X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 10.10.2023 р. № 3494/ІПК/99-00-04-03-01-06

Державна податкова служба України на звернення платника щодо правомірності використання заявником відповідно до вимог порядку, встановленого ст. 103 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), та з метою застосування міжнародних договорівпро уникнення подвійного оподаткування довідки про резиденцію, виданої компетентним органом в електронному вигляді, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України, повідомляє.

Як зазначено у зверненні,нерезидентом була надана довідка про підтвердження статусу резидента в країні, з якою Україна уклала міжнародний договір, в електронному вигляді (за формою та у спосіб, встановлений законодавством країни нерезидента).

Враховуючи вищевикладене заявник просить надати роз’яснення чи можливо застосовувати електронну копію довідки в цілях міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, як підставу для звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України? Як правильно легалізувати дану довідку?

Відповідно до ст. 3 Кодексу чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування є частиною податкового законодавства України. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Положення будь-якого міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування, який має двосторонній характер, застосовується до осіб, які є резидентами договірних держав - учасниць такого міжнародного договору, і поширюється на існуючі в договірних державах податки, зокрема в Україні – на податок на прибуток підприємств та податок на доходи фізичних осіб. 

Слід зазначити, що відповідними положеннями цих міжнародних договорів згідно з їх основною метою – уникнення подвійного оподаткування, визначаються загальні правила оподаткування щодо осіб - резидентів договірних держав та податків, на яких поширюється цей міжнародний договір, і не регулюються питання процедурного характеру, які виникають в кожній з держав - учасниць міжнародного договорупри його практичному застосуванні. Такі питання вирішуються кожною договірною державою відповідно до встановленого національним (внутрішнім) законодавством порядку застосування міжнародних договорів щодо податків, на які поширюються ці договори.

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України встановлено ст. 103 Кодексу.

Пунктом 103.2 ст. 103 Кодексу, встановлено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним(фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 Кодексу.

Відповідно до п. 103.4 ст. 103 Кодексу підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням  особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки  (або її нотаріально засвідченої копії),  яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі – довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5 ст. 103 Кодексу).

При цьому зазначимо, що положення порядку, встановленого ст. 103 Кодексу, крім зазначеної у п. 103.5ст. 103 Кодексу вимоги щодо видання довідки компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни,  визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, не містить інших застережень, зокрема щодо способу (у паперовій чи  електронній формі) видачі цієї довідки іноземним компетентним органом.

Таким чином,  довідка резидента (або її нотаріально засвідчена копія), видана компетентним органом (за формою та у спосіб, встановленими законодавством країни нерезидента, у тому числі в електронному вигляді), яка відповідає іншим, зокрема, зазначеним у п. 103.5 ст. 103 Кодексу, вимогам щодо легалізації та перекладу на українську мову офіційних документів, виданих іноземними компетентними органами, у порядку, встановленому законодавством України, може бути підставою для  застосування положень міжнародного договорузгідно з порядком, встановленим ст. 103 Кодексу.

Стосовно  порядку легалізації іноземної довідки про резиденцію, виданої в електронній формі,  для цілей ст. 103 Кодексу

Статтею 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-ІV «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, які видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Згідно з положеннями Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, вчиненої в Гаазі 5 жовтня 1961 року, яка набрала чинності для України 22.12.2003 (далі – Гаазька Конвенція) єдиною формальною процедурою, яка може вимагатись для засвідчення офіційних документів, які використовуються на території  держав-учасниць цієї Конвенції, має бути проставлення компетентним органом держави, в якій був складений документ, апостилю. Офіційні документи, на яких проставлено апостиль, не потребують будь-якого подальшого засвідчення (легалізації).

Інформацію щодо договірних держав - учасниць Гаазької Конвенції розміщено на офіційних сайтах Гаазької конференції з міжнародного приватного права (www.hcch.net), Міністерства закордонних справ України (www.mfa.gov.ua) та Міністерства юстиції України (www.minjust.gov.ua).

Разом з тим Кодексом регулюються відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, та визначаються повноваження контролюючих органів, до функцій яких належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на такі контролюючі органи (п.п. 191.1.28 п. 191.1 ст. 191 Кодексу).

З огляду на зазначене, надання роз’яснень з питань, які стосуються порядку засвідчення іноземних офіційних документів, зокрема необхідності  та особливостей проведення щодо таких документів,у тому числі виданих в електронному вигляді, процедур легалізації чи проставлення апостилю, не відноситься до повноважень ДПС, а належить до компетенції Міністерства закордонних справ України таМіністерства юстиції України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).