Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.09.2023 р. № 2815/ІПК/99-00-07-04-01-06

Державна податкова служба України за результатами розгляду
звернення фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) від, надісланого листом ГУ ДПС у області від №  (вх. ДПС №від), керуючись положеннями статті 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.

У своєму зверненні ФОП повідомив,  що має намір здійснювати продаж товарів через інтернет-магазин, оплату за які отримуватиме за допомогою надавача платіжних послуг.

У зв’язку із складністю розуміння законодавства у сфері розрахунків за товари (послуги)ФОП просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1) Чи є операція з отримання грошових коштів (як оплати за товар споживачем) з банківського рахунку надавача платіжних послуг, з яким укладено договір про прийом платежів, на банківський рахунок ФОП, розрахунковою в розумінні Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265)?

2) Чи потрібно надавати споживачу (покупцю) товару розрахунковий документ, встановленої форми та змісту, якщо покупець товару сплачує його вартість через електронну платіжну систему надавача платіжних послуг?

Перед наданням відповідей на поставлені податковому органу питання, звертаємо увагу Підприємця, що його запит хоч і відповідає вимогам статті 52Кодексу, водночас, оформлений суто формально для отримання індивідуальної
податкової консультації та не розкриває суті здійснюваних Підприємцем операцій з продажу товарів, розрахунків з покупцями, взаємодії з контрагентами, задіяними у здійсненні таких операцій, що є ключовим для визначення кола обов’язків у сфері здійснення розрахункових операцій.

Також, виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на  податкові органи, вбачається, що саме платники податків, при оформленні  звернень на отримання індивідуальної податкової консультації повинні зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та наводити фактичні обставини.

Такий підхід Підприємця до оформлення запиту унеможливлює надання вичерпної індивідуальної податкової консультації щодо порушених ним питань.

Водночас, з урахуванням того, що запит відповідає формальним вимогам статті 52 Кодексу консультація надається із загальних норм законодавства.

Щодо питання №1

Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон № 265. Його дія поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до пунктів статті 2 Закону № 265 розрахункова операція це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Закону № 265, визначено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані, зокрема:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Звертаємо увагу, що наведені вище положення статтей 2 та 3 Закону № 265 містять слово «тощо», яке вказує на невичерпність наведеного переліку, а тому описані у зверненні способи розрахунку між Підприємцем та ТОВ «Особа 1» містять ознаки розрахункових операцій.

Поряд із зазначеним, Закон № 265 містить пільгу щодо необов’язкового застосування РРО/ПРРО за умови приймання оплати у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця товарів (послуг) із використанням реквізитів IBAN, що в розумінні закону № 265 є банківською операцією та ще раз доводить наявність ознак розрахункових у таких операціях.

Також, застосування РРО/ПРРО не є обов’язковим при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Враховуючи викладене та як відповідь на питання 1 повідомляємо, що у описаній у зверненні ситуації операції проведені між Підприємцем та надавачем платіжних послуг хоч і містять ознаки розрахункових операцій водночас є різновидом банківських операцій, а тому їх вчинення не вимагає обов’язкового застосування РРО/ПРРО.

Щодо питання №2

Надаючи відповідь на питання 2 слід зазначити, що Верховним Судом у постанові від 16.04.2021 у справі № 520/7835/19 уже досліджувалось питання здійснення розрахунків у сфері дистанційної торгівлі  при здійсненні продажу товарів із використанням мережі Інтернет і прийманням оплати за товар за допомогою систем  надавачів платіжних послуг.

Так, окрім обов’язків встановлених частиною другою статті 19 Конституції України, частиною п’ятою статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У згаданому вище рішенні Верховний Суд, зокрема зазначив, що відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Кодексу продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Також, слід зазначити, що організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції встановлює Закон України від 3 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675-VIII).

Відповідно до статті 3 Закону № 675-VIII інтернет-магазин – засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину; електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Частиною другою статті 7 Закону № 675-VIII встановлено, що продавець (виконавець, постачальник) під час вчинення електронного правочину зобов’язаний забезпечити повну відповідність предмета електронного договору, погодженого сторонами, кількісним та якісним характеристикам.

Згідно зі статтею 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).

У разі оплати вартості товару, роботи, послуги із застосуванням платіжних інструментів така особа має право повідомити відомості, що дають змогу забезпечити проведення оплати відповідним надавачем платіжних послуг або оператором платіжних систем, який несе відповідальність за їх збереження та використання в порядку, передбаченому законодавством.

Обов’язок надати розрахунковий документ Законом № 1023-XII обумовлений можливістю реалізувати споживачем права, надані йому цим Законом, у разі придбання ним товару неналежної якості.

Частиною сьомою статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов’язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом (частина десята статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною другою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Стаття 13 Закону № 675-VIII визначає порядок розрахунків у сфері електронної комерції. Так, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

За визначеннями, наведеними у частині 1 статті 1 Закону України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591-IX):

еквайринг платіжних інструментів (далі – еквайринг) – платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі;

електронний платіжний засіб – платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом;

засіб дистанційної комунікації – засіб комунікації, що використовується у процесі укладання правочинів щодо надання платіжних послуг (у тому числі для надсилання та отримання всіх необхідних для цього документів та відомостей) та/або ініціювання платіжних операцій без фізичної присутності надавача платіжних послуг та користувача.

Таким чином, саме продавець, який отримав оплату за товар, а не надавач платіжних послуг, зобов’язаний видати відповідний документ, що підтверджує саме оплату товару, а не переказ коштів.

Так, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду платіжні сервіси та сервіси переказу коштів (у визначенні Закону № 1591-IX – засоби дистанційної комунікації) призначені для спрощення проведення розрахунків між фізичними особами, юридичними особами та/або фізичними особами-підприємцями в мережі Інтернет за допомогою персональних комп’ютерів та/або інших мобільних пристроїв та з використанням банківських платіжних карток.

За своїм змістом вони є системами для надання послуг з еквайрингу у дистанційному режимі.

З технічної точки зору між фізичною особою-підприємцем і фінансовою установою, якій належить платіжний сервіс, відбувається саме операція з безготівкового переказу коштів, для проведення якої застосування РРО не є обов’язковим, разом з тим, суб’єктами (учасниками) безпосередньо операції купівлі-продажу товару є фізична особа-підприємець, яка здійснює продаж товарів, і отримувач такого товару (покупець), який здійснює грошовий розрахунок за цей товар у дистанційному режимі за допомогою платіжного сервісу.

При цьому, факт виконання договору купівлі-продажу товару обумовлений саме отриманням товару покупцем, а тому, продавець зобов’язаний забезпечити отримання покупцем розрахункового документа, який підтверджує факт оплати покупцем товару. Відповідно, така операція має ознаки розрахункової в розумінні Закону № 265, а застосування РРО при її проведенні є обов’язковим.

На правильність цього висновку вказує і юридична модель здійснення платежу за електронним договором з оплатою через використання електронних платіжних сервісів, яка передбачає використання для розрахунку саме банківської платіжної картки в дистанційному режимі.

Положення Закону № 265 прямо визначають необхідність оформлення відповідного розрахункового документа у разі застосування банківської платіжної картки при здійсненні такої розрахункової операції, хоча її характер і є безготівковим.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що у разі доставки поштою або кур’єрською службою товару, придбаного на умовах передоплати із застосуванням платіжних сервісів суб’єкт господарювання повинен вкласти у поштове відправлення раніше роздрукований з використанням РРО розрахунковий документ установленої законодавством форми і змісту на повну суму проведеної операції, що підтверджує факт купівлі-продажу товарів. У передбачених законодавством випадках, продавець зобов’язаний вкласти у поштове відправлення гарантійний талон, технічний паспорт або інший документ, що його замінює, який має містити обов’язкові реквізити».

Додатково звертаємо увагу, що відповідно до загальнодоступної інформації, розміщеної на вебсайтах, надавачів платіжних послуг, а також в їх договорах-приєднання прямо вказано, що такі надавачі платіжних послуг надають своїм клієнтам послуги з еквайрингу.

Так, з урахуванням висновків Верховного Суду, повідомляємо, що приймання Підприємцем оплати за товари із використанням еквайрингу потребує обов’язкового застосування РРО та видачу або надсилання розрахункового документу встановленої форми та змісту на загальних підставах.

Враховуючи викладене вище, та як відповідь на питання 2 повідомляємо, що у описаних Підприємцем у звернені обставинах, застосування РРО/ПРРО та видача або надсилання розрахункового документу встановленої форми та змісту є обов’язковим, щодо усіх договорів купівлі-продажу укладених з покупцями.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер, діє в межах законодавства, яке було чинним на момент надання такої консультації і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.