Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 25.07.2023 р. № 2061/ІПК/99-00-21-03-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення    щодо податкових наслідків з ПДВ при наданні кредиту і отриманні комісій за надання/обслуговування/повернення такого кредиту та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу II Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Згідно з інформаційними базами даних ДПС станом на 10.07.2023 Товариство не зареєстровано як платник ПДВ.

Як зазначено у зверненні, Товариство є фінансовою установою, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи.

Товариством отримано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, яка є безстроковою та оформлена в бездокументарній формі.

Основним видом діяльності Товариства є надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.

Товариство розробляє новий продукт споживчого кредитування для клієнтів (фізичних осіб). Відповідно до умов договору позики, який Товариство планує укладати, позикодавець (Товариство) зобов’язується передати позичальнику у власність грошові кошти (далі - Позика), на погоджений умовами договору строк (далі - Строк позики), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю:

 плату (проценти) від суми позики;

 комісію за надання такої позики та/або комісію за обслуговування кредитної заборгованості та/або комісію за повернення кредиту.

З огляду на викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію щодо податкових наслідків з ПДВ при наданні Товариством кредиту позичальнику і отриманні комісій за надання/обслуговування/повернення такого кредиту.

Разом з тим, зміст звернення містить неоднозначну інформацію щодо типу договорів, які має намір укладати Товариство з клієнтами (фізичними особами), а саме: договори позики чи договори про споживчий кредит.

У зв’язку з цим ДПС надає роз’яснення загальних норм податкового законодавства щодо порушеного питання.   

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пунктів 5.1 - 5.3 статті 5 розділу I ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу I ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Правові основи щодо укладення договору позики та кредитного договору визначено у главі 71 розділу ІІІ ЦКУ.

Так, відповідно до статей 1046, 1048 та 1049 розділу ІІІ ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором

Статтями 1054, 1055 і 1056¹ глави 71 розділу ІІІ ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлено Законом України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»  (далі –  Закон № 2664)).

Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Експортно-кредитне агентство, утворене відповідно до Закону України від 20 грудня 2016 року № 1792-VIII «Про фінансові механізми стимулювання експортної діяльності», є фінансовою установою із спеціальним статусом. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій у порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Фінансові активи - кошти, фінансові інструменти, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів (пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 2664).

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону № 2664).

Фінансовою послугою вважається, зокрема надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664).

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначено Законом України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі – Законом № 1734).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону № 1734).

Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1¹ частини першої статті 1 Закону № 1734).

Загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 1734).

Відповідно до підпунктів 14.1.206 і 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ проценти – це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

До процентів включаються:

а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

б) платіж за використання коштів, залучених у депозит;

в) платіж за придбання товарів у розстрочку;

г) платіж за володіння та користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (фінансової оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу);

ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу.

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

Позика – грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 розділу VI ПКУ, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Підпунктом 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ визначено, що не є об’єктом оподаткування ПДВ, зокрема, операції з надання послуг з:

залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного);

доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ.

Враховуючи викладене, та виходячи із аналізу норм ПКУ та інших нормативно-правових актів зазначених вище, опису питання і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС повідомляє.

Платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку − превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

Об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України, а не отримання плати за користування кредитними коштами та/або позикою у будь-якій формі.

З огляду на норми, визначені підпунктом 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ, не будуть об’єктом оподаткування ПДВ:

операції Товариства (фінансової установи) з постачання послуг із надання фінансового кредиту позичальникам;

операції Товариства (фінансової установи) з постачання послуг із залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики.

При сплаті (перерахуванні) позичальником Товариству (фінансовій установі) процентів виключно за користування таким кредитом та/або позикою податкових наслідків з ПДВ у Товариства (фінансової установи) не виникатиме.

Водночас, враховуючи норми визначені пунктом 4 частини першої  статті 1 Закону № 1734, суми комісій та інших обов'язкових платежів, що сплачуватимуться (перераховуватимуться) позичальником кредитодавцю (фінансовій установі), розглядаються як оплата за супровідні послуги і, відповідно, підлягають включенню до бази оподаткування ПДВ операцій з постачання таких супровідних послуг.

У разі, якщо у Товариства (фінансової установи) загальний обсяг операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V ПКУ, протягом останніх 12 календарних місяців (у тому числі з урахуванням обсягу зазначених вище операцій з постачання супровідних послуг) перевищує 1 млн грн, то Товариство (фінансова установа)  не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто такого загального обсягу зобов’язане подати до контролюючого органу реєстраційну заяву платника ПДВ за формою № 1-ПДВ та зареєструватися як платник ПДВ відповідно до пункту 181.1 статті 181 розділу V ПКУ.

З дати реєстрації Товариства як платника ПДВ операції Товариства з постачання супровідних послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ визначено на митній території України, будуть об’єктом оподаткування ПДВ і підлягатимуть оподаткування ПДВ у загальновстановленому порядку.

Слід зазначити, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник ПДВ, і у випадках та в порядку, передбачених статтею 183 розділу V ПКУ, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву платника ПДВ за формою № 1-ПДВ, несе відповідальність за ненарахування або несплату ПДВ на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (пункт 183.10 статті 183 розділу V ПКУ).

 

Разом з цим ДПС інформує, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).