Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.01.2024 р. № 270/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення щодо виключення з загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб суми страхових платежів за договорами добровільного медичного страхування в межах 30 відсотків заробітної плати такій особі та правомірності віднесення правочину з страхування договору добровільного медичного страхування.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію
з наступних питань:

1. Чи не є порушенням вимог п.п.14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14 ПКУ щодо договорів добровільного медичного страхування наявність в договорах серед інших умов (мінімальний строк дії на один рік; повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору), умови щодо порядку виплати страхового відшкодування (у разі настання страхового випадку) закладам охорони здоров’я в тому числі шляхом відшкодування понесених страхувальником чи застрахованою особою документально підтверджених витрат на отримання медико-санітарної допомоги в закладах охорони здоров’я?

2. Чи не є порушенням вимог п.п.14.1.52¹ п.14.1 ст. 14 ПКУ щодо договорів добровільного медичного страхування залучення Страховиком страхових посередників (з компенсацією затрат), які діють від імені та за дорученням страховика – для здійснення виплат страхового відшкодування за такими договорами страхування закладам з охорони здоров’я?

3. Чи зобов’язаний платник податку-страхувальник, який визнав у бухгалтерському обліку витрати з договором добровільного медичного страхування, застосовувати норми ст. 123¹ПКУ, в разі наявності в договорі добровільного медичного страхування умови щодо порядку виплати страхового відшкодування (у разі настання страхового випадку) закладам охорони здоров’я в тому числі шляхом відшкодування понесених страхувальником чи застрахованою особою документально підтверджених витрат на отримання медико-санітарної допомоги в закладах охорони здоров’я?

Відносини у сфері страхування регулює Закон України від 18 листопада 2021 року № 1909-ІХ «Про страхування», зі змінами (далі – Закон № 1909).

Пунктом 69 частини першої ст. 1 Закону № 1909 визначено, що страхування – правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.

Частиною першою ст. 979 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) визначено, що договір страхування укладається відповідно до ЦКУ, Закону № 1909, інших законодавчих актів.

Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування / категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством (частина третя ст. 979 ЦКУ).

Відповідно до ст. 980 ЦКУ предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Частиною першою ст. 982 ЦКУ визначено, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 90 Закону № 1909 визначено, що сторонами договору страхування є страховик та страхувальник.

Страховик – фінансова установа або філія страховика – нерезидента, які мають право здійснювати діяльність із страхування на території України (п. 66 частини першої ст. 1 Закону № 1909).

Страхувальник – особа, яка уклала із страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства (п. 68 частини першої ст. 1 Закону № 1909).

Страхова виплата (страхове відшкодування) – грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства (п. 50 частини першої ст. 1 Закону № 1909).

Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) – плата у грошовій формі за страхування, яку страхувальник зобов'язаний сплатити страховику згідно з договором страхування (п. 53 частини першої ст. 1 Закону № 1909).

Відповідно до частини першої ст. 89 Закону № 1909 загальні умови страхового продукту визначаються на підставі внутрішньої політики з андеррайтингу та внутрішньої політики з розроблення та впровадження страхових продуктів, розроблених та затверджених страховиком відповідно до вимог до розроблення таких політик, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора.

Страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України.

Відповідно доп.п. 14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14ПКУ договір добровільного медичного страхування – договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 ПКУ встановлено виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Водночас перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено п. 164.2 ст. 164 ПКУ, зокрема, сума страхових платежів (страхових внесків) за договорами добровільного медичного страхування, сплачена будь-якою особою – резидентом за платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються роботодавцем–резидентом за свій рахунок за договорами недержавного пенсійного забезпечення платника податку та/або за договорами добровільного медичного страхування в межах 30 відсотків нарахованої заробітної плати такому працівнику (п.п. «в» п.п. 164.2.16 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Пунктом 167.1 ст. 167 ПКУ передбачено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ).

Також вказаний дохід є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення»ПКУ).

Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення»ПКУ (п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення»ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ.

Відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПКУ, та ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Враховуючи зазначене, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку сума страхових платежів (страхових внесків) за договорами добровільного медичного страхування працівників, сплачених роботодавцем – резидентом, яка не перевищує 30 відсотків нарахованої заробітної плати протягом звітного податкового місяця.

Так, при розрахунку 30 відсотків граничної межі використовується заробітна плата, нарахована працівнику за місяць, у якому було фактично сплачено страховий платіж. При сплаті страхових внесків авансом за півроку/рік (інший період), порівняння здійснюється всієї суми авансового внеску із сумою заробітної плати, яка нарахована тільки у місяці такої сплати.

Разом з тим, якщо сума страхових платежів (страхових внесків) за договорами добровільного медичного страхування працівників, сплачених роботодавцем – резидентом, перевищує вказаний розмір, то дохід у вигляді суми такого перевищення включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків і оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах.

Відповідно до п.п. 169.4.3 п. 169.4 ст. 169 ПКУ роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

Таким чином, якщо договір добровільного медичного страхування достроково розривається у зв’язку зі звільненням застрахованої особи (працівника), то юридична особа як роботодавець (страхувальник) має право провести перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування.

Водночас відповідно до визначення поняття, наведеного у п.п. 14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14 ПКУ, договір добровільного медичного страхування передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.

Враховуючи наведене вище, для застосування п.п. «в» п.п. 164.2.16 п. 164.2 ст. 164 ПКУ договір добровільного медичного страхування повинен відповідати вимогам, передбаченим п.п. 14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Тобто, з ціллю застосування положень ПКУ вживається поняття «договір добровільного медичного страхування», визначене п.п. 14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14 ПКУ, відповідно до якого договір добровільного медичного страхування передбачає здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку виключно закладам охорони здоров'я. Договір, за яким страхова виплата здійснюється безпосередньо страхувальнику або її довіреній особі,
не відповідає вимогам, передбаченим п.п. 14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Статтею 123¹ПКУ встановлено, якщо договір довгострокового страхування життя чи договір страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, договір страхування додаткової пенсії, протягом перших п'яти років його дії розривається з будь-яких причин, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цієї статті, до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених ПКУ та іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов'язань страховика за таким договором перед таким платником податку або порушуються інші вимоги, встановлені ПКУ до таких договорів, а також вимоги до договорів добровільного медичного страхування, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цієї статті, то платник податку – страхувальник, який визнав у бухгалтерському обліку витрати, зобов'язаний збільшити фінансовий результат до оподаткування звітного періоду на суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на кінець звітного періоду, в якому відбулося розірвання договору або такий договір перестав відповідати вимогам, передбаченим ПКУ.

Отже, наявність у договорі добровільного медичного страхування умови, яка передбачає страхову виплату безпосередньо страхувальнику або його довіреній особі, призводить до порушення вимог, встановлених ПКУ до договорів добровільного медичного страхування.

Таким чином, якщо платник податку на прибуток – страхувальник визнав у бухгалтерському обліку витрати по договору, який не відповідає вимогам п.п. 14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14 ПКУ, то такий платник податку повинен збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму попередньо сплачених за застраховану особу платежів із нарахуванням пені у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на кінець звітного періоду згідно з вимогами ст. 123¹ПКУ.

Звертаємо увагу, що будь-які висновки щодо умов та порядку здійснення страхових виплат, у тому числі за договорами добровільного медичного страхування, а також кваліфікації таких операцій, можуть надаватися відповідно до суті, обставин і характеру їх проведення з урахуванням договірних умов, а також первинних документів, якими вони супроводжувались.

Зауважуємо, що відповідно до п. 52⁸ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), було зупинено перебіг строків, встановлених, зокрема, ст.ст. 52 і 53 ПКУ щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.

Крім того, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Так, згідно з п.п. 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, тимчасово, до 1 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупинявся перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених зазначеним підпунктом ПКУ.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

___________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.