Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.01.2024 р. № 93/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України,керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (   )щодо практичного застосування норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомила, що з станом на 24.02.2022, з початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, знаходилась у Сполучених Штатах Америки, термін перебування у цій країністановить більш ніж 183 дні.

Джерело походження доходів – виключно Україна, ці доходи щорічно декларуються мною згідно чинного законодавства України, за підсумками декларування сплачуються відповідні податки: податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Дохід отримую відздавання в оренду власної нежитлової нерухомості, тому сплачую також податок на нерухоме майно та орендну плату за землю.

Дохід джерелом походження зі Сполучених Штатів Америки не отримую і отримувати не планую.

Таким чином, платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:

якими нормами користуватися для уникнення подвійного оподаткування, а саме, які документи потрібно надати до податкової служби Сполучених Штатів Америки?

Поняття «резидент» та умови, відповідно до яких платник податку може вважатися резидентом України, встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, зокрема, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Отже, для визначення статусу резидента України з метою оподаткування слід керуватися п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Одночасно слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 19.08.2022 № 248 затверджено форму довідки-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів.

Відповідно до ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенція між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал, яка ратифікована Законом України № 180/95-ВР від 26.05.1995, є чинною в українсько-американських податкових відносинах з 05.06.2000 (далі – Конвенція).

Положення Конвенції застосовуються до «осіб,  що є резидентами однієї чи обох Договірних Держав, а також до інших осіб, якщо це спеціально передбачено в Конвенції» (п. 1 ст. 1 (Загальна сфера застосування) та до існуючих в Договірних Державах податків, які зазначено у ст. 2 (Податки, на які поширюється Конвенція), одним з яких, зокрема в Україні, є податок на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. 3 ст. 1 Конвенції «незважаючи  на  будь-які положення Конвенції, за винятком параграфа 4, Договірна Держава може оподатковувати відповідно до її  внутрішнього законодавства резидентів (як це визначено ст. 4 (Резиденція) цієї Держави, та у випадку Сполучених Штатів Америки – їх громадян та колишніх громадян».

У розумінні Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, маєток, траст, товариство, компанію і будь-яке інше об’єднання осіб (п. 1 ст. 3 (Загальні визначення) Конвенції).

Резиденція осіб, на яких поширюються положення Конвенції, визначається за критеріями, встановленими ст. 4 (Резиденція) Конвенції.

Звертаємо увагу на те, що Конвенція є двостороннім міжнародним договором, яким встановлюються правила оподаткування доходів, що виникають у взаємовідносинах між Договірними Державами (Україною та Сполученими Штатами Америки), відповідно до основної мети Конвенції – уникнення так званого юридичного подвійного оподаткування (коли один і той же дохід оподатковується в руках однієї й тієї ж особи більше ніж однією Державою), яке усувається шляхом розподілу права оподаткування між Державою, в якій одержувач доходу є резидентом, та Державою, в якій здійснюється діяльність, стосовно якої виникає дохід. 

З огляду на це, критерії резиденції, встановлені ст. 4 Конвенції,  застосовуються для встановлення кола осіб, що підпадають під дію Конвенції (відповідно до ст. 1 Конвенції такі особи мають бути резидентами України і Сполученими Штатами Америки – країн, які є сторонами Конвенції), і використовуються виключно з метою застосування відповідних положень цього двостороннього міжнародного договору, а не для встановлення чи зміни податкового (резидентського) статусу певної особи як такої, оскільки цей статус визначається кожною з Договірних Держав – учасниць Конвенції  згідно з національним (внутрішнім) податковим законодавством цих  держав.

Слід враховувати, що відповідна Договірна Держава, яка є стороною Конвенції, і в якій фізична особа визнається її податковим резидентом, має право оподатковувати всі доходи такої особи, одержані з будь-яких джерел, включаючи закордонні, тобто така особа несе повну податкову відповідальність у країні її резиденції. Країна, для якої фізична особа не є податковим резидентом, має право оподатковувати лише ті доходи, які є джерелом походження з цієї країни. Водночас Договірна Держава, податковим резидентом якої є така фізична особа, повинна усунути подвійне оподаткування отримуваних цією особою доходів шляхом звільнення або зарахування податків, сплачених у країні, яка є джерелом доходу.

Правила уникнення Договірними Державами (Україною та Сполученими Штатами Америки) подвійного оподаткування доходів осіб – резидентів цих Держав при визначенні їх податкових зобовʼязань у відповідній країні встановлено ст. 24 (Звільнення від подвійного оподаткування) Конвенції, згідно з якою, відповідно до положень та з урахуванням обмежень законодавства кожної Договірної Держави (як це може бути виправлено час від часу без зміни загальних принципів) кожна Держава буде дозволяти своїм резидентам (та у випадку Сполучених Штатів Америки – їх громадянам), як кредит проти податку на дохід, прибутковий  податок, що сплачується в іншій Договірній Державі такими резидентами (та у випадку Сполучених Штатів Америки – також такими громадянами).

Таким чином, згідно зі ст. 24 Конвенції при визначенні податкових зобовʼязань в Україні фізичної особи, яка у розумінні ст. 4 Конвенції є резидентом України і отримує дохід, право на оподаткування якого згідно з відповідними положеннями Конвенції мають Сполучені Штати Америки, повинен враховуватись відповідний американський податок, утриманий з цього доходу.

Аналогічне правило щодо уникнення подвійного оподаткування, встановлене ст. 24 Конвенції, застосовується, якщо йтиметься про фізичну особу, яка у розумінні Конвенції є податковим резидентом (громадянином) Сполучених Штатів Америки: при визначенні податкових зобовʼязань цієї особи у Сполучених Штатах Америки повинен враховуватись відповідний український податок, утриманий з цього доходу, якщо, звісно, згідно з відповідними положеннями Конвенції Україна має право на оподаткування такого доходу.

Слід зазначити, що положення Конвенції згідно з її основною метою – уникнення подвійного оподаткування, встановлюють загальні правила оподаткування, що стосуються осіб, які є резидентами Договірних Держав та податків, на яких поширюється цей міжнародний договір. Конвенцією не регулюються питання процедурного характеру, які можуть виникати в кожній з держав-учасниць Конвенції при практичному застосуванні її положень у відповідній Договірній Державі, зокрема ст. 4 Конвенції (для визначення податкового статусу (резиденції) осіб) та ст. 24 Конвенції (для реалізації правил уникнення подвійного оподаткування). Такі питання вирішуються кожною Договірною Державою (Україною та США) в межах її національного (внутрішнього) законодавства щодо податків, на які поширюється Конвенція, залежно від випадку.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу, індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.