X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 04.01.2024 р. № 27/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Платник податків – фізична особа – громадянка України у зверненні повідомила, що змінила своє місце постійного проживання та …

Фізична особа вважає себе податковим резидентом Республіки Австрія, оскільки центр її життєвих інтересів заходиться у Республіці Австрія: сім’я винаймає житло, діти здобувають дошкільну освіту в учбових закладах цієї країни, також фізична особа є засновником та єдиним учасником юридичної особи – податкового резидента Республіки Австрія.

Разом з тим фізична особа володіє квартирою на території України та є учасником товариства з обмеженою відповідальністю – резидента України.

У зв’язку з чим, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи може фізична особа відмовитись від статусу резидента України?

2. Які умови втрати податкового резидентства України?

3. З якого моменту (дати) втрачається статус резидента України?

4. Чи необхідно фізичній особі подавати податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2023 рік? Якщо так, то який статус вказувати у строчці 6 «Резидентський статус платника податку»?

5. Чи необхідно фізичній особі подавати звіт про контрольовані іноземні компанії за 2023 рік?

6. Які податкові обов’язки виникають у фізичної особи щодо звітування та сплати податків у зв’язку з втратою податкового резидентства України?

Щодо першого – третього питань

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів в Україні, регулюються Кодексом.

Поняття «резидент» та умови набуття платником податку статусу резидента України встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу, відповідно до підпункту «в» якого фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання (ст. 29 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»  місце проживання – це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об’єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи використовуючи попередні положення п.п. «в» п.п.14.1.213 п. 14.1 ст. 14  Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб (військовим збором) така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Водночас, відповідно до пп. «в» п.п.14.1.122 п.14.1 ст. 14 Кодексу фізичні особи, які не є резидентами України, вважаються нерезидентами.

Слід зазначити, що відповідно до п. 103.4 ст. 103 Кодексу підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пп. 103.5 і 103.6 ст. 103 Кодексу, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі – довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Згідно з положеннями п. 103.5 ст. 103 Кодексу довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 ст. 103 Кодексу доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.  (п. 103.10 ст. 103 Кодексу).

Отже, нормами податкового законодавства не передбачено процедури відмови від статусу резидента України.  Для визначення статусу резидента України слід керуватися положеннями п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу. Особи, які не є резидентами України, вважаються нерезидентами.

Слід зазначити, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин потребує аналізу документів, що дозволяють ідентифікувати предмет запиту.

Щодо четвертого та шостого питань

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема:

фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Кодексу);

фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п.п. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 Кодексу).

Оподаткування доходів, отриманих нерезидентами визначено п. 170.10 ст. 170 Кодексу, згідно з п.п. 170.10.3 якого у разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом – юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів.

Платник податку – резидент, що отримує, зокрема, іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів (п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу).

Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) визначено ст. 179 Кодексу, згідно з п. 179.1 якої платник податку зобов’язаний подавати податкову декларацію відповідно до Кодексу.

Водночас згідно з п. 179.2 ст. 179 Кодексу обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, крім випадків, коли подання податкової декларації прямо передбачено Кодексом, якщо такий платник податку отримував, зокрема:

доходи, у тому числі іноземні доходи, які згідно з Кодексом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу;

доходи виключно від податкових агентів незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу.

Отже, фізичні особи резиденти/нерезиденти звільняються від обов’язку щодо подання податкової декларації виключно у випадках, визначених у п. 179.2 ст. 179 Кодексу.

Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платника податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб – до 01 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV Кодексу (п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Кодексу).

Фізична особа зобов’язана самостійно до 01 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (п. 179.7 ст. 179 Кодексу).

Форма податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкція  щодо її заповнення затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.05.2022 № 143), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за № 1298/27743 (далі – Інструкція).

У розділі I Декларації «Загальні відомості» у рядку 6 позначкою «х» позначається резидентський статус платника податку (резидент, нерезидент) відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 розділу I Кодексу (п.п. 6 п. 1 розділу ІІІ Інструкції).

Щодо п’ятого питання

Підпунктом 392.1.2 п. 392.1 ст. 392 Кодексу визначено, що з урахуванням положень цієї статті контролюючою особою є фізична особа або юридична особа – резиденти України, що є прямими або опосередкованими власниками (контролерами) контрольованої іноземної компанії.

Для цілей податкового контролю за оподаткуванням прибутку контрольованої іноземної компанії звітним (податковим) періодом є календарний рік або інший звітний період контрольованої іноземної компанії, що закінчується протягом календарного року (п.п. 392.5.1 п. 392.5 ст. 392 Кодексу).

Водночас п.392.5 ст. 392 Кодексу встановлені вимоги щодо складання та подання Звіту про контрольовані іноземні компанії. Зокрема, п.п. 392.5.2 п. 392.5 ст. 392 Кодексу передбачено, що контролюючі особи зобов’язані подавати Звіт про контрольовані іноземні компанії до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств за відповідний календарний рік засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та кваліфікованого електронного підпису.

До Звіту про контрольовані іноземні компанії в обов’язковому порядку додаються завірені належним чином копії фінансової звітності контрольованої іноземної компанії, що підтверджують розмір прибутку контрольованої іноземної компанії за звітний (податковий) рік. Якщо граничні строки підготовки фінансової звітності у відповідній іноземній юрисдикції спливають пізніше граничних строків подання річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств, такі копії фінансової звітності контрольованої іноземної компанії подаються разом із річною декларацією про майновий стан і доходи або податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за наступний звітний (податковий) період.

Разом з цим п. 54 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу встановлені такі особливості застосування положень про оподаткування прибутку контрольованої іноземної компанії протягом перехідного періоду: першим звітним (податковим) роком для звіту про контрольовані іноземні компанії є 2022 рік (якщо звітний рік не відповідає календарному року – звітний період, що розпочинається у 2022 році). Контролюючі особи мають право подати Звіт про контрольовані іноземні компанії за 2022 рік до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2023 рік із включенням зазначеного у такому звіті скоригованого прибутку контрольованої іноземної компанії, що підлягає оподаткуванню в Україні, до показників відповідних декларацій за 2023 рік. При цьому штрафні санкції та/або пеня не застосовуються.

Отже, контролююча особа зобов’язана подати звіт про контрольовані іноземні компанії за 2023 звітний рік у відповідності до п.п. 392.5.2 п. 392.5 ст. 392Кодексу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи  засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та кваліфікованого електронного підпису.

Водночас наголошуємо, що будь-які висновки щодо оподаткування доходів фізичних осіб можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.