Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.08.2023 р. № 2566/ІПК/99-00-21-03-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо оподаткування операції з передачі транспортного засобу військовій частині Збройних Сил України (далі – ЗСУ) та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство планує розпочати в мережі магазинів добровільний збір коштів на допомогу ЗСУ. За зібрані та власні кошти Товариство має намір придбати транспортний засіб (позашляховик) та передати його військовій частині ЗСУ. Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1) чи правомірне відображення у фіскальному чеку операцій добровільного збору?;

2) чи оподатковується ПДВ зазначена у зверненні операція; якщо так, то який порядок складання податкової накладної за такою операцією)?;

3) чи включається до податкового кредиту сума ПДВ, сплачена у вартості придбаного автомобіля?;

4) чи оподатковується іншими податками операція з купівлі транспортного засобу у фізичної особи / фізичної особи – підприємця?

5) чи є доходом Товариства даний збір?;

6) чи є витратами вартість транспортного засобу, переданого військовій частині ЗСУ?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 ПКУ).

Статтею 5 ПКУ визначено, що поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 ПКУ.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ.

Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Частиною другою статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) передбачено, що податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Загальні засади благодійної діяльності в Україні визначаються Законом             України від 05 липня 2012 року № 5073-VI «Про благодійну діяльність та благодійні організації» зі змінами (далі – Закон № 5073).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 5073 благодійна діяльність - добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених цим Законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 5073 публічним збором благодійних пожертв визнається добровільний збір цільової допомоги у формі коштів або майна серед невизначеного кола осіб, зокрема з використанням засобів електронних комунікацій, у тому числі благодійного електронно-комунікаційного повідомлення, для досягнення цілей, визначених цим Законом.

Частиною восьмою статті 7 Закону № 5073 визначено, що для забезпечення бойової, мобілізаційної готовності, боєздатності та функціонування ЗСУ здійснюється публічний збір благодійних пожертв у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 44.1 статті 44 ПКУ передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів,  регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПКУ.

Щодо відображення у фіскальному чеку операцій добровільного збору (питання 1)

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) або програмного РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265). Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до статті 2 Закону № 265 розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Враховуючи зазначене, збір благодійних пожертвувань не потребує застосування РРО, оскільки приймання благодійних пожертвувань не пов’язане з реалізацією товарів (послуг).

Щодо питань оподаткування податком на додану вартість (питання 2, 3)

Звернення не містить інформації, на яких умовах  буде здійснюватися передача транспортного засобу військовій частині ЗСУ.

У зв’язку з цим ДПС надає роз’яснення загальних норм податкового законодавства в частині ПДВ щодо порушених питань.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V,              підрозділами 2 та 10 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 ПКУ розташоване на митній території України, у тому числі операції з безоплатної передачі.

Правила формування податкових зобов’язань з ПДВ та складання податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) встановлено статтями 187, 198 і 201 ПКУ.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПКУ,  протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.5 статті 198 ПКУ визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з ПДВ (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в неоподатковуваних ПДВ операціях або в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 ПКУ).

Пунктом 32¹ підрозділу 2 розділу XX ПКУ встановлено, що тимчасово, протягом дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, не вважаються використаними платником податку в неоподатковуваних податком на додану вартість операціях або операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, зокрема, товари, придбані в оподатковуваних ПДВ операціях та передані в державну чи комунальну власність, у тому числі на користь добровольчих формувань територіальних громад, а також надані на користь інших осіб для потреб забезпечення оборони України у період дії воєнного, надзвичайного стану.

Не є постачанням товарів та послуг операції з безоплатної (без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсації) передачі/надання товарів та послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Міністерству внутрішніх справ України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, добровольчим формуванням територіальних громад, іншим утвореним відповідно до законів України військовим формуванням, їх з'єднанням, військовим частинам, підрозділам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а також на користь центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, сил цивільного захисту та/або закладів охорони здоров'я державної, комунальної власності, та/або структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, крім випадків, якщо такі операції з постачання товарів та послуг оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ.

До наведених у пункті 32¹ підрозділу 2 розділу XX ПКУ операцій норми пункту 198.5 статті 198 ПКУ не застосовуються.

Враховуючи викладене, та виходячи із аналізу норм ПКУ та інших нормативно-правових актів, зазначених вище, опису питання і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС повідомляє.

Об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 ПКУ розташоване на митній території України, у тому числі операції з безоплатної передачі.

При придбанні товарів/послуг суми ПДВ відносяться до податкового кредиту на підставі зареєстрованих в ЄРПН постачальником податкових накладних незалежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Водночас, у випадку, якщо здійснюється безоплатна (без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсації) передача/надання товарів та послуг зазначеній у пункті 32¹ підрозділу 2 розділу XX ПКУ категорії суб’єктів, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то такі операції не є постачанням товарів/послуг згідно з вказаним вище пунктом ПКУ (крім випадків, якщо такі операції з постачання товарів/послуг оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ), і, відповідно, не є об’єктом оподаткування ПДВ та обов’язку щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ безпосередньо за такими операціями, а також нарахування податкових зобов’язань з ПДВ за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 ПКУ, не виникає.

У разі недотримання умов, визначених пунктом 32¹ підрозділу 2 розділу XX ПКУ, вказані вище операції підлягають оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку.   

Разом з цим ДПС інформує, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у                                            зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.

Щодо оподаткування іншими податками операції з купівлі транспортного засобу у фізичної особи / фізичної особи – підприємця (питання 4)

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ).

Учасниками цивільних відносин та суб’єктами права власності є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 та частина перша статті 318 глави 23 розділу І ЦКУ). ЦКУ окремо не визначає такий суб’єкт права власності, як фізична особа – підприємець.

Крім того, ЦКУ закріплено право приватної власності.

Так, відповідно до статті 325 глави 23 розділу І ЦКУ суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визнаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і, водночас, не відокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична
особа – підприємець.

Статтею 2 глави 1 розділу І Господарського кодексу України (далі – ГКУ) передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб’єкти господарювання, у свою чергу суб’єктами господарювання згідно зі статтею 55 глави 6 розділу ІІ ГКУ є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 глави 23 розділу І ЦКУ).

Незалежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої підприємницької діяльності, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа – підприємець.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV ПКУ.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 ПКУ, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (пункт 291.3 статті 291 ПКУ).

При цьому нормами пункту 291.5 статті 291 ПКУ визначено обмеження щодо здійснення видів діяльності для суб’єктів господарювання, зокрема, не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп суб’єкти господарювання фізичні особи – підприємці, які здійснюють виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин) (підпункт 3 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПКУ).

Згідно з пунктом 215.1 статті 215 ПКУ до підакцизних товарів належать, зокрема автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, транспортні засоби для перевезення вантажів.

Отже, продаж легкових автомобілів фізичними особами – підприємцями на єдиному податку заборонено. Якщо ж така діяльність все ж відбулася, то такі фізичні особи – підприємці зобов’язані перейти на загальну систему оподаткування з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснено такий продаж.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 292.1 статті 292 ПКУ доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Враховуючи викладене, оскільки право власності на нерухоме майно закріплюється виключно за фізичною особою і дохід від продажу такого майна не включається до складу доходу фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку, то такий дохід оподатковується за загальними правилами, встановленими ПКУ для платників податку – фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14  ПКУ дохід з джерелом походження з України – це будь-який дохід, отриманий, зокрема, резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи від продажу рухомого майна.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включається, зокрема, частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статті 173 ПКУ (підпункт 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 ПКУ).

Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну об’єктів рухомого майна визначено статтею 173 ПКУ.

Відповідно до пункту 173.1 статті 173 ПКУ дохід платника податку від продажу (обміну) об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 ПКУ.

Дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його ринкової вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).

Також вказані доходи є об’єктом оподаткування військовим збором (підпункт 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Водночас як виняток із положень пункту 173.1 статті 173 ПКУ, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню (абзац перший пункту 173.2 статті 173 ПКУ).

Підпунктом 1.7 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV ПКУ та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 3 і 4 пункту 170.13¹ статті 170  ПКУ та пункті 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Згідно з пунктом 173.3 статті 173 ПКУ у разі якщо стороною договору купівлі-продажу об’єкта рухомого майна є юридична особа чи самозайнята особа, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов’язана виконати всі визначені цим розділом функції податкового агента. При цьому податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до пунктів 173.1 або 173.2 цієї статті з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі-продажу чи в окремій заяві.

У разі продажу (обміну) об’єкта рухомого майна за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи – підприємця або укладення та оформлення договорів відчуження транспортних засобів у присутності посадових осіб органів, які здійснюють реєстрацію (перереєстрацію) транспортних засобів, такий посередник або відповідний орган виконує функції податкового агента стосовно подання до контролюючого органу інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладання договору зобов’язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна.

Враховуючи викладене, доходи, отримані фізичною особою – резидентом від продажу протягом звітного (податкового) року одного легкового автомобіля не оподатковуються податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Юридична особа як податковий агент платника податку зобов’язана виконати всі визначені функції податкового агента.

Щодо питань оподаткування податком на прибуток підприємств (питання 5, 6)

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 ПКУ).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.

ПКУ не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування за операціями з публічного збору благодійних пожертв від імені або на користь Міноборони або благодійної організації на потреби ЗСУ. Такі операції відображаються згідно із правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону № 996).

Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику зокрема у сфері бухгалтерського обліку та забезпечує формування і реалізацію єдиної державної податкової та митної політики.

Отже, питання щодо відображення у бухгалтерському обліку операцій з публічного збору благодійних пожертв від імені або на користь Міноборони або благодійної організації на потреби ЗСУ, належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Що стосується власних коштів Товариства, які планується направити на придбання транспортного засобу для ЗСУ, який буде переданий військовій частині, то слід враховувати вимоги до підпункту 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 ПКУ.

Так, фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму коштів або вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного (податкового) року неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг (крім неприбуткової організації, яка є об’єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об’єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону, та неприбуткових організацій, до яких застосовуються положення підпункту 140.5.14 пункту 140.5 статті 140 ПКУ), у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Водночас, відповідно до підпункту 69.6 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ коригування, встановлені підпунктом 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 ПКУ, не проводяться щодо сум коштів або вартості спеціальних засобів індивідуального захисту (касок, бронежилетів, виготовлених відповідно до військових стандартів), технічних засобів спостереження, лікарських засобів та медичних виробів, засобів особистої гігієни, продуктів харчування, предметів речового забезпечення, а також інших товарів, виконаних робіт, наданих послуг за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, які добровільно перераховані (передані) Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Міністерству внутрішніх справ України, Управлінню державної охорони України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, іншим утвореним відповідно до законів України військовим формуванням, їх з'єднанням, військовим частинам, підрозділам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони держави та наданої гуманітарної допомоги з дотриманням вимог законодавства України про гуманітарну допомогу у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також на користь центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, сил цивільного захисту та/або закладам охорони здоров'я державної, комунальної власності, та/або структурним підрозділам з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, сум коштів, перерахованих на спеціальні рахунки, відкриті Національним банком України для збору коштів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 ПКУ).