Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.11.2023 р. № 4317/ІПК/08-01-07-13-13

Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області розглянуло звернення фізичної особи – підприємця (далі – Підприємець), про надання індивідуальної податкової консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства та в порядку статті 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Відповідно до звернення Підприємець здійснює діяльність з продажу товарів через мережу Інтернет. У зв’язку із складністю розуміння законодавства у сфері здійснення розрахункових за товари (послуги) Підприємець звернулась до податкового органу із наступними запитаннями (в контексті звернення):

1.   Чи є операції по перерахунку грошових коштів від платіжної установи ТОВ «Особа 1» на поточний рахунок Підприємця сум отриманих від покупця за товар накладеним платежем за умови післяплати розрахунковою операцією в розумінні статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265)?

2.   Чи виникає обов’язок застосовувати реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО/ПРРО) при продажу товарів у мережі Інтернет накладеним платежем за умови післяплати, якщо грошові кошти за товари надходять на поточний рахунок Підприємця від платіжної установи на підставі укладеного договору на переказ коштів між Підприємцем та ТОВ «Особа 1», і ТОВ «Особа 1» вже видає для отримувача товару фіскальний чек? За умови, що від Підприємця покупець отримує також розрахунковий документ (видаткову накладну або товарний чек).

3.   У розміщених в мережі інтернет ІПК наданих різним суб’єктам оподаткування вміщено таку фразу як: «Якщо доставка товару здійснюється поштовою службою за умови післяплати, то в момент отримання товару у відділенні поштової служби покупець вносить кошти (готівкою або із застосуванням платіжних карток) для перерахування на банківський рахунок продавця». В той же час, в Підприємця існують договірні відносини із ТОВ «Особа 2» по доставці товару, а із платіжною установою ТОВ «Особа 1» договірні відносини по перерахуванню грошових коштів від покупця і такі кошти надходять Підприємцю на розрахунковий рахунок.

У зв’язку із чим, виникають наступні питання:

3.1    Чи поширюється фраза про «поштовою службою за умови післяплати, то в момент отримання товару у відділенні поштової служби» на правовідносини Підприємця із ТОВ «Особа 2» та ТОВ «Особа 1»?

3.2    Чи вважається, що грошові кошти, які отримані платіжною установою, яка пов’язана із ТОВ «Особа 2», тим самим, що і отримання грошових коштів самою ТОВ «Особа 2»?

4.   Якщо на попередні питання буде ствердна відповідь про те, що, крім видаткової накладної або товарного чеку, я зобов’язана видати повторний фіскальний чек, то прошу надати відповідь на наступні питання:

4.1    В який момент Підприємець повинна видати фіскальний чек для покупця, якщо на момент відправки Підприємець не знає реального моменту передачі права власності на товар (це відбувається після оплати в відділенні ТОВ «Особа 2» у зручний для покупця момент)?

4.2    Чи не буде така подвійна видача фіскального чеку на одну операції продажу товару на відстані порушенням касової дисципліни, за яке передбачена відповідальність згідно з чинним законодавством?

4.3    Яку форму оплати зазначити в фіскальному чеку і як передати фіскальний чек замовнику? А також, як діяти в ситуації коли, наприклад, у відправленні (замовленні) відправлено декілька одиниць товару і частину замовник забирає і оплачує, а частину повертає? В який момент і на підставі якого документу видати фіскальний чек на повернення?

5. Чи є операції по перерахунку грошових коштів від клієнта на номер картки-ключ до рахунку, який є невід’ємною частиною банківського рахунка Підприємця, розрахунковою операцією в розумінні Закону №265?

6. Чи виникає у Підприємця обов’язок видавати фіскальний чек на товар, при умові, що клієнту для оплати було надано номер картки-ключ до поточного банківського рахунка, який є невід’ємною її частиною?

7. Якщо на попереднє питання буде ствердна відповідь, про те, що Підприємцю потрібно видавати фіскальний чек на товар, оплачений на карту-ключ до рахунку Підприємця, то Підприємець просить надати відповідь на наступні питання:

7.1 Який тип оплати потрібно вказувати у фіскальному чеку? Оскільки підприємець не може знати яким саме способом клієнт сплатить за цей товар (інтернен-банкінг, каса банку, термінал самообслуговування тощо)?

7.2 Чи не буде вважатися це подвійним доходом, що в майбутньому може призвести до перевищення ліміту, встановленого для 2 групи платників єдиного податку.

8. Які можуть бути негативні наслідки при видачі фіскального чеку на оплати, які не потребують фіскалізації згідно з Законом №265?

Перед наданням відповідей на поставлені податковому органу питання, звертаємо увагу Підприємця, що запит хоч і відповідає вимогам статті 52 Кодексу, водночас, не містить інформації щодо її взаємовідносин із ТОВ «Особа 2» та ТОВ «Особа 1», не зазначено, який статус у договірних відносинах мають ТОВ «Особа 2» та ТОВ «Особа 1», а також не розкрито алгоритму взаємодії з контрагентами, задіяними у продажі товарів, що є ключовим для визначення кола обов’язків у сфері здійснення розрахунків за товари (послуги).

Крім того, договір із ТОВ «Особа 1» про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (для суб’єктів господарювання), на який посилається Підприємець, не містить таких понять як «післяплата» та не містить положень щодо надання послуг з приймання ТОВ «Особа 1»  оплати (післяплати) за поштові відправлення.

Враховуючи викладене, консультація надається щодо фактичних обставин наведених у зверненні.

Щодо питання 1

Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон № 265. Його дія поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до пунктів статті 2 Закону № 265 розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Закону № 265, визначено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані, зокрема:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Звертаємо увагу, що наведені вище положення статей 2 та 3 Закону № 265 містять слово «тощо», яке вказує на невичерпність наведеного переліку, а тому описані у зверненні способи розрахунку між Підприємцем та ТОВ «Особа 1» містять ознаки розрахункових операцій.

Поряд із зазначеним, Закон № 265 містить пільгу щодо необов’язкового застосування РРО/ПРРО за умови приймання оплати у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця товарів (послуг) із використанням реквізитів IBAN Registry:2009, NEQ, ДСТУ-Н 7167:2010.

Також, застосування РРО/ПРРО не є обов’язковим при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Враховуючи викладене та як відповідь на питання 1 повідомляємо, що у описаній у зверненні ситуації операції проведені між Підприємцем та надавачем платіжних послуг хоч і містять ознаки розрахункових операцій водночас є різновидом банківських операцій, а тому їх вчинення не вимагає обов’язкового застосування РРО/ПРРО та видачі фіскального касового чеку  РРО/ПРРО такому надавачу платіжних послуг.

Щодо питання 2

Верховним Судом у постанові від 16.04.2021 по справі № 520/7835/19 уже досліджувалось питання здійснення розрахунків у сфері дистанційної торгівлі  при здійсненні продажу товарів із використанням мережі Інтернет і прийманням оплати за товар за допомогою систем надавачів платіжних послуг.

Верховний Суд визначив, що наведені вище правовідносини врегульовані Кодексом, Законом № 265, Законом України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – Закон № 2346-III) (на сьогодні це Закон України від 30 червня 2021 року №1591-IX «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591-IX)), які підлягають застосуванню у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Також, постанова Верховного Суду містить посилання і на інші закони України. Звертаємо увагу, що нормативно-правові акти (у тому числі і Національного банку України), які прийняті на виконання законів України не можуть їм суперечити та врегульовують ті ж правовідносини.

Як вже зазначалось, відповідно до преамбули Закону № 265 встановлено, що Закон № 265 визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону № 265, визначено, що суб’єкти господарювання, при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та зобов’язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції.

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Кодексу продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем встановлює Закон України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII).

Цей Закон також визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до статті 3 Закону № 675-VIII інтернет-магазин – засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину; електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Частиною другою статті 7 Закону № 675-VIII встановлено, що продавець (виконавець, постачальник) під час вчинення електронного правочину зобов’язаний забезпечити повну відповідність предмета електронного договору, погодженого сторонами, кількісним та якісним характеристикам.

Згідно зі статтею 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).

У разі оплати вартості товару, роботи, послуги із застосуванням платіжних інструментів така особа має право повідомити відомості, що дають змогу забезпечити проведення оплати відповідним надавачем платіжних послуг або оператором платіжних систем, який несе відповідальність за їх збереження та використання в порядку, передбаченому законодавством.

Обов’язок надати розрахунковий документ Законом № 1023-XII обумовлений можливістю реалізувати споживачем права, надані йому цим Законом, у разі придбання ним товару неналежної якості.

Частиною сьомою статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов’язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом (частина десята статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною другою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Згідно з частиною одинадцятою статті 11 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов’язання та інформація про інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

Дія цього положення не поширюється на електронні правочини, пов’язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.

Також, пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII визначено, що підтвердженням вчинення усного правочину оформляється, зокрема, касовим чеком, передбаченим Законом № 265/95-ВР, або іншими документами.

Стаття 13 Закону № 675-VIII визначає порядок розрахунків у сфері електронної комерції. Так, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу), зокрема, касовий чек, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Таким чином, надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує не оплату товару, а лише прийняття ним від ініціатора готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією.

З метою надання відповіді на питання 2 слід зазначити, що відповідно до умов Договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, який додано до звернення та розміщеного на сайті ТОВ «Особа 2», ТОВ «Особа 2» є експедитором, який не доставляє товари споживачам, а лише організовує процес перевезення таких товарів в межах договору з їх продавцем.

Також, зі змісту договору, та наявної в ДПС інформації, ТОВ «Особа 2» не приймає оплату за товари, та як результат не видає фіскальних чеків.

Поряд із цим, відповідно до умов Договору на переказ коштів для суб’єктів господарювання, розміщеного на сайті ТОВ «Особа 1», ТОВ «Особа 1» не є учасником операцій з купівлі-продажу товарів/робіт/ послуг або іншого правочину укладеного між покупцями та Підприємцем.

Звертаємо увагу, що ТОВ «Особа 1» як надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує лише прийняття ним від ініціатора переказу готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією.

Такий чек від ТОВ «Особа 1» окрім того, що не є підтвердження вчинення електронного правочину (купівлі-продажу товарів), ще й не надасть можливості реалізувати покупцем його права на повернення чи обмін товару, у разі придбання товару неналежної якості.

Таким чином, із технічної точки зору, між Підприємцем як продавцем товарів, покупцями цих товарів, ТОВ «Особа 2» та ТОВ «Особа 1» відбуваються різні господарські операції.

Так, у описаній Підприємцем ситуації, між Підприємцем та покупцями здійснюються операції купівлі-продажу товарів; між  Підприємцем та ТОВ «Особа 2» – надання послуг з організації перевезень відправлень; між  Підприємцем та ТОВ «Особа 1» – надання послуг з переказу належних йому коштів.

Оскільки, відповідно до наведених Підприємцем умов договорів, суб’єктами (учасниками) безпосередньо операції купівлі-продажу товару є лише Підприємець (продавець), який здійснює продаж товарів, і покупець, як отримувач такого товару. Саме тому Підприємець, а не надавач платіжних послуг, зобов’язаний видати відповідний документ, що підтверджує право власності на товари покупцю.

Наголошуємо, що небанківським надавачам платіжних послуг, як і банкам в Україні заборонено ведення діяльності у сфері матеріального виробництва та торгівлі.

Поряд із зазначеним, слід враховувати, що описані Підприємцем способи взаємодії із покупцями підпадають під дію регулювання частини першої статті 694 Цивільного кодексу України відповідно до якої, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Відповідно до умов договору із ТОВ «Особа 1» Платежем 2 вважається платіж виключно у випадку якщо платнику видано відправлення.

Зазначене встановлює обов’язок продавця передати товар покупцеві до моменту його оплати останнім. Відстрочення платежу означає здійснення повної оплати товару у строки, встановлені договором, через деякий час після одержання товару. Якщо відстрочення платежу полягає у здійсненні платежів частинами, встановленими договором, воно іменується розстроченням платежу. Якщо предметом договору з відстроченням або розстроченням платежу є речі, визначені родовими ознаками, він є різновидом комерційного кредиту.

Водночас, відстрочення та/або розстрочення платежів, як оплати за товар жодним чином не повинні впливати на обсяг обов’язків продавця та прав покупця визначених статтями 664, 655 та 662 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, та як відповідь на питання 2, повідомляємо, що продаж товарів в кредит передбачає їх передачу покупцеві до моменту оплати, тому у таких випадках продавець в момент відпуску товару має сформувати відповідний розрахунковий документ встановленої форми та змісту із зазначенням у ньому форми оплати «кредит / відстроченням / розстроченням платежу», або іншої, що відповідно до закону більш якісно характеризує правовідносини, що склались між покупцем та продавцем.

Також, слід зазначити, що відповідно вимог чинного законодавства України видаткова накладна та/або товарний чек не є тим розрахунковим документом, який слід видавати покупцям у описаній Підприємцем ситуації.

Щодо питання 3

Як уже зазначалось, відповідно до умов Договору з ТОВ «Особа 2» та ТОВ «Особа 1», ТОВ «Особа 2» є експедитором, а ТОВ «Особа 1» є небанківським надавачем платіжних послуг, тому як відповідь на підпункт 3.1 питання 3, повідомляємо, що фраза «поштовою службою за умови післяплати, то в момент отримання товару у відділенні поштової служби» на правовідносини Підприємця із ТОВ «Особа 2» та ТОВ «Особа 1» не поширюється.

Також, як вказано Підприємцем у зверненні, та що підтверджується загально-доступними договорами, Підприємцем з ТОВ «Особа 2» та ТОВ «Особа 1» укладені відповідні договори шляхом приєднання до пропозиції (оферти).

Із опису наведеного у зверненні та змісту загально-доступних договорів вбачається, що кожен із договорів укладений із різними суб’єктами господарювання та урегульовують різні правовідносини, що виникають у Підприємця з ТОВ «Особа 2» та ТОВ «Особа 1», а тому як відповідь на підпункт 3.2 питання 3, повідомляємо, що грошові кошти, які отримані платіжною установою, яка пов’язана із ТОВ «Особа 2», не можна вважати тим самим, що і отримання грошових коштів ТОВ «Особа 2».

Щодо питання 4

Як уже зазначалось, небанківський надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує лише прийняття ним від ініціатора готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією і жодним чином не пов’язана із договірними відносинами продавців товарів та покупців.

Відповідно до умов договору ТОВ «Особа 1», ТОВ «Особа 1» не є учасником операцій з купівлі-продажу товарів/робіт/послуг або іншого правочину укладеного між покупцями та Підприємцем.

Враховуючи викладене, та як відповідь на підпункт 4.1 питання 4 повідомляємо, жодної повторної видачі фіскального чеку для покупця не відбувається, а Підприємцю, описані у зверненні операції, слід фіскалізувати не пізніше ніж придбаний товар буде вручений покупцю.

Оскільки, жодної повторної видачі фіскального чеку для покупця не відбувається, відповідь на підпункт 4.2 питання 4 надати неможливо.

Як відповідь на підпункт 4.3 питання 4 повідомляємо, як уже зазначалось, продаж товарів в кредит передбачає їх передачу покупцеві до моменту оплати, тому у таких випадках продавець в момент відпуску товару має сформувати відповідний розрахунковий документ встановленої форми та змісту із зазначенням у ньому безготівкової форми оплати «кредит / відстрочення / розстрочення платежу», або іншої, що відповідно до закону більш якісно характеризує правовідносини, що склались між покупцем та продавцем.

Будь-які правовідносини між Підприємцем та покупцями товарів мають врегулюватись виключно договірними правовідносинами, а тому якщо покупець має можливість забрати і оплатити частину надісланого йому товару то такі правовідносини мають врегульовуватись виключно домовленостями між Підприємцем та такими покупцями товарів.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що засто