Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 21.08.2023 р. № 2615/ІПК/99-00-07-04-01-06

Державна податкова служба України розглянула звернення ТОВ «» (далі – Товариство) від   №  
(вх. ДПС   від  , далі – звернення) та в порядку статті 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Як зазначено у зверненні, практична необхідність отримання податкової консультації пов’язана із відсутністю, на думку Товариства, в законодавстві однозначної норми, що регулює зазначене нижче питання.

Відповідно до змісту звернення, Товариство перебуває на загальній системі оподаткування, зареєстроване як платник податку на додану вартість та здійснює діяльність у сфері торгівлі (реалізація продуктів харчування, оптова торгівля алкогольними/безалкогольними напоями суб’єктам підприємницької діяльності). Реалізація товарів здійснюється на підставі укладених договорів поставки/купівлі-продажу, шляхом доставки їх фізичній особі – підприємцю силами та за рахунок Товариства. Для оплати за товар Товариство надає реквізити свого поточного рахунку. При цьому, є випадки розрахунку фізичними особами – підприємцями шляхом перерахування коштів на рахунок Товариства (зазначений в договорі та/або рахунку на оплату у форматі IBAN) з особового карткового рахунку фізичної особи, в тому числі з використанням платіжного терміналу.

Враховуючи викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з такого питання (в контексті звернення):

Чи обов’язково Товариству застосовувати реєстратор розрахункових операцій та/або програмний реєстратор розрахункових операцій при здійсненні оплати за поставлений товар в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Товариства, з використанням своїх особових карток за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування (Приват24, Монобанк, Ощад24 тощо) або відповідних платіжних терміналів?

Господарський кодекс (далі – ГК) визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до визначень, наведених у статті 55 ГК, суб’єктами господарювання є:

господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (пункт 1 частини другої статті 55 ГК);

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (пункт 2 частини другої статті 55 ГК).

Статтею 265 Господарського кодексу визначено, що:

сторонами договору поставки можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (частина третя статті 265 ГК);

реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу (частина шоста статті 265 ГК).

Тобто, найголовніша і основна відмінність наведених визначень – сторони договору. Коли йдеться про взаємовідносини між суб’єктами господарювання – це договір поставки, якщо ж товар реалізують негосподарюючим суб’єктам, то має бути договір купівлі-продажу.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним та зберігання пального, забезпечення їх високої якості та захисту здоров’я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України визначено Законом України від 19 грудня 1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі – Закон № 481).

Відповідно до статті 1 Закону № 481:

оптова торгівля – це діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації суб’єктам господарювання (у тому числі іноземним суб’єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам господарювання (у тому числі іноземним суб’єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва);

роздрібна торгівля – це діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб’єктах господарювання (у тому числі іноземних суб’єктах господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування.

Враховуючи викладене вище, наведенні у зверненні обставини щодо здійснення оптової торгівлі алкогольними напоями суб’єктам господарювання (далі – СГ), а також суть запитання, відповідь надається Товариству, як такому, що здійснює, зокрема, оптову торгівлю алкогольними напоями, у відповідності до укладених з СГ договорів поставок.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО/ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.

Звертаємо увагу, що дія Закону № 265 поширюється на усіх СГ, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) СГ, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено статтею 3 такого Закону.

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону № 265, місце проведення розрахунків – це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахунків, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції СГ, які чітко визначенні законодавством, у тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

Законодавство України встановлює однакові вимоги щодо фіскалізації, як готівкових, так і безготівкових розрахунків, що здійснюються за допомогою  POS-терміналів та платіжних сервісів (еквайрінгу), що використовують реквізити платіжних карток продавців товарів у мережі Інтернет та проводяться СГ всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Саме тому, обов’язок СГ застосовувати РРО/ПРРО, при отриманні оплати за товари (послуги), залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.

За визначенням, наведеним у постанові Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», документ за операцією з використанням платіжних інструментів – це документ, що підтверджує виконання операції з використанням платіжного інструменту, який не має жодного відношення до розрахункової операції у розумінні Закону № 265.

Водночас, відповідно до цього ж Закону, розрахунковий документ– це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку РРО/ПРРО, чи заповнений вручну.

Проведення розрахунків за допомогою платіжних терміналів та платіжних карток потребує фіскалізації за загальними правилами відповідно до пункту 1 статті 3 Закону № 265.

Таким чином, використання платіжного терміналу (в контексті звернення) не звільняє Товариство від обов’язку застосування РРО/ПРРО при здійсненні розрахунків, а документи за операціями з використанням платіжних інструментів не є розрахунковими документами у розумінні Закону № 265, через те, що, зокрема не мають жодного відношення до відносин купівлі-продажу товарів, свідчать лише про переказ коштів, не містять інформації про продані та/або придбані товари.

Щодо доводів у зверненні, стосовно необов’язковості застосування Товариством РРО/ПРРО, у разі проведення розрахунків за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування при продажу товарів, то ДПС вважає їх безпідставними, оскільки дія пункту 14 статті 9 Закону № 265 розповсюджується на СГ, які надають послуги та здійснюють розрахунки виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Поряд з цим, пунктом 2 статті 9 Закону № 265 встановлено пільгу, відповідно до якої, РРО/ПРРО та розрахункові книжки не застосовуються лише при виконанні банківських операцій та містить винятки навіть серед них.

Враховуючи викладене та, як відповідь на питання, повідомляємо.

Наведені Вами висновки, щодо відсутності в законодавстві однозначної норми, яка регулює зазначене у звернені питання, та неможливості визначення місця проведення розрахунків є невідповідними тому, що, порядок проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг чітко врегульований нормами Закону № 265.

Зокрема, місце проведення розрахунків не залежить від способу здійснення розрахунків, а визначається у відповідності до вимог статті 2 Закону № 265, та в контексті звернення відповідає місцю здійснення обліку надходжень на підставі виписок про рух коштів на рахунках, що фактично є місцем отримання інформації про здійснені розрахунки з споживачами та для суб’єкта господарювання є місцем де проводяться розрахунки за товари, роботи, послуги і опрацьовуються їх результати.

Для Товариства, на якого поширюється дія Закону № 265 в цілях застосування РРО/ПРРО, не має значення спосіб оплати обраний покупцем, а має значення лише спосіб, запропонований покупцю ним самим.

Тобто, якщо Товариство надає покупцю для оплати за товар реквізити свого поточного рахунку і покупець самостійно здійснює оплату з їх використанням, то у такому випадку застосування РРО/ПРРО не є обов’язковим, оскільки оплата товарів буде відбуватися за допомогою різновиду банківських операції.

Водночас, надання Товариством для оплати за товар реквізитів свого електронного платіжного засобу (платіжної карти) або надання покупцю можливість здійснити оплату за товар з використанням реквізитів будь-яких електронних платіжних засобів, а також здійснення розрахунків з використанням платіжного терміналу (POS-терміналу), вимагає застосування РРО/ПРРО, у встановленому Законом № 265 порядку.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію та діє в межах законодавства яке було чинним на момент надання такої консультації.