Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.10.2023 р. № 3603/ІПК/99-00-07-04-01-06

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення фізичної особи-підприємця (далі – Підприємець) щодо надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодексу), повідомляє таке.

Відповідно до звернення Підприємець здійснює діяльність з продажу товарів через мережу Інтернет. У зв’язку із складністю розуміння законодавства у сфері здійснення розрахунків за товари (послуги) Підприємець звернувся до податкового органу ізнаступними запитаннями:

1. Чи виникатиме у Підприємця, як продавця товарів, обов’язок формувати розрахунковий документ у випадку відправлення товару покупцю через Особа_1(далі – Особа_1), з подальшою оплатою даного товару післяплатою покупцем (будь то в готівковій чи безготівковій формі) при його отримані і оплаті за нього у відділенні Особа_1?
2. Чи виникатиме у Підприємця, як продавця товарів, обов’язок формувати розрахунковий документ у випадку відправлення товару покупцю через Особа_2, з подальшою оплатою даного товару післяплатою покупцем (будь то в готівковій чи безготівковій формі) при його отримані і оплаті за нього у відділенні Особа_2?

Щодо питання 1

З метою надання відповіді на поставлене питання слід зазначити, щоправові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО/ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265).

Відповідно до преамбули Закону № 265, встановлення норм щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахунків, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

Законодавство України встановлює однакові вимоги щодо фіскалізації як готівкових, так і безготівкових розрахунків, що здійснюються за допомогою POS-терміналів та платіжних сервісів (еквайрингу), що використовують реквізити платіжних карток продавців товарів у мережі Інтернет та проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, тому, обов’язок суб’єкта господарювання застосовувати РРО/ПРРО, при отриманні оплати за товари (послуги), залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.

Тобто, для Підприємця, як суб’єкта господарювання на якого поширюється дія Закону № 265, для цілей застосування РРО/ПРРО не має значення який спосіб для оплати обрав покупець (споживач), а має значення лише спосіб, який запропоновано Підприємцем покупцю.

Водночас, обов’язок застосовувати РРО/ПРРО продавцем товарів, у разі здійснення продажу з використанням посередників, залежить від умов договору між продавцем та такою службою.     

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Кодексу продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Пунктом 10 статті 11 Закону України від 03.09.2015 № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675) передбачено, що момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено Законом № 675.

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною другою статті 664 Цивільного кодексу України також передбачено, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Враховуючи викладене вище,Особа_1 від свого імені приймає післяплатувід одержувачів відправлень.

Таким чином, в момент вручення покупцеві відправлення та приймання оплати за нього працівником (оператором або кур’єром) Особа_1, відбувається розрахунок за відправлення, який здійснює той жепрацівник (оператор або кур’єр) Особа_1 та видає відповідний розрахунковий документ.

Враховуючи викладене, та як відповідь на питання 1 повідомляємо, що за умови, що доставлений через Особа_1 товар не продано в кредит, з відстроченням або з розстроченням платежу, застосування Підприємцем РРО не є обов’язковим, оскільки, розрахунковий документ про приймання післяплати видає працівник (оператор або кур’єр) Особа_1, безпосередньо при передачі відправлення покупцю, а Підприємець у свою чергу зобов’язаний вкласти у посилку видаткову накладну (інший документ), яка буде свідчити про походження товару. Також, у передбачених законодавством випадках, продавець зобов’язаний вкласти у поштове відправлення належним чином оформлений гарантійний талон, технічний паспорт або інший документ, що його замінює, який має містити обов’язкові реквізити.

Щодо питання 2

З метою надання відповіді на питання слід зазначити, що зі змісту звернення вбачається, що Підприємець асоціює ОСОБА_2 із поштовим оператором, водночас, відповідно до умов Договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, ОСОБА_2,
ОСОБА_2 є експедитором, який не доставляє товари споживачам, а лише організовує процес перевезення таких товарів в межах договору з їх продавцями.

Також, зі змісту договору, та наявної в ДПС інформації, ОСОБА_2 не приймає оплату за товари у своїх відділеннях, та як результат не в переказує такі кошти Підприємцю.

Відповідно до умов Договору на переказ коштів для суб’єктів господарювання, розміщеного на сайті Особа_3, Особа_3 не є учасником операцій з купівлі-продажу товарів/робіт/послуг або іншого правочину укладеного між покупцями та Підприємцем.

Звертаємо увагу, що Особа_3 як надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує лише прийняття ним від ініціатора переказу готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією.

Такий чек від Особа_3 окрім того, що не є підтвердження вчинення електронного правочину (купівлі-продажу товарів), ще й не надасть можливості реалізувати покупцем його права на повернення чи обмін товару, у разі придбання товару неналежної якості.

Таким чином, із технічної точки зору, між Підприємцем як продавцем товарів, покупцями цих товарів, Особа_2 та Особа_3 відбуваються різні господарські операції.

Так, у описаній Підприємцем ситуації, між Підприємцем та покупцями здійснюються операції купівлі-продажу товарів; між  Підприємцем та
Особа_2 – надання послуг з організації перевезень відправлень; між Підприємцем та Особа_3 – надання послуг з переказу належних йому коштів.

Оскільки, відповідно до наведених Підприємцем умов договорів, суб’єктами (учасниками) безпосередньо операції купівлі-продажу товару є лише Підприємець (продавець), який здійснює продаж товарів, і покупець, як отримувач такого товару. Саме тому продавець, а не надавач платіжних послуг, зобов’язаний видати відповідний документ, що підтверджує право власності на товари покупцю.

Наголошуємо, що небанківським надавачам платіжних послуг, як і банкам в Україні заборонено ведення діяльності у сфері матеріального виробництва та торгівлі.

Поряд із зазначеним, слід враховувати, що описані Підприємцем способи взаємодії із покупцями підпадають під дію регулювання частини першої статті 694 Цивільного кодексу України відповідно до якої, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Зазначене встановлює обов’язок продавця передати товар покупцеві до моменту його оплати останнім. Відстрочення платежу означає здійснення повної оплати товару у строки, встановлені договором, через деякий час після одержання товару. Якщо відстрочення платежу полягає у здійсненні платежів частинами, встановленими договором, воно іменується розстроченням платежу. Якщо предметом договору з відстроченням або розстроченням платежу є речі, визначені родовими ознаками, він є різновидом комерційного кредиту.

Водночас, відстрочення та/або розстрочення платежів, як оплати за товар жодним чином не повинні впливати на обсяг обов’язків продавця та прав покупця визначених статтями 664, 655 та 662 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, та як відповідь на питання 2 повідомляємо, оскільки, продаж товарів з відстроченням / розстроченням платежу передбачає їх передачу покупцеві до моменту оплати, тому у таких випадках продавець в момент відпуску товару має сформувати відповідний розрахунковий документ встановленої форми та змісту із зазначенням у ньому форми оплати «відстроченням / розстроченням платежу», або іншої, що відповідно до закону більш якісно характеризує правовідносини, що склались між покупцем та продавцем.

Також, слід зазначити, що виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на  податкові органи, вбачається, що платники податків, при оформленні  звернень на отримання індивідуальної податкової консультації повинні зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та наводити фактичні обставини.

Звертаємо увагу, що присвоєння Підприємцем Особа_2 статусу «поштового оператору» та наведення фактичних обставин щодо приймання Особа_2 оплати за товари у своїх відділеннях є недостовірними фактичними обставинами.

Наведення платниками податків недостовірних фактичних обставин у зверненнях на надання індивідуальних податкових консультацій унеможливить застосування щодо них положень підпункту 112.8.10 пункту 112.8 статті 112 Кодексу.

З метою уникнення негативних наслідків та чіткого (однозначного) визначення кола обов’язків, звертаємо увагу Підприємця на необхідності ретельного вивчення умов укладених ним договорів, що регламентують його взаємовідносини із фінансовими установами та сервісами доставки товарів.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 ПК України податкова консультація має індивідуальний характер, діє в межах законодавства, яке було чинним на момент надання такої консультації і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.