Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.09.2023 р. № 3220/ІПК/99-00-21-02-01-06

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення щодо визначення мінімального податкового зобов’язання за 2022 рік при припинені фінансово-господарської діяльності, керуючись ст. 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненніПлатник повідомив, що відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-VI«Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (із змінами та доповненнями) та постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства»  Платник реорганізовується шляхом злиття та знаходиться у стадії припинення. Фінансово – господарська діяльність підприємства припинена з 01.12.2015.

Також, Платником повідомлено, що подання податкової звітності з податку на прибуток підприємства та частини чистого прибутку (доходу) здійснюється, як правонаступником, юридичною особою. Але, на даний час ще проводиться  переоформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки з Платника на юридичну особу, утворену в процесі злиття. У складі земельних ділянок, по яких не переоформлені правовстановлюючі документи, знаходиться земельна ділянка, віднесена до сільськогосподарських угідь.

У зв’язку з викладеним, Платник просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:

- чи повинен Платник  провести розрахунок мінімального податкового зобов’язання при припинені фінансово-господарської діяльності з 01.12.2015 року?

Згідно з ст. 104 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ст. 105 ЦКУ учасники такої юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про її припинення, відповідно до ЦКУ призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання податковим органам документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку. До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає податковим органам звітність за останній звітний період  (частина 7 ст. 111 ЦКУ).

Водночас ст. 108 ЦКУ встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.  У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи.

Відповідно до частини п’ятої ст. 4  Закону України від 15 травня 2003 року  № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Злиття вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

У разі якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого податкового (звітного) періоду), останнім податковим (звітним) періодом вважається період, на який припадає дата ліквідації (п.п. 137.4.3 п. 137.4 ст. 137 Кодексу).

Згідно з підпунктами 16.1.2 – 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Кодексу платник податків зобов’язаний:

вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;

подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Також відповідно до п. 49.2 ст. 49 Кодексу платник податків зобов’язаний за кожний встановлений Кодексом звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Таким чином, з моменту відкриття ліквідаційної процедури всі права та обов’язки керівника юридичної особи переходять голові ліквідаційної комісії (ліквідатору).

Такий платник податків (в особі голови ліквідаційної комісії (ліквідатора)) повинен підписувати та подавати податкову звітність до контролюючого органу за місцем реєстрації та/або за неосновним місцем обліку до дня внесення запису про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Щодо визначення мінімального податкового зобов’язання

Згідно з п.п. 14.1.114² п. 14.1 ст. 14 Кодексу мінімальне податкове зобов’язання – мінімальна величина податкового зобов'язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.

Особливості визначення загального мінімального податкового зобов’язання платників податку на прибуток – власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, встановлено п. 141.9 ст. 141 Кодексу.

Підпунктом 141.9.1 п. 141.9 ст. 141 Кодексупередбачено, що платник податку зобов’язаний у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік подавати додаток з розрахунком загального мінімального податкового зобов’язання.

Мінімальне податкове зобов’язання визначається відповідно до ст. 38¹  Кодексу.

Мінімальне податкове зобов’язання не визначається, зокрема, для земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв’язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами (абзац сьомий п. 38¹.2 ст. 38¹ Кодексу).

Згідно з п.38¹.4 ст. 38¹ Кодексу у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов’язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 01 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) – починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов'язання кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов’язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Відповідно до п. 64 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов’язання, є 2022 рік.

Таким чином, у разі якщо земельна ділянка, віднесена до сільськогосподарських угідь, рахується за Платником, такий платник податку (в особі голови ліквідаційної комісії (ліквідатора)) зобов’язаний визначити мінімальне податкове зобов’язання у Декларації за відповідний податковий (звітний) рік, починаючи з 2022 року.

Водночас не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов’язання за земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, зокрема, з 01 березня 2022 року до 
31 грудня 2022 року – у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні юридичних осіб (п.п. 69.15 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу).

Сума мінімального податкового зобов’язання за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені п.п. 69.15 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу, визначається пропорційно кількості місяців, коли такі земельні ділянки (земельні частки (паї) підлягали оподаткуванню платою за землю або єдиним податком четвертої групи.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).