Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.08.2023 р. № 2756/ІПК/99-00-04-02-03-06

Державна податкова служба України розглянула звернення
Підприємстващодо права на декларування від’ємного значення з податку на додану вартість (далі – ПДВ) до бюджетного відшкодування, та керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Підприємством протягом 2019 року здійснювались операції з придбання та подальшого постачання на митній території України товарів, за результатами здійснення яких виникло від’ємне значення різниці між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом з ПДВ (далі – від’ємне значення), яке перенесене в податкову звітність з ПДВ за наступні періоди. В подальшому Підприємство планує задекларувати суму залишку від’ємного значення ПДВдо бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищевикладене, Підприємство просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання щодо права на декларування від’ємного значення з ПДВ до бюджетного відшкодування.

Поняття терміну «позовна давність» та порядок її обчислення визначено главою 19 розділу V Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі – Цивільний кодекс).

Відповідно до пункту 1 статті 256 глави 19 розділу V Цивільного кодексу позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 глави 19 розділу V Цивільного кодексу встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (строк, визначений статтею 257, продовжується на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу, враховуючи зміни, внесені Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»). При цьому за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (стаття 261 глави 19
розділу V Цивільного кодексу).

Водночас, згідно з пунктом 102.5 статті 102 Кодексу заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем виникнення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Кодексу надміру сплачені грошові зобов’язання – це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету або на єдиний рахунок понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Таким чином, визначені главою 19 Цивільного кодексу та пунктом 102.5
статті 102 Кодексу терміни не стосуються порядку відшкодування ПДВ, який встановлено статтею 200 Кодексу, та показників податкової звітності з ПДВ.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи визначено статтею 44 Кодексу.

Пунктом 44.1 статті 44 Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996–XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Тому платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку – превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону № 996).

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Кодексу відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу ХХ Кодексу. 

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 Кодексу, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Кодексу датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Для покупця товарів/послуг підставою для віднесення сум ПДВ до складу    податкового кредиту є податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, постачальником таких товарів/послуг (пункт 201.10 статті 201 Кодексу).

Відповідно по підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Кодексу до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів/послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Кодексу визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбувалася раніше, а саме дата списання коштів з рахунку платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені у статті 200 Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 Кодексу).

Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Кодексу передбачено, що бюджетне відшкодування – це відшкодування від’ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 Кодексу бюджетному відшкодуванню підлягає, зокрема, частина від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податковому періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200¹.3 статті 200¹ Кодексу.

Таким чином, в основу розрахунку суми бюджетного відшкодування покладено єдиний принцип: проведення грошових розрахунків з постачальниками - у зв’язку з придбанням товарів/послуг, а якщо постачальник - нерезидент, то з бюджетом (у частині податку на додану вартість).

Отже, платник податків до бюджетного відшкодування має право віднести від’ємне значення, сформоване за рахунок сум податку, нарахованих та фактично сплачених отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200¹.3 статті 200¹ Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (пункт 200.7 статті 200 Кодексу).

Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до статті 200 Кодексу та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування у разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, – за результатами документальної перевірки.

Відповідно до норм чинного законодавства (стаття 36 розділуІ Кодексу) платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати сутність і відповідальність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.

Додатково зазначаємо, що у разі виникнення податкових зобов’язань з ПДВ, такі зобов’язання повинні бути задекларовані та сплачені в повному обсязі.

Слід зазначити, що на підставі пункту 52⁸ тимчасово до 30.06.2023 (включно) та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу тимчасово до 01.08.2023 зупинявся перебіг строків, зокрема щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію відповідно до пункту 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу.