Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 29.12.2023 р. № 4982/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, громадянин України – директор товариства отримує заробітну плату від цього роботодавця.Разом із своєю родиною виїхав із України ….

Починаючи з … разом із родиною постійно проживає в Австрії, орендує квартиру, діти навчаються у навчальних закладах і відвідують різного виду секції. З дати переїзду до Австрії не відвідував Україну та планує продовжити своє подальше проживання в цій країні на постійній основі і вважає себе податковим резидентом Австрії (оскільки має постійне місце проживання в Австрії (орендує житло) і проживає в Австрії більше 183 дні,

На виконання вимог законодавства Австрії отримав податковий номер в Австрії і подав податкову декларацію за 2022 рік у фінансову (податкову) службу Австрії.

При цьому, протягом … отримує дохід у вигляді заробітної плати на території України від українського товариства.

Даний суб’єкт господарювання не має представництв чи інших афілійованих осіб в Австрії.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:

1. Чи підлягає оподаткуванню (податком на доходи фізичних осіб) в Україні заробітна плата директора (громадянина України) українського товариства з обмеженою відповідальністю, який на постійній основі проживає в Австрії і є резидентом Австрії?

2. Чи можуть бути проведені процедури взаємного узгодження між податковими службами України та Австрії відносно оподаткування доходів у вигляді заробітної плати директора (громадянина України) українського товариства з обмеженою відповідальністю, який на постійній основі проживає в Австрії і є резидентом Австрії, з метою уникнення подвійного оподаткування?

3. Чи може робитись знижка у вигляді кредиту проти податку на доходи фізичних осіб, обчислюваного стосовно заробітної плати директора (громадянина України) українського товариства з обмеженою відповідальністю, отриманої від українського роботодавця, стосовно яких було обчислено і сплачено відповідний податок в Австрії?

4. Якщо відповідь на третє питання є позитивною, тобто знижка у вигляді кредиту проти податку на доходи фізичних осіб, обчислюваного стосовно заробітної плати директора (громадянина України) українського товариства з обмеженою відповідальністю, отриманої від українського роботодавця, стосовно яких було обчислено і сплачено відповідний податок в Австрії може робитись, то починаючи з якого періоду може бути така знижка, враховуючи, що директор (громадянин України) українського товариства проживає в Австрії на постійній основі починаючи з …?

Поняття «резидент» та умови, відповідно до яких платник податку може вважатися резидентом України, встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, зокрема, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання
(ст. 29 Цивільного кодексу України).

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Отже, для визначення статусу резидента України з метою оподаткування  слід керуватися п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Кодексу.

Платником податку є, зокрема, фізична особа – резидент/нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п. 162.1 ст. 162 Кодексу).

Доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів) (п.п. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 Кодексу).

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента/нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (п.п. 164.2.1 п. 164 ст. 164 Кодексу).

Пунктом 167.1 ст. 167 Кодексу передбачено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу.

Відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу.

Згідно зі ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Наразі в українсько-австрійських податкових відносинах застосовується Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно, із змінами, внесеними до неї відповідним Протоколом, ратифікованим Законом України від 16 грудня 2020 року № 1099- IX, який набрав чинності 25.06.2021 (далі – Конвенція).

Виходячи із фактів, наведених у  зверненні, що розглядається, на думку заявника, його податковий статус визначається як резидент Австрії і, відповідно, у такому статусі він має право на застосування звільнень від оподаткування, передбачених ст. 15 Конвенції. З іншого боку заявник, запитує про порядок зарахування сплачених ним податків відповідно до тих положень ст. 23 Конвенції, що стосуються осіб, які у розумінні Конвенції є податковими резидентами як України, так і Австрії.

У звʼязку з цим слід зазначити, що у даному випадку встановлення фактичного резидентського статусу заявника є ключовим питанням з огляду на таке.

Конвенція є двостороннім міжнародним договором, яким встановлюються правила оподаткування доходів, що виникають у взаємовідносинах між Договірними Державами (Україною та Австрією), відповідно до основної мети Конвенції – уникнення так званого юридичного подвійного оподаткування (коли один і той же дохід оподатковується в руках однієї й тієї ж особи більше ніж однією Державою),  яке  усувається шляхом розподілу права оподаткування між Державою, в якій одержувач доходу є резидентом, та Державою, в якій здійснюється діяльність, стосовно якої виникає дохід. 

Відповідно до ст. 1 (Особи, до яких застосовується Конвенція) ця Конвенції застосовується до «осіб,  які є резидентами однієї або обох Договірних Держав».

Згідно з п. 3 ст. 2 (Податки, на які поширюється Конвенція) одним із існуючих в Договірних Державах   податків,   на  які  поширюється  Конвенція, зокрема, в Україні є податок на доходи фізичних осіб (далі – український податок, в Австрії – прибутковий податок (далі – австрійський податок).

У розумінні Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, компанію і будь-яке інше обʼєднання осіб; термін «національна особа» означає, зокрема, будь-яку фізичну особу,  яка має громадянство  Договірної Держави (п. 1 ст. 3 Конвенції).

Критерії щодо визначення резиденції осіб, на яких поширюються положення Конвенції, встановлено ст. 4 «Резидент» Конвенції, п. 1 якої, зокрема, визначено, що «для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місцеперебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу та будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю або місцевий орган влади. Цей термін, проте, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться».

«У разі, коли відповідно до положень пункту 1 цієї  статті фізична особа  є резидентом обох Договірних Держав,  її положення визначається відповідно до таких правил:

a) вона вважається  резидентом  тієї  Держави,  де  вона  має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Державах, вона вважається резидентом  тієї  Держави, де  вона  має  більш  тісні особисті і економічні звʼязки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав,  вона вважається резидентом тієї Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли  вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав або якщо вона не є  національною особою жодної з них, компетентні  органи Договірних Держав будуть прагнути вирішити питання її оподаткування за взаємною згодою» (п. 2 ст. 4 Конвенції).

Таким чином, відповідно до п. 1 ст. 4 для цілей Конвенції застосовується поняття резиденції, прийняте у національному (внутрішньому)  законодавстві Договірних Держав (України та Австрії), тобто коли певна особа (фізична чи юридична) згідно із законодавством відповідної країни вважається її податковим резидентом і на таку особу цією Державою накладається необмежене податкове зобовʼязання (повна податкова відповідальність) по її всесвітньому доходу (по всіх доходах із усіх джерел, включаючи закордонні).

Пунктом 2 ст. 4 Конвенції вирішується питання випадків так званої подвійної резиденції, зокрема фізичних осіб: якщо відповідно до п. 1 ст. 4 Конвенції фізична особа згідно з національним (внутрішнім) законодавством і України, і Австрії вважатиметься податковим резидентом кожної із цих країн, і при цьому  законодавство кожної країни визначає резидентський статус цієї фізичної особи як платника податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку) за різними факторами, то її податкова резиденція для цілей Конвенції визначається шляхом послідовного застосування критеріїв, зазначених у пп. «а» – «d»п. 2 ст. 4 Конвенції.

Отже, критерії, зазначені у ст. 4 Конвенції, застосовуються для встановлення кола осіб, що підпадають під дію Конвенції (відповідно до ст. 1 Конвенції такі особи мають бути резидентами України і Австрії – країн, які є сторонами Конвенції), і використовуються виключно з метою застосування відповідних положень цього двостороннього міжнародного договору, а не для встановлення чи зміни податкового (резидентського) статусу певної особи як такої, оскільки такий статус визначається кожною з країн – учасниць Конвенції (Україною та Австрією) згідно з національним (внутрішнім) податковим законодавством цих країн.

Враховуючи зазначене, для надання чіткої відповіді на питання, поставлені у зверненні, яке розглядається,  щодо застосування певних положень Конвенції, насамперед слід визначитись з податковим статусом заявника, тобто встановити податковим резидентом якої з Договірних Держав – учасниць Конвенції (України чи Австрії) він є.

У загальному порядку питання оподаткування доходів, які виникають в межах трудових правовідносин (роботи за наймом), і отримуються фізичними особами, на яких поширюється Конвенція, регулюються ст. 15 «Залежні особисті послуги» Конвенції, відповідно до п. 1 якої «з урахуванням положень статей 16, 18, 19 і 20 платня, заробітна плата та інші подібні винагороди, одержувані резидентом Договірної Держави у звʼязку з роботою за наймом, оподатковуються тільки в цій Державі, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в другій Договірній Державі. Якщо робота за  наймом  здійснюється таким  чином, така  винагорода,  одержана  у зв’язку з цим, може оподатковуватись у цій другій Державі».

«Незалежно від положень пункту 1 цієї статті, винагорода, що одержується резидентом Договірної Держави у зв’язку з роботою за наймом, здійснюваною в другій Договірній Державі, оподатковується тільки в першій згаданій Державі, якщо:

a) одержувач  перебуває в другій Державі протягом періоду або періодів, що не перевищують у сукупності 183 днів у будь-якому дванадцятимісячному періоді, що  починається або закінчується в поточному фінансовому році; і

b) винагорода сплачується наймачем або від імені наймача, який не є резидентом другої Держави; і

c) витрати по сплаті винагород не несуть постійне представництво або постійна база, які наймач має в другій Державі» (п. 2 ст. 15 Конвенції).

Таким чином, п. 1 ст. 15 Конвенції встановлюється загальне правило щодо оподаткування доходу від роботи за наймом: такий дохід підлягає оподаткуванню у Договірній Державі, у якій фактично здійснюється робота за наймом, тобто там, де найманий працівник є фізично присутнім. Внаслідок цього, винагорода у вигляді заробітної плати, одержувана від українського роботодавця особою, яка у розумінні Конвенції є резидентом України, за роботу, яка фактично здійснюється цією особою на території Австрії, може оподатковуватись у цій країні (згідно з правилами, встановленими австрійським податковим законодавством) і, відповідно, має звільнятись від оподаткування в Україні.

Водночас відповідно до положень п. 2 ст. 15 Конвенції винагорода, що одержується резидентом України у зв’язку з роботою за наймом, яка виконується в Австрії, підлягає оподаткуванню лише в Україні (тобто, звільняється від оподаткування у Австрії), якщо одночасно виконуються всі умови, зазначені у пп. «а» – «с» цієї норми Конвенції. Якщо хоча б одна з умов, зазначених у пп. «а» – «с» п. 2 ст. 15 Конвенції, не виконується, застосовується загальне правило, встановлене п. 1 ст. 15 Конвенції.

Якщо фізична особа у розумінні Конвенції є резидентом Австрії і отримує від українського роботодавця заробітну плату та інші подібні винагороди у зв’язку з роботою за наймом, яка фактично здійснюється в Австрії,  відповідно до п. 1 ст. 15 Конвенції така винагорода підлягає оподаткуванню лише в Австрії (тобто в Україні має бути звільнена від оподаткування).

Звертаємо увагу, що положення ст. 15 Конвенції встановлюють правила, якими визначається лише право відповідної Договірної Держави (України чи Австрії) на оподаткування винагороди, отриманої фізичною особою – працівником від роботи за наймом; ці правила не мають жодного впливу на встановлення чи зміну податкового статусу (резиденцію) фізичної особи –працівника, який виконує роботу на користь свого роботодавця.

Крім зазначеного, заявнику, який у зверненні, що розглядається, повідомляє, що він отримує заробітну плату як директор українського підприємства і вважає себе резидентом Австрії, слід враховувати, що відповідно до  ст. 16 «Гонорари директорів» Конвенції, «директорські гонорари та інші подібні виплати, які одержуються резидентом однієї Договірної Держави як членом ради директорів компанії, яка є резидентом другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі». Тобто винагорода (заробітна плата), яка сплачуються директору українського підприємства, який є резидентом Австрії, може оподатковуватись в Україні.

Правила уникнення Договірними Державами (Україною та Австрією) подвійного оподаткування доходів осіб – резидентів цих Держав при визначенні їх податкових зобовʼязань у відповідній країні встановлено ст. 23 (Усунення подвійного оподаткування) Конвенції.

Так, зокрема, відповідно до п.п. «а» п. 1 ст. 23 Конвенції, «якщо  резидент Австрії одержує доход або володіє майном, яке згідно з положеннями цієї Конвенції може оподатковуватись  в Україні, то Австрія з урахуванням  положень підпунктів b) і c) звільняє цей доход або майно від оподаткування».

«Доход, який одержується резидентом Австрії, розглядається Австрією як  такий, що підлягає оподаткуванню, згідно з цією Конвенцією, в Україні, може, проте, оподатковуватись в Австрії після проведення  процедури  взаємного  узгодження,  якщо Україна звільняє цей доход від оподаткування на підставі цієї Конвенції» (п.п. «d» п. 1 ст. 23 Конвенції).

Відповідно до п. 2 ст. 23 Конвенції стосовно України  подвійне оподаткування усувається таким чином: «з урахуванням положень законодавства України, що стосується звільнення податку, сплаченого на території за межами України  (які не будуть суперечити  головним принципам цього пункту), на австрійський податок, сплачуваний за законодавством Австрії, та відповідно до цієї Конвенції прямо або шляхом вирахування з  прибутку, доходів або майна, що підлягає оподаткуванню, із джерел в Австрії, буде робитись знижка у вигляді кредиту проти будь-якого українського  податку,  обчислюваного стосовно  того  ж  прибутку,  доходу  або  майна, стосовно яких обчислюється австрійський податок.

Ці вирахування в будь-якому випадку не повинні перевищувати тієї частини податку з доходу або майна, як було підраховано до надання вирахування, яка стосується доходу або майна, які можуть оподатковуватись в Австрії, залежно від обставин».

Враховуючи вищевикладене, згідно з п. 2 ст. 23 Конвенції при визначенні податкових зобовʼязань в Україні щодо оподаткування українським податком (зазначеним у ст. 2 Конвенції) фізичної особи, яка у розумінні ст. 4 Конвенції є резидентом України і отримує дохід, право на оподаткування якого згідно з відповідними положеннями Конвенції має Австрія, повинен враховуватись відповідний австрійський податок (зазначений у ст. 2 Конвенції), утриманий з цього доходу. При цьому при зарахуванні фізичній особі, яка є резидентом України, австрійського податку сума цього податку не повинна перевищувати суму українського податку, тобто податку, нарахованого податковому резиденту України згідно з правилами, встановленими українським податковим законодавством.

Якщо йтиметься про фізичну особу, яка у розумінні ст. 4 Конвенції є резидентом Австрії, то згідно з п. 1 ст. 23 Конвенції при визначенні податкових зобовʼязань такої особи в Австрії щодо оподаткування австрійським податком (зазначеним у ст. 2 Конвенції) доходів, право на оподаткування яких згідно з відповідними положеннями Конвенції має Україна, повинен враховуватись відповідний український податок (зазначений у ст. 2 Конвенції), утриманий з цього доходу.

Щодо процедури  взаємного  узгодження, про можливість проведення якої зазначається у п.п. «d» п. 1 ст. 23 Конвенції), то у будь-якому випадку така процедура проводиться у порядку, встановленому ст. 25 (Процедура взаємного узгодження) Конвенції. Так, зокрема, відповідно до п. 1 ст. 25 Конвенції «якщо особа вважає, що дії однієї або обох Договірних Держав призводять або призведуть до її оподаткування не відповідно до положень цієї  Конвенції, вона може, незалежно від засобів захисту, передбачених національним законодавством цих  Держав, подати свою справу для розгляду до компетентних органів Договірної Держави, резидентом якої вона є, або, якщо її випадок підпадає під дію пункту 1 статті  24,  тієї  Договірної  Держави,  національною особою якої вона є. Заява повинна бути подана протягом трьох років з моменту  першого повідомлення про  дії, що призводять до оподаткування не у відповідності до положень Конвенції».

Слід зазначити, що відповідні положення Конвенції згідно з її основною метою – уникнення подвійного оподаткування, встановлюють загальні правила оподаткування, які стосуються осіб – резидентів Договірних Держав та податків, на яких поширюється цей міжнародний договір; Конвенція не регулює питання процедурного характеру, які можуть виникати в кожній з держав-учасниць Конвенції при практичному застосуванні її положень. Такі питання вирішуються кожною Договірною Державою (Україною та Австрією) в межах її національного (внутрішнього) законодавства щодо податків, на які поширюється Конвенція (зокрема, податку на доходи фізичних осіб), залежно від випадку.

Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України (п. 103.1 ст. 103 Кодексу).

Відповідно до п. 103.2 ст. 103 Кодексу особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. У разі отримання синдикованого фінансового кредиту особа (податковий агент) застосовує ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, на дату виплати процентів або інших доходів, отриманих із джерел в Україні, учасникам синдикату кредиторів з урахуванням того, резидентом якої юрисдикції є кожен учасник синдикованого кредиту, та пропорційно до його частки у межах кредитного договору, за умови що він є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, незалежно від того, виплата здійснюється через агента чи напряму.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 Кодексу.

Згідно з п. 103.4 ст. 103 Кодексу підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пп. 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі – довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

При цьому довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5 ст. 103 Кодексу).

Водночас наголошуємо, що будь-які висновки щодо оподаткування доходів фізичних осіб можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Зауважуємо, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, згідно з п.п. 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу тимчасово, до 01 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупинявся перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених зазначеним підпунктом Кодексу.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.