Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ОФІС ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ДПС

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 06.09.2023 р. № 2839/ІПК/31-00-04-03-01-10

Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків за результатами розгляду звернення щодо визнання заборгованості безнадійною та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах своїх повноважень повідомляє таке.

Банк з метою належного виконання норм податкового законодавства та визначення об’єкту оподаткування податком на прибуток просить надати індивідуальну податкову консультацію щодо таких питань:

1) чи у разі отримання від виконавця документа, який підтверджує юридичний факт відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультативними, це буде для банку необхідною і достатньою підставою для визнання такої заборгованості безнадійною згідно п.п. «є» п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу;

2) чи має право платник після того як скористався п.п. «є» п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу повторно направити запит до виконавця та розшук майна з метою звернення на нього стягнення та відображення у доходах Банку у випадку, якщо таке стягнення призведе до позитивного результату.

Щодо питання 1 та питання 2

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

При цьому, у разі відповідності заборгованості одній з ознак, наведених у п. 14.1.11 п. 14.1. ст. 14 Кодексу, така заборгованість визнаватиметься безнадійною.

До безнадійної заборгованості віднесено заборгованість, що відповідає, зокрема, такій ознаці: прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості (п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулює Закон № 1404.

Частиною першою ст. 3 Закону № 1404 визначено перелік виконавчих документів, на підставі яких відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню судові рішення.

Згідно з пунктами 2, 3, 6 частини першої ст. 37 Закону № 1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (частина четверта ст. 37 Закону № 1404).

Відповідно до частини п’ятої ст. 37 Закону № 1404 повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов’язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб’єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Таким чином, у разі відсутності майна у боржника – фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості, визнання такої заборгованості безнадійною згідно з п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу можливе за умови, що здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404 заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, а інше майно у  боржника – відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа у порядку і на умовах, визначених Законом № 1404.

Різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень) встановлені ст. 139 Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

1) на суму використання резерву для списання (відшкодування) активу, який не відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу;

2) на суму використання резерву у зв’язку із припиненням визнання активу при прощенні заборгованості фізичних осіб, які є пов’язаними з таким кредитором або перебувають з таким кредитором у трудових відносинах, або перебували з таким кредитором у трудових відносинах і період між датою припинення трудових відносин таких осіб та датою прощення їхньої заборгованості не перевищує три роки.

Сума використання резерву у зв’язку із припиненням визнання активу при прощенні кредитором заборгованості інших осіб, не визначених підпунктом 2 цього підпункту, не змінює фінансовий результат до оподаткування.

Згідно п.п. 139.3.4 п. 139.3 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму списання у попередніх звітних періодах активу, який у звітному періоді набув ознак, визначених підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу;

на суму доходів (зменшення витрат) від погашення раніше списаної за рахунок резерву заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Щодо питання повторного направлення запиту до виконавця треба звертатись до органів державної виконавчої служби, на які покладається примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб).

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Додатково зазначаємо, згідно п. 53.2 ст. 53  Кодексу, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.