Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.12.2023 р. № 4509/ІПК/99-00-07-04-01 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення фізичної особи-підприємця (далі – Підприємець) щодо надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – ПК України), повідомляє таке.

Відповідно до звернення Підприємець здійснює діяльність з продажу товарів через мережу Інтернет. У зв’язку із складністю розуміння законодавства у сфері здійснення розрахунків за товари (послуги) Підприємець звернулась до податкового органу із наступними запитаннями:

1. Чи необхідно застосовувати РРО/ПРРО у разі відсутності розрахункових операцій (приймання готівкових коштів, платіжних карток тощо здійснюється поза межами здійснення діяльності продавцем та через платіжну установу, з подальшим перерахунком коштів на розрахунковий рахунок 2600)?

2. Якщо відповідь на перше питання буде така, яка передбачає застосування РРО/ПРРО, чи можливо видавати покупцеві електронний фіскальний чек в день отримання платежу за реалізований товар від
особа_1, тобто в день фактичного проведення розрахункової операції? Адже до цієї дати Підприємцю не відомо чи буде товар отриманий і оплачений покупцем.

3. Якщо фіскальний чек виданий в день передання відправлення
особа_3, а товар не був оплачений і отриманий покупцем, як відобразити відсутність оплати за таким фіскальним чеком?

4. Яка дата визнається датою отримання доходу, якщо дата видачі фіскального чека відрізнятиметься від дати отримання грошових коштів на розрахунковий рахунок?

5. Чи буде порядок та умови використання реєстратора розрахункових операцій аналогічним у випадку доставки товару іншими експедиторами або суб’єктами надання кур’єрських послуг (наприклад особа_2 тощо)? Якщо ні, то яким порядком керуватись у кожному окремому випадку?

Перед наданням відповідей на поставлені питання звертаємо увагу Підприємця, що ототожнення небанківських надавачів фінансових послуг з банками та/або особа_2 є хибним твердженням, оскільки, створення, державна реєстрація, ліцензування діяльності та реорганізація банків здійснюється відповідно до Закон України «Про банки і банківську діяльність», який встановлює вимоги, зокрема щодо, їх створення, учасників, найменування, статуту, отримання банківської ліцензії, капіталу, фондів, резервів, вимог до діяльності та ліквідації. а спеціальний статус особа_2визначається Законом України «Про поштовий зв'язок», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 10-р «Про національного оператора поштового зв'язку» та інших нормативно-правових актів України.

У свою чергу надавачі небанківські платіжних послуг є юридичними особами, реєстрація яких здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а діяльність яку вони здійснюють є ліцензованою, відповідно до Положення про ліцензування та реєстрацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого постановою Правління Національного банку України
від 24 грудня 2021 року № 153.

Звертаємо увагу, що Закон України «Про банки і банківську діяльність»
є спеціальним, а Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань» – загальним, тому, хоч перша і друга діяльність є ліцензованою, проте порівняння їх та віднесення до однієї інституційності є не коректним.

Зазначене підтверджується зокрема і статтею 10 Закону України «Про платіжні послуги» відповідно до якої до надавачів платіжних послуг належать:

1) банки;

2) платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи);

3) філії іноземних платіжних установ;

4) установи електронних грошей;

5) фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг;

6) оператори поштового зв’язку;

7) надавачі нефінансових платіжних послуг;

8) Національний банк України;

9) органи державної влади, органи місцевого самоврядування.

Водночас, зазначені особи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії (крім банків) відповідно до Закону України «Про платіжні послуги».

Таким чином, для надавачів фінансових платіжних послуг та обмежених платіжних послуг діють додатковіавторизаційні умови.

Поряд із цим небанківські надавачі послуг на відміну від банків, які підключені до СЕП, здійснюють надання послуг через свої платіжні системи, які не підключені до СЕП, та через окремі спеціально відкриті розрахункові рахунки відкриті у банках, а тому платежі, які проходять через платіжні системи небанківських надавачів послуг не контролюються державою.

Також, слід враховувати, що небанківський надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує лише прийняття ним від ініціатора готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією і жодним чином не пов’язана із договірними відносинами продавців товарів та покупців.

Таким чином, твердження Підприємця, наведене в описовій частині звернення, що «оплата за товар здійснюється через платіжну установу особа_1, яка надає платіжні послуги з переказу коштів за своєю суттю операція є ідентичною, якби покупець здійснив оплату на розрахунковий рахунок через касу банку» є хибним, як у частині відношення до оплати за товар, так і у частині ідентичності з банком.

Щодо питань 1, 2 та 5

Перед наданням відповідей на поставлені питання, звертаємо увагу Підприємця, що його запит хоч і відповідає вимогам статті 52 ПК України, водночас, оформлений суто формально для отримання індивідуальної податкової консультації та не розкриває суті здійснюваних Підприємцем операцій з продажу товарів, розрахунків з покупцями, взаємодії з контрагентами, задіяними у здійсненні таких операцій, опису договірних відносин, тощо, що є ключовим для визначення кола обов’язків у сфері здійснення розрахункових операцій.

Також, виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на  податкові органи, вбачається, що саме платники податків, при оформленні  звернень на отримання індивідуальної податкової консультації повинні зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та наводити фактичні обставини.

З метою уникнення негативних наслідків та чіткого (однозначного) визначення кола обов’язків, звертаємо увагу Підприємця на необхідності ретельного вивчення вимог чинного законодавства України, які регламентують його діяльність, а також умов укладених ним договорів, що регламентують його взаємовідносини із фінансовими установами та сервісами доставки товарів.

Такий підхід Підприємця до оформлення запиту унеможливлює надання вичерпної індивідуальної податкової консультації щодо порушених ним питань.

Водночас, слід зауважити, що Верховним Судом у постанові від 16.04.2021 по справі № 520/7835/19 уже досліджувалось питання здійснення розрахунків у сфері дистанційної торгівлі  при здійсненні продажу товарів із використанням мережі Інтернет і прийманням оплати за товар за допомогою систем  надавачів платіжних послуг.

Верховний Суд визначив, що наведені вище правовідносини врегульовані ПК України, Законом № 265, Законом України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – Закон № 2346-III) (на сьогодні це Закон України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591-IX)), які підлягають застосуванню у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Також, постанова Верховного Суду містить посилання і на інші закони України. Звертаємо увагу, що нормативно-правові акти (у тому числі і Національного банку України), які прийняті на виконання законів України не можуть їм суперечити та врегульовують ті ж правовідносини.

Відповідно до преамбули Закону № 265 встановлено, що Закон № 265 визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону № 265, визначено, що суб’єкти господарювання, при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та зобов’язанінадавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції.

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарівоперації з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем встановлює Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675-VIII).

 

Закон № 675-VIII також визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до статті 3 Закону № 675-VIII інтернет-магазин – засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину; електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Частиною другою статті 7 Закону № 675-VIII встановлено, що продавець (виконавець, постачальник) під час вчинення електронного правочину зобов’язаний забезпечити повну відповідність предмета електронного договору, погодженого сторонами, кількісним та якісним характеристикам.

Згідно зі статтею 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).

У разі оплати вартості товару, роботи, послуги із застосуванням платіжних інструментів така особа має право повідомити відомості, що дають змогу забезпечити проведення оплати відповідним надавачем платіжних послуг або оператором платіжних систем, який несе відповідальність за їх збереження та використання в порядку, передбаченому законодавством.

Обов’язок надати розрахунковий документ Законом № 1023-XII обумовлений можливістю реалізувати споживачем права, надані йому цим Законом, у разі придбання ним товару неналежної якості.

Частиною сьомою статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов’язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом (частина десята статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

 

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною другою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Згідно з частиною одинадцятою статті 11 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов’язання та інформація про інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

Дія цього положення не поширюється на електронні правочини, пов’язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.

Також, пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII визначено, що підтвердженням вчинення усного правочину оформляється, зокрема, касовим чеком, передбаченим Законом № 265/95-ВР.

Стаття 13 Закону № 675-VIII визначає порядок розрахунків у сфері електронної комерції. Так, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу), зокрема, касовий чек.

Підсумовуючи викладене, надавач платіжних послуг надає ініціатору переказу коштів фіскальний чек, який підтверджує не оплату товару, а лише

прийняття ним від ініціатора готівки чи електронного платіжного засобу для переказу коштів за наданими реквізитами, що є окремою операцією.

Також наголошуємо, що небанківським надавачам платіжних послуг, як і банкам в Україні заборонено ведення діяльності у сфері матеріального виробництва та торгівлі.

Поряд із зазначеним, слід враховувати, що описані Підприємцем способи взаємодії із покупцями підпадають під дію регулювання частини першої статті 694 Цивільного кодексу України відповідно до якої, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Зазначене встановлює обов’язок продавця передати товар покупцеві до моменту його оплати останнім. Відстрочення платежу означає здійснення повної оплати товару у строки, встановлені договором, через деякий час після одержання товару. Якщо відстрочення платежу полягає у здійсненні платежів частинами, встановленими договором, воно іменується розстроченням платежу. Якщо предметом договору з відстроченням або розстроченням платежу є речі, визначені родовими ознаками, він є різновидом комерційного кредиту.

Водночас, відстрочення та/або розстрочення платежів, як оплати за товар жодним чином не повинні впливати на обсяг обов’язків продавця та прав покупця визначених статтями 664, 655 та 662 Цивільного кодексу України.

Додатково щодо питання 2 слід зазначити, що будь-які правовідносини між Підприємцем та покупцями товарів мають врегульовуватись договірними відносинами, а тому встановлення факту чи буде товар отриманий і оплачений покупцем залежить виключно від способу організації господарської діяльності Підприємцем.

З урахування наведеного, фіскальний чек має бути сформований та наданий покупцеві не пізніше моменту отримання ним товару.

Електронна та паперова форми фіскального чека є рівнозначними.

Поряд із цим, Підприємцем жодним чином не описано договірних відносин із жодним з її контрагентів, які задіяні у доставці товарів не надано жодних документів, які б врегульовували їх правовідносини.

Враховуючи, що саме платники податків, при оформленні звернень на отримання індивідуальної податкової консультації повинні зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та наводити фактичні обставини, тому більш детальну відповідь напитання 1, 2 та 5 надати не можливо.

Щодо питання 3

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року № 547, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 липня 2016 року за № 918/29048, реєстрація продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією.

 

Розрахунковий документ на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі, надається особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї. Розрахункова операція вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обсяги введені в режимі реєстрації.

Наголошуємо, що обов’язком саме продавця товарів є організація надання інформації щодо підтвердження повернення товарів без їх продажу чи відмови від їх отримання від служби доставки.

Таким чином, та як відповідь на питання 3 повідомляємо, що у випадку не отримання або відмови від товару покупцем, при відправці їх за допомогою служб доставки достатньо в режимі реєстрації провести операцію повернення товарів на підставі квитанції (інших підтвердних документів) від служби доставки про повернення відправлення та чеку РРО/ПРРО, в яких такі товари ідентифіковані.

Жодних актів на повернення коштів складати не потрібно, так як такі акти складаються лише у випадках повернення коштів покупцю і сума повернення при цьому перевищує 100 гривень.

Щодо питання 4

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV ПК України.

Згідно з п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 ПК України доходом фізичної особи-підприємця – платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3
ст. 292 ПК України. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Абзацом першим п. 292.6 ст. 292 ПК України встановлено, що датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

Дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 ПК України (п. 292.13 ст. 292 ПК України).

Відповідно до п. 296.1 ст. 296 ПК України фізичні особи-підприємці-платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

 

Відповідно до абзацу першого п. 296.2 ст. 296 ПК України фізичні особи -підприємці - платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені п. 295.1 ст. 295 ПК України, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого, обчисленого і сплаченого в порядку, визначеному законом для даної категорії платників.

Податкова декларація складається наростаючим підсумком з урахуванням норм пунктів 296.5 і 296.6 ст. 296 ПК України (п. 296.7 ст. 296 ПК України).

Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Враховуючи вищенаведене доходом фізичної особи-підприємця платника єдиного податку є саме сума отриманих коштів у грошовій формі (готівковій та безготівковій), а не сума проведених через РРО/ПРРО розрахунків.

При цьому зазначений дохід відображається у податковій декларації фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 ПК України податкова консультація має індивідуальний характер, діє в межах законодавства, яке було чинним на момент надання такої консультації і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.