцензії (ліцензій) на провадження діяльності з надання фінансових послуг, виданої (виданих) надавачеві фінансових послуг, у разі:

1) отримання заяви про анулювання ліцензії (ліцензій) на провадження діяльності з надання фінансових послуг;

2) прийняття надавачем фінансових послуг рішення про припинення юридичної особи (крім перетворення);

3) наявність в Єдиному державному реєстрі відомостей про державну реєстрацію припинення надавача фінансових послуг;

4) визнання надавача фінансових послуг банкрутом;

5) виявлення недостовірних даних у документах, поданих надавачем фінансових послуг, разом із заявою про отримання ліцензії;

6) ненадання надавачем фінансових послуг жодної фінансової послуги протягом року з дня отримання ліцензії.

Прийняття Національним банком України рішення про анулювання (відкликання) усіх ліцензій / останньої з наявних у надавача фінансових послуг ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг є підставою для виключення надавача фінансових послуг з Реєстру відомостей про надавача фінансових послуг (підпункт 4 пункту 560 глави 68 Положення № 153).

Пунктом 527 глави 65 Постанови № 153 встановлено, що надавач фінансових послуг після прийняття Національним банком України рішення про відкликання (анулювання) ліцензії (ліцензій) на провадження діяльності з надання фінансових послуг втрачає право укладати нові договори з надання фінансових послуг та/або продовжувати строк дії укладених договорів про надання фінансової послуги, та/або вносити зміни до укладених договорів, які призводять до збільшення зобов’язань, проте продовжує виконувати зобов’язання за укладеними договорами про надання фінансових послуг з урахуванням особливостей, установлених законодавством України, та здійснювати іншу господарську діяльність.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 розділу VI ПКУ, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ та складання податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних визначено статями 187, 198 та 201 розділу V ПКУ.

Пунктом 187.1 статті 187 розділу V ПКУ визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до підпункту 196.1.3 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з:

надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів;

надання послуг із загальнообов'язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування), недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів та рахунків учасників фондів банківського управління, адміністрування недержавних пенсійних фондів.

Особливості оподаткування страховиків встановлені пунктом 141.1     статті 141 розділу ІІІ ПКУ.

Згідно з підпунктом 141.1.1 пункту 141.1 статті 141 розділу ІІІ ПКУ страховики сплачують податок на прибуток за ставкою, визначеною відповідно до пункту 136.1 статті 136 розділу ІІІ ПКУ, та податок на дохід за ставкою, визначеною відповідно до підпунктів 136.2.1 та 136.2.2 пункту 136.2 статті 136 розділу ІІІ ПКУ. Нарахований страховиком податок на дохід за ставкою, визначеною у підпункті 136.2.1 пункту 136.2 статті 136 розділу ІІІ ПКУ, є різницею, яка зменшує фінансовий результат до оподаткування такого страховика.

Об’єкт оподаткування страховика, до якого застосовується ставка, визначена відповідно до підпунктів 136.2.1 та 136.2.2 пункту 136.2 статті 136 розділу ІІІ ПКУ, розраховується як сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих за договорами страхування і співстрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу об’єкта оподаткування страховика тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування. Страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами перестрахування до об’єкта оподаткування, до якого застосовується ставка, визначена відповідно до підпунктів 136.2.1 і 136.2.2 пункту 136.2 статті 136 розділу ІІІ ПКУ, не включаються (підпункт 141.1.2 пункту 141.1 статті 141 розділу ІІІ ПКУ).

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм ПКУ і вказаних вище нормативно-правових актів, опису питань і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС інформує.

Нормами підпункту 196.1.3 пункту 196.1 статті 196  розділу V ПКУ визначено окремі операції, що не об’єктом оподаткування ПДВ. Зокрема, не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування, що здійснюються особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону.

При цьому вказані вище норми ПКУ не регулюють питання нарахування або отримання страхових платежів.

 

Щодо питання 1 (у частині застосування норм підпункту 196.1.3 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ)

 

Оскільки в описаній у зверненні ситуації 1 умови договорів страхування передбачали набрання чинності такими договорами після дати анулювання відповідних ліцензій у Товариства і нарахування страхових платежів також після такої дати, то до операцій Товариства з постачання послуг із страхування, що здійснюються у межах таких договорів, норми підпункту 196.1.3 пункту 196.1 статті 196  розділу V ПКУ не поширюються.

 

Щодо питання 1 (у частині застосування норм пункту 141.1 статті 141 розділу ІІІ ПКУ)

 

Страхові платежі (внески, премії) нараховані за договорами страхування, які були укладені та оплачені до дати анулювання відповідних ліцензій, підпадають під дію пункту 141.1 статті 141 розділу ІІІ ПКУ.

 

Щодо питання 2

 

В описаній у зверненні ситуації 2 договори страхування набрали чинності до дати анулювання відповідних ліцензій у Товариства і страхова премія за такими договорами нараховувалася Товариством у повному обсязі у періоді дії у Товариства відповідних ліцензій, але при цьому платежі за такими договорами передбачають їх розстрочення та сплачуватимуться частинами.

Таким чином, якщо сплата платежів відбуватиметься після дати анулювання відповідних ліцензій у Товариства і така сплата згідно з пунктом 187.1 статті 187 розділу V ПКУ вважається «першою подією», то такі платежі підлягатимуть включенню до бази оподаткування ПДВ операцій Товариства з постачання послуг із страхування, що здійснюються у межах вказаних вище договорів, до яких норми підпункту 196.1.3 пункту 196.1 статті 196  розділу V ПКУ не застосовуються.

 

Разом з цим ДПС інформує, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться мова у Зверненні від 06.04.2023, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).