Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.10.2023 р. № 3686/ІПК/99-00-07-04-01-06

Державна податкова служба України за результатами розгляду
звернення фізичної особи-підприємця(далі – Підприємець)
від, надісланого листом ГУ ДПС у області
від №  (вх. ДПС №
від), керуючись положеннями статті 52 Податкового кодексу України(далі – Кодекс), повідомляє таке.

Відповідно до звернення Підприємець здійснює діяльність з продажу товарів через мережу Інтернет. У зв’язку із складністю розуміння законодавства у сфері здійснення розрахункових за товари (послуги) Підприємець звернулась до податкового органу із наступними запитаннями:

1.   Чи є операції по перерахунку грошових коштів від платіжної установи ТОВ «Особа 2» на поточний рахунок Підприємця сум отриманих від покупця за товар накладеним платежем за умови післяплати розрахунковою операцією в розумінні ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265)?

2.   Чи виникає обов’язок застосовувати ресторатори розрахункових операцій та/або програмних рестораторів розрахункових операцій (далі – РРО/ПРРО) при продажу товарів у мережі інтернет накладеним платежем за умови післяплати, якщо грошові кошти за товари надходять на поточний рахунок Підприємця від платіжної установи на підставі укладеного договору на переказ коштів між Підприємцем та ТОВ «Особа 2», і ТОВ «Особа 2» вже видає для отримувача товару фіскальний чек? За умови, що від Підприємця покупець отримує також розрахунковий документ (видаткову накладну).

3.   У розміщених в мережі інтернет ІПК наданих різним суб’єктам оподаткування вміщено таку фразу як: «Якщо доставка товару здійснюється поштовою службою за умови післяплати, то в момент отримання товару у відділенні поштової служби покупець вносить кошти (готівкою або із застосуванням платіжних карток) для перерахування на банківський рахунок продавця». В той же час, в Підприємця існують договірні відносини із ТОВ «Особа 1» по доставці товару, а із платіжною установою ТОВ «Особа 2» договірні відносини по перерахуванню грошових коштів від покупця і такі кошти надходять Підприємцю на мій розрахунковий рахунок.

У зв’язку із чим, виникають наступні питання:

3.1    Чи поширюється фраза про «поштовою службою за умови післяплати, то в момент отримання товару у відділенні поштової служби» на правовідносини Підприємця із ТОВ «Особа 1» та ТОВ «Особа 2»?

3.2    Чи вважається, що грошові кошти, які отримані платіжною установою, яка пов’язана із ТОВ «Особа 1», тим самим, що і отримання грошових коштів самою ТОВ «Особа 1»?

4.   Якщо на попередні питання буде ствердна відповідь про те, що, крім видаткової накладної, я зобов’язана видати повторний фіскальний чек, то прошу надати відповідь на наступні питання:

4.1    В який момент Підприємець повинна видати фіскальний чек для покупця, якщо на момент відправки Підприємець не знає реального моменту передачі права власності на товар (це відбувається після оплати в відділенні ТОВ «Особа 1» у зручний для покупця момент)?

4.2    Чи не буде така подвійна видача фіскального чеку на одну операції продажу товару на відстані порушенням касової дисципліни, за яке передбачена відповідальність згідно з чинним законодавством?

4.3    Яку форму оплати зазначити в фіскальному чеку і як передати фіскальний чек замовнику? А також, як діяти в ситуації коли, наприклад, у відправленні (замовленні) відправлено декілька одиниць товару і частину замовник забирає і оплачує, а частину повертає? В який момент і на підставі якого документу видати фіскальний чек на повернення?

Перед наданням відповідей на поставлені податковому органу питання, звертаємо увагу Підприємця, що запит хоч і відповідає вимогам статті 52 Кодексу, водночас, не містить інформації щодо її  взаємовідносин із ТОВ «Особа 1» та ТОВ «Особа 2», не зазначено, який статус у договірних відносинах мають ТОВ «Особа 1» та ТОВ «Особа 2», а також не розкрито алгоритму взаємодії з контрагентами, задіяними у продажі товарів, що є ключовим для визначення кола обов’язків у сфері здійснення розрахунківза товари (послуги).

Враховуючи викладене, консультація надається щодо фактичних обставин наведених у зверненні.

Щодо питання 1

Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон № 265. Його дія поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до пунктів статті 2 Закону № 265 розрахункова операція це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Закону № 265, визначено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані, зокрема:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Звертаємо увагу, що наведені вище положення статтей 2 та 3 Закону № 265 містять слово «тощо», яке вказує на невичерпність наведеного переліку, а тому описані у зверненні способи розрахунку між Підприємцем та ТОВ «Особа 2» містять ознаки розрахункових операцій.

Поряд із зазначеним, Закон № 265 містить пільгу щодо необов’язкового застосування РРО/ПРРО за умови приймання оплати у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця товарів (послуг) із використанням реквізитів IBAN.

Також, застосування РРО/ПРРО не є обов’язковим при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Враховуючи викладене та як відповідь на питання 1 повідомляємо, що у описаній у зверненні ситуації операції проведені між Підприємцем та надавачем платіжних послуг хоч і містять ознаки розрахункових операцій водночас є різновидом банківських операцій, а тому їх вчинення не вимагає обов’язкового застосування РРО/ПРРО та видачі фіскального касового чеку  РРО/ПРРО такому надавачу платіжних послуг.

Щодо питання 2

Перш за все, слід звернути увагу, що на той факт, що відповідно положень Закону № 265 видаткова накладна не є розрахунковим документом.

Також, Верховним Судом у постанові від 16.04.2021 по справі № 520/7835/19 уже досліджувалось питання здійснення розрахунків у сфері дистанційної торгівлі  при здійсненні продажу товарів із використанням мережі Інтернет і прийманням оплати за товар за допомогою систем  надавачів платіжних послуг.

Верховний Суд визначив, що наведені вище правовідносини врегульовані Податковим кодексом України (далі – ПК України), Законом № 265, Законом України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – Закон № 2346-III) (на сьогодні це Закон України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591-IX)), які підлягають застосуванню у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Також, постанова Верховного Суду містить посилання і на інші закони України. Звертаємо увагу, що нормативно-правові акти (у тому числі і Національного банку України), які прийняті на виконання законів України не можуть їм суперечити та врегульовують ті ж правовідносини.

Як уже зазначалось, відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Закону № 265, визначено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через РРО/ПРРО та надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції.

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем встановлює Закон № 675-VIII.

Цей Закон також визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до статті 3 Закону № 675-VIII інтернет-магазин – засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину; електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Частиною другою статті 7 Закону № 675-VIII встановлено, що продавець (виконавець, постачальник) під час вчинення електронного правочину зобов’язаний забезпечити повну відповідність предмета електронного договору, погодженого сторонами, кількісним та якісним характеристикам.

Згідно зі статтею 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).

У разі оплати вартості товару, роботи, послуги із застосуванням платіжних інструментів така особа має право повідомити відомості, що дають змогу забезпечити проведення оплати відповідним надавачем платіжних послуг або оператором платіжних систем, який несе відповідальність за їх збереження та використання в порядку, передбаченому законодавством.

Обов’язок надати розрахунковий документ Законом № 1023-XII обумовлений можливістю реалізувати споживачем права, надані йому цим Законом, у разі придбання ним товару неналежної якості.

Частиною сьомою статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов’язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом (частина десята статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною другою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Згідно з частиною одинадцятою статті 11 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов’язання та інформація про інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

Дія цього положення не поширюється на електронні правочини, пов’язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.

Також, пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII визначено, що підтвердженням вчинення усного правочину оформляється, зокрема, касовим чеком, передбаченим Законом № 265/95-ВР, або іншими документами.

Стаття 13 Закону № 675-VIII визначає порядок розрахунків у сфері електронної комерції. Так, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу), зокрема, касовий чек, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Таким чином надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує не оплату товару, а лише прийняття ним від ініціатора готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією.

Суб’єктами (учасниками) безпосередньо операції купівлі-продажу товару є лише продавець, який здійснює продаж товарів, і споживач (покупець), як отримувач такого товару. Саме тому продавець, а не надавач платіжних послуг, зобов’язаний видати відповідний документ, що підтверджує право власності на товари покупцю.

Водночас, виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на  податкові органи, вбачається, що платники податків, при оформленні  звернень на отримання індивідуальної податкової консультації повинні зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та наводити фактичні обставини.

Оскільки у зверненні не розкрито алгоритму взаємодії з покупцями та контрагентами, які можливо є задіяними у продажі товарів, однозначну або більш конкретну відповідь на питання 2 надати неможливо.

Щодо питання 3

Відповідь на питання 3 надати не можливо, оскільки, описані операції мають бути врегульовані відповідними договорами, а тому відповідь на них потребує наведення Підприємцем додаткових фактичних обстави пов’язаних із договірними відносинами, що склались (були укладені) між Підприємцем та покупцями товарів, ТОВ «Особа 1», ТОВ «Особа 2».

Щодо питання4

Відповідь на питання 4 надати не можливо, оскільки, в контексті звернення, відповідь на нього пов’язана із попередніми запитанням, щодо яких Підприємцем не розкрито алгоритму взаємодії з контрагентамита не наведено жодних фактичних обстави пов’язаних із договірними відносинами, що склались (були укладені) між Підприємцем та покупцями товарів, ТОВ «Особа 1», ТОВ «Особа 2».

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер, діє в межах законодавства, яке було чинним на момент надання такої консультації і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.