Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.11.2023 р. № 4387/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула Ваше звернення (     ) щодо практичного застосування норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податку у зверненні повідомив, щоє фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку другої групита планує придбати нерухоме майно за кордоном, яке буде здавати в оренду фізичним особам. Кошти від здавання майна в оренду будуть надходити на розрахунковий рахунок в іноземному банку. При цьому основний вид діяльності – КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна».

У зв’язку з цим платник податку просить надати йому індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. У разі надання в оренду майна за кордоном площею до 400 квадратних метрів чи може платник здійснювати підприємницьку діяльність на другій групі? Якщо ні, чи потрібно обирати третю групу або перейти на загальну систему оподаткування?

2. У разі отримання доходу в іноземній валюті, яким чином розрахувати для декларування отриманий дохід в національній валюті, на дату отримання на іноземний рахунок чи на дату переказу валюти на рахунок відкритий в банку України?

Щодо першого питання

Порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV ПКУ.

Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ до другої групи платників єдиного податку належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Діяп.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такіфізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такоїгрупи.

Поняття «населення» у розумінні п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не є специфічним, а використовується у загальному значенні.

При цьому з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції населення – це сукупність людей, які перебуваютьу межах даної держави і підлягають її юрисдикції. До складу населеннявходятьгромадяниданоїдержави, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством.

Враховуючи викладене, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи, має право надавати послуги виключно платникам єдиного податку (фізичним особам – підприємцям та юридичним особам – резидентам) та/або населенню. Тобто, якщо фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку другої групи планується надавати послуги з проживання фізичним особам – нерезидентам за межами України, то така діяльність може здійснюватися виключнона третій групі платників єдиного податку, якщо буде відповідати вимогам, встановлених для такої групи, або на загальній сиситемі оподаткування, або як не суб’єкт господарської діяльності.

Щодо другого питання

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі – Закон № 959) зовнішньоекономічна діяльність – це, зокрема, діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України від 07 лютого 1991 року № 698-ХII «Про підприємництво» (частина друга ст. 5 Закону № 959).

Відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, Законом України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473), іншими законами України, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (далі – НБУ), прийнятими відповідно до Закону № 2473.

Принципи валютного регулювання, які викладені у ст. 2 Закону № 2473, передбачають, зокрема, право фізичних та юридичних осіб – резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов'язання, пов'язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.

Частиною третьою ст. 4 Закону № 2473 передбачено, що резиденти
з урахуванням обмежень, визначених Законом № 2473 та іншими законами України, мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції.

Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається НБУ (частина четверта ст. 5 Закону № 2473).

Постановою Правління НБУ від 02 січня 2019 року № 5 затверджено Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, яке визначає заходи захисту, запроваджені НБУ, порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запроваджених цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі – Положення № 5).

Відповідно до п. 16 розділу I Положення № 5 розрахунки за зовнішньоекономічними операціями здійснюються виключно через рахунки в банках.

Пунктом 23 Положення № 5 передбачено, що грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.

При цьому термін «товар» уживається у значенні, визначеному Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», відповідно до ст. 1 товар – це будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі) (п. 2 розділу I Положення № 5).

Виходячи із зазначеного, чинним законодавством не заборонено фізичним особам – резидентам відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.

Валютний нагляд та застосування заходів впливу за порушення вимог валютного законодавства здійснюються згідно з нормами, врегульованими ст.ст. 11 та 15 Закону № 2473 відповідно.

Відповідно до п. 292.1 ст. 292 ПКУ доходом для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ на дату отримання такого доходу (п. 292.5 ст. 292 ПКУ).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 ст. 292 ПКУ).

Таким чином, для фізичної особи – підприємця усі вартісні показники, що включаються до доходу, відображаються у національній валюті України. 

Показники, виражені в іноземній валюті, перераховуються у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на дату їх отримання.

Датою отримання доходів є дата надходження коштів на розрахунковий рахунок платника єдиного податку в Україні.

При цьому, якщо фізичною особою – підприємцем з метою здійснення підприємницької діяльності за кордоном відкривається рахунок в іноземному банку як на фізичну особу – громадянина, а не для підприємницької діяльності і на такий рахунок надходять кошти за надані послуги в межах такої діяльності, то дохід у вигляді отриманих коштів включається до загального річного оподатковуваного доходу як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб визначено розділом ІV ПКУ, відповідно до п.п. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є іноземні доходи, отримані з джерел за межами України.

Оподаткування іноземного доходу встановлено п. 170.11 ст. 170 ПКУ.

Такожзазначений дохід є об'єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16 ¹підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

Згідно з п. 164.4 ст. 164 ПКУ під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Враховуючивикладене, дохід, отриманий фізичною особою – резидентом з джерел за межами України, включається до його загальногорічного оподатковуваного доходу як іноземний та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором за загальними правилами, встановленими ПКУ, а також відображається у податковій декларації про майновий стан і доходи.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.