Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.11.2023 р. № 4044/ІПК/99-00-07-04-01-06

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення фізичної ………  щодо надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.

Відповідно до звернення Підприємець перебуває на другій групі єдиного податку таздійснює діяльність зпродажу товарів у мережі Інтернет.

У зв’язку зі складністю розуміння законодавства у сфері здійснення розрахунків звернувся до ДПС із питаннями щодо необхідності застосуванняпрограмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – ПРРО) у дистанцій торгівлі, а також особливостей формування та видачі фіскальних касових чеків при такому способі ведення господарської діяльності та у випадках повернення чи неотримання (відмови від отримання) товарів покупцями.

Перед наданням відповідей на поставлені податковому органу питання, звертаємо увагу Підприємця, що його запит хоч і відповідає вимогам статті 52 Кодексу, водночас, оформлений суто формально для отримання індивідуальної податкової консультації та не розкриває суті здійснюваних Підприємцем операцій з продажу товарів, розрахунків з покупцями, взаємодії з контрагентами, задіяними у здійсненні таких операцій, опису договірних відносин, тощо, що є ключовим для визначення кола обов’язків у сфері здійснення розрахункових операцій.

Також, виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на  податкові органи, вбачається, що саме платники податків, при оформленні  звернень на отримання індивідуальної податкової консультації повинні зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та наводити фактичні обставини.

Крім того, звертаємо увагу Підприємця, що наведення платниками податків недостовірних фактичних обставин у зверненнях на надання індивідуальних податкових консультацій унеможливить застосування щодо них положень підпункту 112.8.10 пункту 112.8 статті 112 Кодексу.

Так, серед іншого є незрозумілим твердження, що у Підприємця з клієнтом немає договору на купівлю товару, а клієнт  звичайний замовник, який замовив товар через сайт, отримав його у відділенні і оплатив при отриманні готівкою або через термінал компанії перевізника (Особа 1).

Зазначене не узгоджується із  положеннями статті 205 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Крім того, таке твердження суперечить вимогам законодавства України про захист прав споживачів та електронної комерції.

З метою уникнення негативних наслідків та чіткого (однозначного) визначення кола обов’язків, звертаємо увагу Підприємця на необхідності ретельного вивчення вимог чинного законодавства України, які регламентують його діяльність, а також умов укладених ним договорів, що регламентують його взаємовідносини із фінансовими установами та сервісами доставки товарів.

Також, питання у зверненні сформульовані у спосіб, що унеможливлює їх однозначне розуміння та містять посилання на додатки, які до звернення не додано.

Такий підхід Підприємця до оформлення запиту унеможливлює надання вичерпної індивідуальної податкової консультації щодо порушених ним питань.

Водночас, з урахуванням того, що запит відповідає формальним вимогам статті 52 Кодексу консультація надається із загальних норм законодавства.

Щодо питання 1, продаж товарів в мережі Інтернет та із використанням послуг «Особа 1»

Перш за все, слід звернути увагу на той факт, що відповідно положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) видаткова накладна не є тим розрахунковим документом який слід видавати покупцям товарів у описаному Підприємцем випадку.

Також, Верховним Судом у постанові від 16.04.2021 у справі № 520/7835/19 уже досліджувалось питання здійснення розрахунків у сфері дистанційної торгівлі  при здійсненні продажу товарів із використанням мережі Інтернет і прийманням оплати за товар за допомогою систем  надавачів платіжних послуг.

Верховний Суд визначив, що наведені вище правовідносини врегульовані Податковим кодексом України, Законом № 265, Законом України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ((далі – Закон № 2346-III) (на сьогодні це Закон України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591-IX)), Законом України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675-VIII),  які підлягають застосуванню у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Також, постанова Верховного Суду містить посилання і на інші закони України. Звертаємо увагу, що нормативно-правові акти (у тому числі і Національного банку України), які прийняті на виконання законів України не можуть їм суперечити та врегульовують ті ж правовідносини.

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Кодексу продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем встановлює Закон № 675-VIII.

Закон № 675-VIII також визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до статті 3 Закону № 675-VIII інтернет-магазин – засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину; електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Частиною другою статті 7 Закону № 675-VIII встановлено, що продавець (виконавець, постачальник) під час вчинення електронного правочину зобов’язаний забезпечити повну відповідність предмета електронного договору, погодженого сторонами, кількісним та якісним характеристикам.

Згідно зі статтею 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).

У разі оплати вартості товару, роботи, послуги із застосуванням платіжних інструментів така особа має право повідомити відомості, що дають змогу забезпечити проведення оплати відповідним надавачем платіжних послуг або оператором платіжних систем, який несе відповідальність за їх збереження та використання в порядку, передбаченому законодавством.

Обов’язок надати розрахунковий документ Законом № 1023-XII обумовлений можливістю реалізувати споживачем права, надані йому цим Законом, у разі придбання ним товару неналежної якості.

Частиною сьомою статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов’язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом (частина десята статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною другою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Згідно з частиною одинадцятою статті 11 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов’язання та інформація про інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

Дія цього положення не поширюється на електронні правочини, пов’язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.

Також, пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII визначено, що підтвердженням вчинення усного правочину оформляється, зокрема, фіскальним касовим чеком, передбаченим Законом № 265/95-ВР.

Стаття 13 Закону № 675-VIII визначає порядок розрахунків у сфері електронної комерції. Так, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу), зокрема, фіскальний касовий чек.

Таким чином надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний касовий чек, який підтверджує лише прийняття ним від ініціатора готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією.

Суб’єктами (учасниками) безпосередньо операції купівлі-продажу товару є лише продавець, який здійснює продаж товарів, і споживач (покупець), як отримувач такого товару. Саме тому продавець, а не надавач платіжних послуг, зобов’язаний видати відповідний документ, що підтверджує право власності на товари покупцю.

Враховуючи викладене вище, та як відповідь на питання 1, повідомляємо, що фіскальний касовий чек має бути вручений покупцеві не пізніше моменту передачі товару (послуги).

Поряд із цим, слід зазначити, що паперова та електронна форми чеків є рівнозначними в розумінні Закону № 265.

Водночас, виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на  податкові органи, вбачається, що платники податків, при оформленні  звернень на отримання індивідуальної податкової консультації повинні зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та наводити фактичні обставини.

Оскільки у зверненні не розкрито алгоритму взаємодії з покупцями та контрагентами (перевізниками, надавачами платіжних послуг), які можливо є задіяними у продажі товарів, однозначну або більш конкретну відповідь на питання 1 надати неможливо.

Щодо питання 2, організація діяльності Підприємця щодо можливості надання подарунків покупцям та оформлення таких операцій

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як відповідь на питання 2 повідомляємо, що у описаних Підприємцем у звернені обставинах, будь-які правовідносини між Підприємцем та покупцями товарів регулюються виключно договірними відносинами, а тому обставини надання знижок є результатом виключно договірних відносин між покупцем та продавцем та не можуть бути формалізованими, і не повинні суперечити Цивільному кодексу України.

Не наведення достатніх умов на яких Підприємцем надаються подарунки покупцям унеможливлює надання детальної відповіді на питання 2.

Поряд із цим звертаємо увагу, що продаж товарів має здійснюватись з обов’язковим дотримання вимог Закону № 265 та Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Мінфіну від 21.01.2016 № 13, що передбачає формування і видачу фіскальних касових чеків, зокрема, із вказанням назви, кількості, фактичної ціни та загальної вартості товарів (послуг) в таких чеках. Зазначене, жодним чином не обмежує право підприємця встановлювати ціну на товари, що ним реалізуються на власний розсуд, окрім, підакцизних товарів, щодо яких законодавством встановлено максимальні та мінімальні роздрібні ціни.

Щодо питання 3, використання ПРРО в інтернет-магазинах Підприємця

Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку реєстрації, ведення реєстру та застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 23 червня 2020 року № 317, ПРРО може застосовуватись лише в тій господарській одиниці, дані про яку внесені до Реєстру щодо такого ПРРО.

ПРРО може бути встановлений та застосовуватися лише на пристрої, що належить суб'єкту господарювання на праві власності, володіння, користування, на якого зареєстровано ПРРО.

Розрахункові операції на такому ПРРО можуть проводити лише ті особи, сертифікати електронних підписів та/або печаток яких внесені до Реєстру щодо такого ПРРО.

У ПРРО може використовуватися удосконалена електронна печатка юридичної особи, фізичної особи- підприємця, створювачем якої є така особа.

Враховуючи викладене вище, та як відповідь на питання 3 повідомляємо, що ПРРО може бути зареєстровано на господарській одиниці з урахуванням
поданої форми 20-ОПП. Підприємець, який здійснює господарську діяльність одноосібно (без найманих працівників), може бути касиром у всіх ПРРО, які ним зареєстровано у контролюючих органах, за мови використання різних  кваліфікованих електронних підписів у кожному зареєстрованому ПРРО.

Щодо питання 4, повернення товарів та коштів, порядок перерахування коштів у банк покупця.

Як відповідь на питання 4 повідомляємо, що у описаних Підприємцем у звернені обставинах, та відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року № 547, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 липня 2016 року за № 918/29048, реєстрація продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів через РРО/ПРРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією. 

Розрахунковий документ на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі, надається особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї. Розрахункова операція вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обсяги введені в режимі реєстрації. 

Реєстрація видачі коштів у разі повернення товару (відмови від послуги, прийняття цінностей під заставу, виплати виграшів у державні лотереї та в інших випадках) або скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку здійснюється шляхом реєстрації від’ємної суми.

При поверненні коштів покупцю де повернення перевищує 100 гривень, в акті необхідно зазначити дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар (відмовляється від послуги), відомості про товар (послугу), суму виданих коштів, номер, дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару (отримання послуги).

Питання перерахування коштів Підприємцем у банк покупця при поверненні товарів (рекомпенсації послуг) регулюється договірними відносинами із їх обслуговуючими банками та належить до виключної компетенції Підприємця та покупців товарів (послуг).

Щодо питання 5, вимога покупця надати фіскальний касовий чек при розрахунку за реквізитами IBAN Підприємця, зазначення форми (виду) оплати

Як відповідь на питання 5 повідомляємо, що у описаних Підприємцем у звернені обставинах, у випадку неможливості зазначення чи сумнівів у визначенні виду здійсненого розрахунку із використанням реквізитів IBAN Підприємця, у фіскальному касовому чекудостатньо буде вказати форму оплати «Безготівкова», оскільки,для отримувача коштів переказ коштів на його поточний рахунок є безготівковим незалежно від «способу оплати», який використаний ініціатором переказу коштів, навіть, якщо для ініціювання переказу коштів відбулося внесення готівки в касу банку.

Поряд із цим, звертає увагу Підприємця на те, що у випадку надання покупцям можливості здійснити оплату товарів із використання реквізитів електронного платіжного засобу Підприємця, то такі розрахунки мають здійснюватись із обов’язковим застосуванням ПРРО.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер, діє в межах законодавства, яке було чинним на момент надання такої консультації і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.