Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.05.2017 р. № 414/6/99-99-01-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо порядку застосування положень податкового законодавства, чинного у період до 1 січня 2015 року, для цілей визначення об’єкта оподаткування резидента України -платника податку на прибуток, який згідно з ліцензійною угодою сплачує роялті на користь резидента США, та, керуючись ст.ст. 52, 53 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) та постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, повідомляє.

Згідно з п.п. 140.1.2 п. 140 ст.140 „Особливості визнання витрат подвійного призначення” розділу III „Податок на прибуток підприємств” Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року, до складу витрат, які враховувались для визначення об’єкта оподаткування платників податку на прибуток, відносились „витрати з нарахування роялті”.

Водночас зазначеною нормою було встановлено, що „ до складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь:

1) нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8, нарахувань, що здійснюються суб’єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а для банків - у обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов:

а) особа, на користь якої нараховуються роялті, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;

б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам;

в) роялті виплачуються щодо об’єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України;

г) особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є”.

Згідно з положеннями ст. З Кодексу чинні міжнародні договори України є складовою частиною податкового законодавства України. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до п. З ст. 25 „Недискримінація” Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал (далі - Конвенція), ратифікованої Верховною Радою України 26 травня 1995 року (Закон України № 180/95-ВР), яка набула чинності з 05.06.2000, „за винятком, коли застосовуються положення параграфа 1 Статті 9 (Асоційовані підприємства), параграфа 4 Статті 11 (Проценти) або параграфа 6 Статті 12 (Роялті), проценти, роялті та інші виплати, що сплачуються резидентом Договірної Держави резиденту другої Договірної Держави, з метою визначення оподатковуваних прибутків першого згаданого резидента, будуть належати до врахувань за таких же умов, якщо б вони сплачувались резиденту першої згаданої Держави. Таким же чином будь-які борги резидента Договірної Держави резиденту другої Договірної Держави для цілей визначення оподатковуваного капіталу першого згаданого резидента повинні підлягати врахуванням за таких же самих умов, за яких вони були б зроблені резиденту першої згаданої Держави”.

Таким чином, з урахуванням положень ст. З Кодексу, п. З ст. 25 Конвенції та на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва резидент України мало право на включення витрат з нарахування роялті, які виплачувались на користь резидента США відповідно до ліцензійної угоди про надання виключної ліцензії на отримання та використання майнових прав щодо технічної інформації, торгових марок та товарних знаків у зв’язку з продажем та реалізацією продукції компанії, до складу витрат, що враховувались при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток протягом звітних (податкових) періодів до 1 січня 2015 року, згідно з абзацом першим п.п. 140.1.2 п. 140 ст.140 Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року.

Водночас зазначаємо, що індивідуальна податкова консультація (зміст поняття розкрито у п.п. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).