Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.11.2023 р. № 4303/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваші звернення щодо практичного застосування норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у своєму зверненні повідомила, що є фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку третьої групи. Основним видом діяльності є надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у (КВЕД 63.99). Також здійснює діяльність за наступними видами:

86.90 – інша діяльність у сфері охорони здоров’я;

82.30 – організування конгресів і торговельних виставок;

68.20 – надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;

85.59 – інші види освіти.

Також платником зазначено, що з      .2022 платники єдиного податку другої та третьої груп повинні застосовувати програмні реєстратори розрахункових операцій/ реєстратори розрахункових операцій (далі – ПРРО/РРО).

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи може платник використовувати сервери переказів типу Рaysend або Рaysystem як засоби розрахунків при здійсненні підприємницької діяльності, якщо кошти надходитимуть виключно в гривні?

2. Які реквізити банківського рахунку повинна надавати платник при розрахунках за свої послуги (консультації, види діяльності): номер картки – ключ чи IBAN рахунок? Чи є різниця, якщо всі кошти зараховуються на банківський рахунок фізичної особи – підприємця?

3. Чи може платник не використовувати ПРРО/РРО при дотриманні двох вищенаведених пунктів (першого та другого)?

4. Чи є обмеження при разовому розрахунку з платником при здійсненні підприємницької діяльності? Наприклад: особа (громадянин, кінцевий споживач, фізична особа – підприємець, юридична особа) сплатив одразу за декілька послуг (консультацій) на велику суму (наприклад 30000 грн)?

5. Які первинні документи повинна мати платник податків (надавати або отримувати) при здійсненні своєї підприємницької діяльності за якимось одним або одночасно за всіма видами (оренда)?

6. Як повинен вестись облік доходів/витрат та в якому вигляді повинна вестись книга обліку доходів/витрат? Яка відповідальність передбачена за порушення цього пункту?

7. Чи може платник надавати послуги клієнтам (громадянам, кінцевим споживачам, фізичним особам – підприємцям) інших держав в режимі онлайн (засобами Скайп, Телеграм, Вайбер, Вотсап), якщо вони будуть перебувати на території України або поза її межами?

8. Чи може платник надавати послуги фізичним особам – підприємцям платникам єдиного податку другої та третьої груп, якщо вони будуть перебувати на території України або за її межами? Чи є різниця в питанні оподаткування доходів, а саме: з джерел доходів, які надходять з інших країн?

9. Чи може платник надавати послуги юридичним особам – платникам єдиного податку, якщо вони будуть перебувати на території України або за її межами? Чи є різниця в питанні оподаткування доходів, а саме: з джерел доходів, які надходять з інших країн?

10. Чи може платник надавати послуги фізичним особам – підприємцям та юридичним особам, які перебувають на загальній системі оподаткування, якщо вони будуть перебувати на території України або за її межами? Чи є різниця в питанні оподаткування доходів, а саме: з джерел доходів, які надходять з інших країн?

11. Який вид діяльності платнику, як психологу, який має намір здійснювати підприємницьку діяльність (як фізична особа – підприємець) необхідно обрати для надання послуг, що мають характер психологічного консультування (професійної допомоги клієнту і рішенні його проблемної ситуації) з метою проведення тренінгів (психологічних програм) в онлайн режимі для різних груп людей з різних країн, включаючи Україну, юридичним особам, фізичним особам – підприємцям та будь-яким суб’єктам господарювання?

12. Який вид діяльності платнику обрати, як для особи, яка має намір здійснювати підприємницьку діяльність (як фізична особа – підприємець) для надання інформаційних та освітніх послуг, що мають характер індивідуального консультування (допомоги клієнту в рішенні його проблемної ситуації) з метою проведення тренінгів (інформаційних та освітніх програм) в онлайн режимі для різних груп людей з різних країн, включаючи Україну, юридичним особам, фізичним особам – підприємцям та будь-яким суб’єктам господарювання?

13. Чи може платник, перебуваючи на другій групі єдиного податку проводити тренінги (психологічні програми), надавати інформаційні та освітні послуги в онлайн режимі та продавати їх різним групам людей з різних країн, включаючи Україну, юридичним особам, фізичним особам – підприємцям та будь-яким суб’єктам господарювання?

14. Чи може платник, перебуваючи на другій групі єдиного податку проводити тренінги (психологічні програми), надавати інформаційні та освітні послуги в оффнлайн режимі та продавати їх різним групам людей з різних країн, включаючи Україну, юридичним особам, фізичним особам – підприємцям та будь-яким суб’єктам господарювання?

Щодо першого та другого питання

Відповідно до ст. 2 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі – Закон № 679), Національний банк України (далі – НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом № 679 та іншими законами України.

НБУ виконує функції, зокрема, встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за банками, а також небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які отримали ліцензію на здійснення валютних операцій (ст. 7 Закону № 679).

Враховуючи зазначене, з питань здійснення розрахунків за допомогою платіжних систем Рaysend або Рaysystem доцільно звернутись до Національного банку України.

Щодо третього та четвертого питань

Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України від 06 липня 1995 року
№ 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон № 265), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Встановлення вимог щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

Зокрема, порядок проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлено ст. 3 Закону № 265.

Обов'язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахунків та/або способу оплати обраного покупцем (споживачем), наявності того чи іншого зареєстрованого виду господарської діяльності, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб'єкта господарювання, які чітко визначенні нормами прямої дії Кодексу та Закону
№ 265, якими встановлено загальні правила реєстрації та здійснення розрахункових операцій.

Поряд з цим, п. 14 ст. 9 Закону № 265 встановлено пільгу, відповідно до якої РРО/ПРРО та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Враховуючи вищезазначене, повідомляємо, що за умови проведення розрахунків за надані послуги виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів, застосування РРО/ПРРО не є обов'язковим.

Щодо четвертого питання

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі – підприємства), під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі – фізичні особи – підприємці) (далі разом у тексті – суб'єкти господарювання), фізичними особами визначений Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 (далі – Положення № 148).

Пунктом 5 розділу І Положення № 148, визначено, що готівкові розрахунки/розрахунки готівкою – це платежі готівкою суб'єктів господарювання і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ Положення № 148 суб'єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами:

1. між собою – у розмірі до 10000 (десяти тисяч) гривень включно;
2. з фізичними особами – у розмірі до 50000 (п'ятдесяти тисяч) гривень включно.

Платежі понад установлені граничні суми проводяться через надавачів платіжних послуг шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення коштів до кас надавачів платіжних послуг для подальшого їх переказу на рахунки. Кількість суб'єктів господарювання та фізичних осіб, з якими здійснюються готівкові розрахунки, протягом дня не обмежується.

Враховуючи викладене, повідомляємо, що п. 6 розділу ІІ Положення № 148 поширює свої обмеження виключно на ті розрахунки фізичних осіб та фізичних осіб – підприємців із суб'єктами господарювання, що здійснюється у готівковій формі.

 

Щодо п’ятого – шостого питань

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1
розділу XIV Кодексу.

Відповідно до п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать, зокрема фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Згідно зі ст. 292 Кодексу для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку доходом є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Відповідно до п. 292.6 ст. 292 Кодексу датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

Ведення обліку і складання звітності платниками єдиного податку регулюється ст. 296 Кодексу, згідно з п. 296.1 якої фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Вимоги п. 296.1 ст. 296 Кодексу не застосовуються платниками єдиного податку третьої групи – електронними резидентами (е-резидентами).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший п. 44.1 ст. 44 Кодексу).

При цьому ст. 1 розділу І Закону України від 16 липня 1999 року
№ 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», із змінами та доповненнями (далі – Закон № 996) визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з п. 44.3 ст. 44 Кодексу платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених п. 44.1 ст. 44 Кодексу, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше 1095 днів.

Таким чином, фізичні особи – підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування та не є платниками податку на додану вартість, для ведення обліку доходів і підтвердження господарських операцій повинні мати первинні документи, зокрема договори, рахунки – фактури, накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг), платіжні доручення, банківські виписки, фіскальні чеки та інші документи.

Слід зазначити, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, зокрема, державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.

Отже, з питання оформлення первинних документів доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.

Щодо сьомого – десятого питань

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі – Закон № 959) зовнішньоекономічна діяльність – діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, а також діяльність державних замовників з оборонного замовлення у випадках, визначених законами України, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно із Законом України від 07 лютого 1991 року
№ 698-ХII «Про підприємництво» (частина друга ст. 5 Закону № 959).

Статтею 4 Закону № 959 передбачені види зовнішньоекономічної діяльності, зокрема експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили.

Відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, Законом України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473), іншими законами України, а також нормативно-правовими актами НБУ, прийнятими відповідно до Закону № 2473.

Принципи валютного регулювання, які викладені у ст. 2 Закону № 2473, передбачають, зокрема, право фізичних та юридичних осіб – резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов'язання, пов'язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.

Одночасно зауважуємо, що з метою застосування положень Закону № 2473 резидентами, зокрема, є фізичні особи – підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України.

Частиною третьою ст. 4 Закону № 2473 передбачено, що резиденти з урахуванням обмежень, визначених Законом № 2473 та іншими законами України, мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції.

Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається НБУ (частина четверта ст. 5 Закону № 2473).

Також слід зазначити, що особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів визначено ст. 13 Закону № 2473.

Згідно з частиною другою ст. 13 Закону № 2473 у разі встановлення НБУ граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених НБУ.

Постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 5 затверджено Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, яке визначає заходи захисту, запроваджені НБУ, порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запровадження цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі – Положення № 5).

Відповідно до п. 16 розділу I Положення № 5, розрахунки за зовнішньоекономічними операціями здійснюються виключно через рахунки в банках.

Пунктом 23 Положення № 5 передбачено, що грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.

При цьому термін «товар» уживається у значенні, визначеному Законом
№ 959, відповідно до ст. 1 якого товар – це будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі) (п. 2 розділу І Положення № 5).

Валютний нагляд та застосування заходів впливу за порушення вимог валютного законодавства здійснюються згідно з нормами, врегульованими ст. ст. 11 та 15 Закону № 2473 відповідно.

Разом з тим відповідн до п. 292.5 ст. 292 Кодексу дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ на дату отримання такого доходу.

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Таким чином, для фізичної особи – підприємця усі вартісні показники, що включаються до доходу, відображаються у національній валюті України.

Показники, виражені в іноземній валюті, перераховуються у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на дату їх отримання.

Разом з тим, якщо фізичною особою – підприємцем з метою здійснення підприємницької діяльності за кордоном відкривається рахунок в іноземному банку як на фізичну особу – громадянина, а не для підприємницької діяльності і на такий рахунок надходять кошти за надані послуги в межах такої діяльності, то дохід у вигляді отриманих коштів оподатковується у порядку, встановленому для платників податків – фізичних осіб.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб визначено розділом ІV Кодексу, відповідно до п.п. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є іноземні доходи, отримані з джерел за межами України.

Оподаткування іноземних доходів встановлено п. 170.11 ст. 170 Кодексу.

Також зазначені доходи є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Згідно з п. 164.4 ст. 164 Кодексу під час отримання доходів у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Щодо одинадцятого та дванадцятого питань

Відповідно до п.п. 5 п. 298.3 ст. 298 Кодексу у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування зазначаються обрані суб’єктом господарювання види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2010.

Відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457, фізична особа при здійсненні державної реєстрації фізичної особи – підприємця за власним бажанням обирає вид діяльності, який планує здійснювати під час господарської діяльності.

Методологічні основи та пояснення до позицій Класифікації видів економічної діяльності затверджено наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 396.

Враховуючи викладене, з питання щодо надання роз’яснення з приводу визначення коду виду діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2010 доцільно звернутися до Державної служби статистики України.

Щодо тринадцятого та чотирнадцятого питання

Згідно з п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, що відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Поняття «населення» у розумінні п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу не є специфічним, а використовується у загальному значенні.

При цьому «населення» – це сукупність людей, які перебувають у межах даної держави і підлягають її юрисдикції. До складу населення входять громадяни даної держави, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством (З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції).

Враховуючи викладене, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи, має право надавати послуги виключно платникам єдиного податку (фізичним особам – підприємцям та юридичним особам – резидентам) та/або населенню.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

_____________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.