Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 29.12.2023 р. № 4963/ІПК/99-00-04-03-03 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства щодо сплати земельного податку у разі переходу на спрощену систему оподаткування, та керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Товариство поінформувало, що є власником земельних ділянок загальною площею 10,9288 га та планує перейти на спрощену систему оподаткування. Вказані землі не є за цільовим призначенням сільськогосподарськими, а віднесені до таких, на яких розміщуватимуться об’єкти комерційного, громадського та складського призначення, що плануються до будівництва.

Товариство планує отримати дозвіл місцевих органів самоврядування на встановлення на власних господарських активах безпосередньо на земельній ділянці та надавати замовниках комплекс рекламних послуг, використовуючи власні трудові ресурси та власні виробничі активи.

Враховуючи вищевикладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступного питання:

Чи буде розповсюджуватися на Товариство, визначений п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу право на пільгу з земельного податку, яке надається платникам єдиного податку?

 

Щодо зазначеного питання

Основним документом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року №2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ).

Згідно із статтей 125, 126 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон №1952). Згідно зі ст. 4 Закону №1952 право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи, що право власності, право користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки повинно бути оформлене та зареєстровано відповідно до законодавства, то і статус платника податків, за об’єкт оподаткування у вигляді земельної ділянки, визначається в залежності від наявності такого зареєстрованого право власності та/або користування земельною ділянкою в тої чи іншої особи.

Разом з тим слід зазначити, що використання земельних ділянок без належного оформлення прав, є порушенням норм земельного законодавства. Відповідальність за порушення земельного законодавства передбачена статтями 144, 211 ЗКУ. Повноваження із здійснення контролю за дотриманням земельного законодавства делеговано виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (пп. 1 п. "б" частиною першої ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Юридичним особам, які не оформили відповідно до законодавства право власності або користування землею, необхідно звернутися до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для оформлення та реєстрації права власності або користування на такі земельні ділянки.

Відповідно до п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 270.1 ст. 270  Кодексу об’єктами оподаткування земельним податком є:

земельні ділянки, які перебувають у власності;

земельні частки (паї), які перебувають у власності;

земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.

Згідно зі статтею 269 Кодексу платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, земельні частки (паї), які перебувають у власності, та земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.

Підставою для нарахування земельного податку є: дані державного земельного кадастру; дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї) (п. 286.1 ст. 286 Кодексу).

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Кодексу).

Оскільки платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, то юридична особа, що отримала правовстановлюючий документ на земельну ділянку сплачує земельний податок за вказану земельну ділянку.

Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва (пп. 4 п. 297.1 ст.297 Кодексу).

Господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорам (пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14 Кодексу).

Тобто, платники єдиного податку у відповідності до п.п.4 п.297.1 ст.297 Кодексу мають право на звільнення від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема земельного податку у випадку державної реєстрації права власності на земельні ділянки, земельні частки (паї) та права постійного користування та при цьому будуть використовувати земельну ділянку для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування).

В інших випадках суб’єкт господарювання буде сплачувати орендну  плату за земельні ділянки державної і комунальної власності з моменту державної реєстрації цих прав.

Слід зазначити, що необхідною умовою правильного застосування податкового законодавства є встановлення (з’ясування) всіх суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та детального вивчення всіх первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку, оформленням яких вони супроводжувались.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу).