Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.11.2023 р. № 4216/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення (     ) щодо практичного застосування норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомляє, що практична необхідність отримання індивідуальної податкової консультації полягає у наданні роз’яснень щодо підстав, умов та критеріїв для визнання її фізичною особою – нерезидентом з урахуванням п. п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, ст. 4 Конвенції між Україною і Португальською Республікою про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на капітал та, відповідно, визначення у неї податкових обов’язків, які передбачені п. п. 39².5.5 п. 39².5 ст. 39² Кодексу (щодо надсилання Повідомлення про набуття (початок здійснення фактичного контролю) або відчуження частки (припинення фактичного контролю) резидентом в іноземній юридичній особі або майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи (далі – Повідомлення)) та п. 179.1 ст. 179 Кодексу, що виникли внаслідок ситуації, викладеної в запиті.

Враховуючи вищезазначене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1. Чи визнається платник податків резидентом України відповідно до
   п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу у 2022 та 2023 роках з урахуванням описаної у зверненні ситуації?
2. Чи є надання платником податків сертифікату податкового резидента Португалії з апостилем та перекладом, виданого у 2023 році, факт перебування її за межами України більше ніж 183 дні у 2022 та 2023 роках, знаходження центру її життєвих інтересів в Португалії, достатнім критеріями для визнання фізичної особи нерезидентом для цілей застосування Кодексу у 2022 та 2023 роках? У разі недостатності таких критеріїв, надання яких підтверджень податковому органу, у тому числі документальних, буде підставою для визнання платника податків нерезидентом у 2022 та 2023 роках?
3. Чи передбачено чинним законодавством підтвердження податковим органом України відсутності у платника податків – громадянина України статусу податкового резидента України? Чи буде відповідати нормам Кодексу подання платником податків як нерезидентом заяви про підтвердження резидентського статусу України для уникнення подвійного оподаткування з метою отримання ним відмови податкового органу у видачі такої довідки за підставою, що особа не може бути визнана резидентом України відповідно до критеріїв, зазначених у п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що, як наслідок, буде підтверджувати статус платника податків як нерезидента у розумінні п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу?
4. У разі якщо платник податків не визнається резидентом України відповідно до п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу у 2022 та 2023 роках, то чи передбачений для платника податків обов’язок подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до Кодексу за 2022 та 2023 роки?
5. У разі якщо платник податків не визнається резидентом України відповідно до п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу у 2022 та 2023 роках, то чи передбачений для платника податків обов’язок надсилати Повідомлення за 2022 та 2023 роки відповідно до п.п. 39².5.5 п. 39².5 ст. 39² Кодексу?
6. У разі якщо платник податків не визнається резидентом України відповідно до п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу у 2022 та/або у 2023 роках і нею подано Повідомлення за 2022 рік відповідно до п.п. 39².5.5 п. 39².5 ст. 39²  Кодексу, то яка відповідальність передбачена за надсилання такого Повідомлення? Чи передбачено порядок виправлення помилки або відкликання Повідомлення у разі помилкового надсилання такого Повідомлення фізичною особою – нерезидентом

Щодо питання 1 – 6

Критерії, за якими визначається податкове резидентство встановлені у Податковому кодексі України, у міжнародних угодах – Конвенціях про уникнення подвійного оподаткування.

Поняття «резидент» та умови набуття платником податку статусу податкового резидента визначено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Підпункт 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу передбачає різні критерії для визнання фізичної особи резидентом  або нерезидентами, зокрема, – місце проживання чи постійного проживання особи, місцезнаходження центру життєвих інтересів, час перебування на території країни протягом року.

Таким чином, за загальним правилом, фізична особа вважається резидентом України, якщо вона має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

Центр економічних інтересів в особи виникає у тій країні, до якої вона найбільш тісно прив’язана економічно та соціально. Як правило, центр економічних інтересів особи перебуває в тій країні, де вона має: постійне місце проживання, офіційне місце роботи, зареєстрований бізнес чи фізична особа – підприємець, відкриті банківські рахунки, регулярну сплату податків та комунальних платежів тощо.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 4 Модельної Конвенції ОЕСР статус фізичної особи визначається таким чином:

особа вважається резидентом тільки тієї Держави, в якій має доступне постійне житло. Причому важливо, щоб особа мала намір проживати в ньому постійно, а не з якоюсь конкретною метою, обмеженою в часі, що прямо зазначено у Коментарях до Модельної конвенції.

Якщо у фізичної особи є доступне постійне житло в обох Державах, така особа вважається резидентом тільки тієї Держави, з якою її особисті та економічні відносини ближчі (центр життєвих інтересів):

якщо Держава, в якій особа має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або якщо у неї немає постійного житла в будь-якій з цих Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, в якій вона зазвичай проживає (критерій 183 днів);

якщо особа зазвичай проживає в обох Державах або в жодній з них, він вважається резидентом тільки тієї Держави, громадянином якої вона є.

Відтак, під час оцінки статусу податкової резидентності враховуються, зокрема (але не виключно), такі фактори, як: постійне житло, кількість днів перебування в певній країні протягом року, «центр життєвих інтересів» та громадянство.

Таким чином, за умови, якщо фізична особа має у власності нерухоме майно, відкриті банківські рахунки, реєстрації місця проживання нарахування сплати за користування житлом тощо, фізичні особи – підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України, то такі особи можуть бути визнані податковим резидентом України.

З урахуванням вищевикладеного, зауважимо, що всі критерії визначення податкового резиденства аналізуються у сукупності, а кожен окремий випадок розглядається на основі наданих документів та підтверджень з урахуванням усіх обставин та підстав.

В той же час, варто зазначити, що контролюючою особою є фізична особа – резидент України, що є прямим або опосередкованим власником (контролером) контрольованої іноземної компанії, яка:

а) володіє часткою в іноземній юридичній особи у розмірі більше ніж 50 відсотків;

б) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше ніж 10 відсотків, за умови, що декілька фізичних осіб – резидентів України та/або юридичних осіб – резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 і більше відсотків;

в) окремо або разом із іншими резидентами України пов’язаними особами здійснює фактичний контроль над іноземною юридичною особою.

У разі, якщо фізична особа – резидент України відповідає зазначеним вище критеріям, то у такої особи виникає обов’язок повідомляти контролюючий орган про:

-   кожне безпосереднє або опосередковане набуття частки в іноземній юридичній особі або початок здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою, що призводить до визнання такої фізичної (юридичної) особи контролюючою особою відповідно до вимог цієї статті;

-   заснування, створення або набуття майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи;

-   кожне відчуження частки в іноземній юридичній особі або припинення здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою, що призводить до втрати визнання такої фізичної (юридичної) особи контролюючою особою відповідно до вимог цієї статті;

-   ліквідацію або відчуження майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, обов’язок подавати до контролюючого органу Повідомлення виникає у фізичної особи, яка є резидентом України та відповідає критеріям визначення її контролюючою особою у відповідності до вимог ст. 39² Кодексу.

При цьому п. 120.7 ст. 120 розділу ІІ Кодексу передбачено, що неповідомлення контролюючою особою контролюючого органу про набуття частки в іноземній юридичній особі, утворенні без статусу юридичної особи, або про початок здійснення фактичного контролю за іноземною юридичною особою, або про відчуження частки в іноземній юридичній особі, або про припинення здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою у строки, передбачені п.п. 39².5.5 п. 39².5 ст. 39² розділу I Кодексу, тягне за собою накладення штрафу у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 01 січня податкового (звітного) року, за кожний такий факт.

З огляду на зазначене, чинним законодавством не передбачено процедури відкликання Повідомлення та застосування до фізичної особи, яка не є резидентом України, відповідальності за його надсилання.

Крім того, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, згідно з п.п. 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу тимчасово, до 01 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупинявся перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених зазначеним підпунктом Кодексу.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.