Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення фізичної особи-підприємця ……….. (далі – Підприємець) від …….. б/н (вх. ……………….) про надання індивідуальної податкової консультації та керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.
Як повідомлялось Вас листом ДПС від ……………………………………, індивідуальна податкова консультація надається лише стосовно платника податків, який звернувся із зверненням та визначає саме його коло обов’язків щодо виконання конкретних норм податкового та пов’язаного з ним законодавства.
Водночас, у повторному зверненні про надання індивідуальної консультації, окрім зазначення дати, Вами взагалі не враховано зауважень, що викладені в листі ДПС.
Перед наданням відповіді на поставлені контролюючому органу питання, звертаємо увагу Підприємця, що його запит оформлений суто формально та не розкриває суті здійснюваних Підприємцем операцій з продажу товарів, розрахунків з покупцями, взаємодії з контрагентами, задіяними у здійсненні таких операцій, що є ключовим для визначення кола обов’язків у сфері здійснення розрахункових операцій.
Також, виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на податкові органи, вбачається, що саме платники податків, при оформленні звернень на отримання індивідуальної податкової консультації повинні зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та наводити фактичні обставини.
Враховуючи опис обставин, викладених у зверненні про надання індивідуальної податкової консультації в порівняні з фактичними обставинами, які супроводжують подібні господарські операції, встановлено низку невідповідностей:
зокрема, відсутня участь фінансової установи, з урахуванням того, що Експедитором є ТОВ «…………», а станом на дату надання відповіді ТОВ «……..» відсутнє в Реєстрі платіжної інфраструктури, про що свідчить реєстр виданих ліцензій на надання фінансових платіжних послуг, розміщений на офіційному вебпорталі Національного банку України.
Слід зазначити, що нормативно-правовими актами Національного банку України та Кодексом взагалі не передбачена можливість видачі торгівельної виручки в готівковій формі суб’єктам господарювання, навіть ліцензованими надавачами фінансових платіжних послуг.
Також, у своєму зверненні Підприємець просить надати роз’яснення з питань застосування РРО/ПРРО та визначення кола обов’язків щодо такого застосування третіми особами.
Таким чином, Підприємець задає питання в інтересах інших суб’єктів господарювання, що не відповідає вимогам пункту 52.2 статті 52 Кодексу.
Наголошуємо, що ДПС при наданні індивідуальних податкових консультацій, не зобов’язана досліджувати, будь-які документи платників податків та організовувати господарську діяльність таких платників.
Враховуючи зазначене, відповідь надається із урахуванням наведеної у зверненні інформації та на підставі загальних норм законодавства у сфері здійснення розрахункових операцій.
Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.
Обов’язок застосування РРО/ПРРО виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначенні нормами прямої дії Кодексу та Закону № 265, якими встановлено загальні правила реєстрації та здійснення розрахункових операцій.
Зокрема, порядок проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлено статтею 3 Закону № 265.
Для цілей застосування РРО/ПРРО продавцем товарів, в тому числі, у разі здійснення продажу з використанням послуг посередників, має значення спосіб оплати, який запропоновано продавцем або умовами договору купівлі-продажу покупцю.
При цьому, алгоритм дій продавця товарів та надавача йому кур’єрських послуг, форма оплати за такі послуги, та спосіб, у який продавцю будуть повернуті належні йому матеріальні цінності, мають бути чітко визначені умовами Цивільно-правового договору та, зокрема, містити інформацію щодо способу, у який він виконується.
Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Кодексу продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
Частиною 10 статті 11 Закону України від 03.09.2015 № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675) передбачено, що момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено Законом № 675.
Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Враховуючи зазначене, наголошуємо на ретельному вивчені Підприємцем умов кожного окремого договору, що регламентує взаємовідносини між продавцем, фінансовими установами та сервісами доставки товарів, для чіткого та однозначного визначення кола обов’язків кожного учасника таких договорів.
Так, відповідно до тексту звернення є можливим встановити лише коло обов’язків щодо застосування Підприємцем РРО/ПРРО за умови перевезення товарів експедитором ТОВ «……..».
Умовами договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, встановлено, що ТОВ «……..» не є учасником відносин купівлі-продажу, тому не може вважатися кур’єром у розумінні Цивільного кодексу України, а є експедитором і відтак, чек РРО/ПРРО, як відповідний розрахунковий документ, у цьому випадку зобов’язаний видавати сам Підприємець.
Обов’язок застосування Підприємцем РРО/ПРРО, у випадку використання ним послуг експедиторів, виникає, в тому числі і внаслідок приєднання до договору про надання послуг з переказу коштів відповідно до змісту якого, фінансова установа не є учасником операції з купівлі-продажу товарів/робіт/послуг, не здійснює продаж товарів, робіт або послуг, а зазначена Вами у зверненні служба доставки, згідно договору, є «Експедитором» та надає логістичні послуги по переміщенню товару.
У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію та діє в межах законодавства яке було чинним на момент надання такої консультації.
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2024 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. |
Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" |
Приєднуйтесь до нас у соцмережах: |