Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 12.10.2023 р. № 3539/ІПК/99-00-07-04-01-06

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення фізичної особи-підприємця (далі – Підприємець) щодо надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – ПК України), повідомляє таке.

Відповідно до звернення Підприємець здійснює діяльність з продажу товарів через мережу Інтернет. У зв’язку із складністю розуміння законодавства у сфері здійснення розрахунків за товари (послуги) Підприємець звернулась до податкового органу із наступними запитаннями:

1.   Чи є операції по перерахунку грошових коштів від платіжної установи Особа_1на поточний рахунок Підприємця сум отриманих від покупця за товар накладеним платежем за умови післяплати розрахунковою операцією в розумінні ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265)?

2.   Чи виникає обов’язок застосовувати ресторатори розрахункових операцій та/або програмних рестораторів розрахункових операцій (далі – РРО/ПРРО) при продажу товарів у мережі інтернет накладеним платежем за умови післяплати, якщо грошові кошти за товари надходять на поточний


рахунок Підприємця від платіжної установи на підставі укладеного договору на переказ коштів між Підприємцем та Особа_1, і Особа_1вже видає для отримувача товару фіскальний чек? За умови, що від Підприємця покупець отримує також розрахунковий документ (товарний чек).

3.   У розміщених в мережі інтернет ІПК наданих різним суб’єктам оподаткування вміщено таку фразу як: «Якщо доставка товару здійснюється поштовою службою за умови післяплати, то в момент отримання товару у відділенні поштової служби покупець вносить кошти (готівкою або із застосуванням платіжних карток) для перерахування на банківський рахунок продавця». В той же час, в Підприємця існують договірні відносини із Особа_2 по доставці товару, а із платіжною установою Особа_1договірні відносини по перерахуванню грошових коштів від покупця і такі кошти надходять Підприємцю на мій розрахунковий рахунок.

У зв’язку із чим, виникають наступні питання:

3.1    Чи поширюється фраза про «поштовою службою за умови післяплати, то в момент отримання товару у відділенні поштової служби» на правовідносини Підприємця із Особа_2 та Особа_1?

3.2    Чи вважається, що грошові кошти, які отримані платіжною установою, яка пов’язана із Особа_2, тим самим, що і отримання грошових коштів самою Особа_2?

4.   Якщо на попередні питання буде ствердна відповідь про те, що, крім видаткової накладної, я зобов’язана видати повторний фіскальний чек, то прошу надати відповідь на наступні питання:

4.1    В який момент Підприємець повинна видати фіскальний чек для покупця, якщо на момент відправки Підприємець не знає реального моменту передачі права власності на товар (це відбувається після оплати в відділенні Особа_2 у зручний для покупця момент)?

4.2    Чи не буде така подвійна видача фіскального чеку на одну операцію продажу товару на відстані порушенням касової дисципліни, за яке передбачена відповідальність згідно з чинним законодавством?

4.3    Яку форму оплати зазначити в фіскальному чеку і як передати фіскальний чек замовнику? А також, як діяти в ситуації коли, наприклад, у відправленні (замовленні) відправлено декілька одиниць товару і частину замовник забирає і оплачує, а частину повертає? В який момент і на підставі якого документу видати фіскальний чек на повернення?

Перед наданням відповідей на поставлені питання звертаємо увагу Підприємця, що ототожнення небанківських надавачів фінансових послуг до банків є хибним твердженням, оскільки, створення, державна реєстрація, ліцензування діяльності та реорганізація банків здійснюється відповідно до Закон України «Про банки і банківську діяльність».

Зазначений закон встановлює вимоги, зокрема щодо, їх створення, учасників, найменування, статуту, отримання банківської ліцензії, капіталу, фондів, резервів, вимог до діяльності та ліквідації.

 

У свою чергу надавачі небанківські платіжних послуг є юридичними особами, реєстрація яких здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а діяльність яку вони здійснюють є ліцензованою, відповідно до Положення про ліцензування та реєстрацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого постановою Правління Національного банку України
від 24 грудня 2021 року № 153.

Звертаємо увагу, що Закон України «Про банки і банківську діяльність»
є спеціальним, а Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань» – загальним, тому, хоч перша і друга діяльність є ліцензованою, проте порівняння їх та віднесення до однієї інституційності є не коректним.

Зазначене підтверджується зокрема і статтею 10 Закону України «Про платіжні послуги» відповідно до якої до надавачів платіжних послуг належать:

1) банки;

2) платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи);

3) філії іноземних платіжних установ;

4) установи електронних грошей;

5) фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг;

6) оператори поштового зв’язку;

7) надавачі нефінансових платіжних послуг;

8) Національний банк України;

9) органи державної влади, органи місцевого самоврядування.

Водночас,  зазначені особи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії (крім банків) відповідно до Закону України «Про платіжні послуги».

Таким чином, для надавачів фінансових платіжних послуг та обмежених платіжних послуг  діють додатковіавторизаційні умови.

Поряд із цим небанківські надавачі послуг на відміну від банків, які підключені до СЕП, здійснюють надання послуг через свої платіжні системи, які не підключені до СЕП, та через окремі спеціально відкриті розрахункові рахунки відкриті у банках, а тому платежі, які проходять через платіжні системи небанківських надавачів послуг не контролюються державою.

Крім того, договір із Особа_1про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (для суб’єктів господарювання), на який посилається Підприємець, не містить таких понять як «післяплата» та не міститьположень щодо надання послуг з прийманняОсоба_1оплати (післяплати) за поштові відправлення.

Також, слід враховувати, що небанківський надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує лише прийняття ним від ініціатора готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією і жодним чином не пов’язана із договірними відносинами продавців товарів та покупців.

 

Щодо питання 1

Повідомляємо, що із аналогічного питання індивідуальна податкова консультація Підприємцю уже надавалась листом ДПС № 2816/ІПК/99-00-07-04-01-06 від 05.09.2023 та залишається актуальною.

Щодо питання 2

Верховним Судом у постанові від 16.04.2021 по справі
№ 520/7835/19 уже досліджувалось питання здійснення розрахунків у сфері дистанційної торгівлі  при здійсненні продажу товарів із використанням мережі Інтернет і прийманням оплати за товар за допомогою систем  надавачів платіжних послуг.

Верховний Суд визначив, що наведені вище правовідносини врегульовані Податковим кодексом України (далі – ПК України), Законом № 265, Законом України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – Закон № 2346-III) (на сьогодні це Закон України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591-IX)), які підлягають застосуванню у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Також, постанова Верховного Суду містить посилання і на інші закони України. Звертаємо увагу, що нормативно-правові акти (у тому числі і Національного банку України), які прийняті на виконання законів України не можуть їм суперечити та врегульовують ті ж правовідносини.

Відповідно до преамбули Закону № 265 встановлено, що Закон № 265 визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону № 265, визначено, що суб’єкти господарювання, при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та зобов’язанінадавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції.

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарівоперації з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем встановлює Закон № 675-VIII.

Цей Закон також визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до статті 3 Закону № 675-VIII інтернет-магазин – засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину; електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Частиною другою статті 7 Закону № 675-VIII встановлено, що продавець (виконавець, постачальник) під час вчинення електронного правочину зобов’язаний забезпечити повну відповідність предмета електронного договору, погодженого сторонами, кількісним та якісним характеристикам.

Згідно зі статтею 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).

У разі оплати вартості товару, роботи, послуги із застосуванням платіжних інструментів така особа має право повідомити відомості, що дають змогу забезпечити проведення оплати відповідним надавачем платіжних послуг або оператором платіжних систем, який несе відповідальність за їх збереження та використання в порядку, передбаченому законодавством.

Обов’язок надати розрахунковий документ Законом № 1023-XII обумовлений можливістю реалізувати споживачем права, надані йому цим Законом, у разі придбання ним товару неналежної якості.

Частиною сьомою статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов’язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом (частина десята статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною другою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Згідно з частиною одинадцятою статті 11 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов’язання та інформація про інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

Дія цього положення не поширюється на електронні правочини, пов’язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.

Також, пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII визначено, що підтвердженням вчинення усного правочину оформляється, зокрема, касовим чеком, передбаченим Законом № 265/95-ВР, або іншими документами.

Стаття 13 Закону № 675-VIII визначає порядок розрахунків у сфері електронної комерції. Так, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу), зокрема, касовий чек, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Таким чином надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує не оплату товару, а лише прийняття ним від ініціатора готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією.

З метою надання відповіді на питання 2 слід зазначити, що відповідно до умов Договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, який додано до звернення та розміщеного на сайті ОСОБА_2,
ОСОБА_2 є експедитором, який не доставляє товари споживачам, а лише організовує процес перевезення таких товарів в межах договору з їх продавцем.

Також, зі змісту договору, та наявної в ДПС інформації, ОСОБА_2 не приймає оплату за товари, та як результат не видає фіскальних чеків.

Поряд із цим, відповідно до умов Договору на переказ коштів для суб’єктів господарювання, розміщеного на сайті Особа_1, Особа_1не є учасником операцій з купівлі-продажу товарів/робіт/послуг або іншого правочину укладеного між покупцями та Підприємцем.

Звертаємо увагу, що Особа_1як надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує лише прийняття ним від ініціатора переказу готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією.

Такий чек від Особа_1окрім того, що не є підтвердження вчинення електронного правочину (купівлі-продажу товарів), ще й не надасть можливості реалізувати покупцем його права на повернення чи обмін товару, у разі придбання товару неналежної якості.

Таким чином, із технічної точки зору, між Підприємцем як продавцем товарів, покупцями цих товарів, ОСОБА_2 та Особа_1відбуваються різні господарські операції.

Так, у описаній Підприємцем ситуації, між Підприємцем та покупцями здійснюються операції купівлі-продажу товарів; між  Підприємцем та
ОСОБА_2 – надання послуг з організації перевезень відправлень; між  Підприємцем та Особа_1– надання послуг з переказу належних йому коштів.

Оскільки, відповідно до наведених Підприємцем умов договорів, суб’єктами (учасниками) безпосередньо операції купівлі-продажу товару є лише Підприємець (продавець), який здійснює продаж товарів, і покупець, як отримувач такого товару. Саме тому Підприємець, а не надавач платіжних послуг, зобов’язаний видати відповідний документ, що підтверджує право власності на товари покупцю.

Наголошуємо, що небанківським надавачам платіжних послуг, як і банкам в Україні заборонено ведення діяльності у сфері матеріального виробництва та торгівлі.

Поряд із зазначеним, слід враховувати, що описані Підприємцем способи взаємодії із покупцями підпадають під дію регулювання частини першої статті 694 Цивільного кодексу України відповідно до якої, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Відповідно до  умов договору із Особа_1Платежем 2 вважається платіж виключно у випадку якщо платнику видано відправлення.

Зазначене встановлює обов’язок продавця передати товар покупцеві до моменту його оплати останнім. Відстрочення платежу означає здійснення повної оплати товару у строки, встановлені договором, через деякий час після одержання товару. Якщо відстрочення платежу полягає у здійсненні платежів частинами, встановленими договором, воно іменується розстроченням платежу. Якщо предметом договору з відстроченням або розстроченням платежу є речі, визначені родовими ознаками, він є різновидом комерційного кредиту.

Водночас, відстрочення та/або розстрочення платежів, як оплати за товар жодним чином не повинні впливати на обсяг обов’язків продавця та прав покупця визначених статтями 664, 655 та 662 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, та як відповідь на питання 2, повідомляємо,  що продаж товарів в кредит передбачає їх передачу покупцеві до моменту оплати, тому у таких випадках продавець в момент відпуску товару має сформувати відповідний розрахунковий документ встановленої форми та змісту із зазначенням у ньому форми оплати «кредит / відстроченням / розстроченням платежу», або іншої, що відповідно до закону більш якісно характеризує правовідносини, що склались між покупцем та продавцем.

Також, слід зазначити, що відповідно вимог чинного законодавства України товарний чек не є тим розрахунковим документом, який слід видавати покупцям у описаній Підприємцем ситуації.

Щодо питання 3

Як уже зазначалось, відповідно до умов Договору з ОСОБА_2 та Особа_1, ОСОБА_2 є експедитором, а Особа_1є небанківським надавачем платіжних послуг, тому як відповідь на підпункт 3.1 питання 3, повідомляємо, що фраза «поштовою службою за умови післяплати, то в момент отримання товару у відділенні поштової служби» на правовідносини Підприємця із Особа_2 та Особа_1не поширюється.

Також, як вказано Підприємцем у зверненні, та що підтверджується доданими до звернення договорами, Підприємцем з Особа_2 та
Особа_1укладені відповідні договори шляхом приєднання до пропозиції (оферти).

Із опису наведеного у зверненні та змісту доданих договорів вбачається, що кожен договорів укладений із різними суб’єктами господарювання та урегульовують різні правовідносини,що виникають у Підприємця з Особа_2 та Особа_1, атому як відповідь на підпункт 3.2 питання 3, повідомляємо, що грошові кошти, які отримані платіжною установою, яка пов’язана із Особа_2, не можна вважати тим самим, що і отримання грошових коштів Особа_2.

Щодо питання 4

Як уже зазначалось, небанківський надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує лише прийняття ним від ініціатора готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією і жодним чином не пов’язана із договірними відносинами продавців товарів та покупців.

Відповідно до умов Договору Особа_1, Особа_1не є учасником операцій з купівлі-продажу товарів/робіт/послуг або іншого правочину укладеного між покупцями та Підприємцем.

Враховуючи викладене, та як відповідь на підпункт 4.1 питання 4 повідомляємо, жодної повторної видачі фіскального чеку для покупця не відбувається, а Підприємцю, описані у зверненні операції, слід фіскалізувати  не пізніше ніж придбаний товар буде вручений покупцю.

Оскільки, жодної повторної видачі фіскального чеку для покупця не відбувається, відповідь на підпункт 4.2 питання 4 надати неможливо.

Як відповідь на підпункт 4.3 питання 4 повідомляємо, як уже зазначалось, продаж товарів в кредит передбачає їх передачу покупцеві до моменту оплати, тому у таких випадках продавець в момент відпуску товару має сформувати відповідний розрахунковий документ встановленої форми та змісту із зазначенням у ньому безготівкової форми  оплати «кредит / відстрочення / розстрочення платежу», або іншої, що відповідно до закону більш якісно характеризує правовідносини, що склались між покупцем та продавцем.

Будь-які правовідносини між Підприємцем та покупцями товарів мають врегулюватись виключно договірними правовідносинами, а тому якщо покупець має можливість забрати і оплатити частину надісланого йому товару то такі правовідносини мають врегульовуватись виключно домовленостями між Підприємцем та такими покупцями товарів.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року № 547, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 липня 2016 року за № 918/29048, реєстрація продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією.

Розрахунковий документ на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі, надається особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї. Розрахункова операція вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обсяги введені в режимі реєстрації.

Наголошуємо, що обов’язком саме продавця товарів є організація надання інформації щодо підтвердження повернення товарів без їх продажу чи відмови від їх отримання від служби доставки.

Таким чином, та як відповідь на питання  повідомляємо, що у випадку не отримання або відмови від товару покупцем, при відправці їх за допомогою служб доставки достатньо в режимі реєстрації провести операцію повернення товарів на підставі квитанції (інших підтвердних документів) від служби доставки про повернення відправлення та чеку РРО/ПРРО, в яких такі товари ідентифіковані.

Жодних актів на повернення коштів складати не потрібно, так як такі акти складаються лише у випадках повернення коштів покупцю і сума повернення при цьому перевищує 100 гривень.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 ПК України податкова консультація має індивідуальний характер, діє в межах законодавства, яке було чинним на момент надання такої консультації і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.