Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.01.2024 р. № 271/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба Україна, керуючись ст. 53 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), надає нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків, викладених у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі № 520/19923/21 (далі – рішення суду) щодо оподаткування вартості послуг з перевезення працівників до місця роботи та назад, яке організовується юридичною особою (роботодавцем) і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин та норм законодавства, чинного на момент дії зазначених обставин.

Платник у зверненні повідомив, що в рамках процесу виробництва використовує найману працю робітників, які проживають на далекій відстані від підприємства. Для своєчасного прибуття працівників на робоче місце підприємством було придбано автобус для своєчасної доставки працівників на роботу та у зворотному напрямку.

При цьому персоніфікований облік працівників, яким надаються транспортні послуги не ведеться, реєстрація кількості працівників, які користуються зазначеною послугою не здійснюється.

Таким чином платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання чи є безкоштовна доставка працівників транспортом підприємства до місця роботи та в зворотному напрямку без персоніфікованого та кількісного обліку наданих послуг об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором та чи є зазначений дохід базою нарахування  єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок).

Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу доходом з джерелом походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Тобто, визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

При цьому згідно з п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу).

Відповідно до п.п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Кодексу додаткові блага – кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV Кодексу).

Отже, суд зазначив, що «загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та додаткове благо повинно бути персоніфікованим та пов`язаним із конкретною фізичною особою – платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватися податковим агентом та бути вираженим у грошовій формі, у формі матеріальних або нематеріальних цінностей, послугах чи інших видах доходу.

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, є вичерпним.

Отже, додаткове благо слід розглядати як виплати, які мають пільговий характер та містять істотний особистий елемент».

Так, відповідно до п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, до складу доходу, отриманого платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) включається вартість використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Водночас, додатково до винятків, передбачених п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, не вважаються додатковим благом платника податку, в тому числі, доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 31 грудня 1999 року № 318, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Тому суд не вбачає «причин виключення з собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт та наданих послуг витрат на доставку працівників».

Згідно зі ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 (далі – Інструкції), для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці.

До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним, так і орендованим транспортом (крім оплати праці водіїв) відносяться до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці (п. 3.21 Інструкції).

Таким чином, суд дійшов висновку «так як витрати на перевезення працівників в даному випадку не мають індивідуального характеру та не розподіляються між працівниками, не відносяться до фонду оплати праці, то вартість перевезення не є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб».

Пунктом 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Підпунктами 1.1 та 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу визначено, що платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Кодексу. Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу.

Таким чином, оскільки витрати на перевезення працівників не відносяться до витрат, визначених ст. 163 Кодексу, відповідно такі витрати не є об`єктом оподаткування військовим збором.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 7 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого), частини першої ст. 4 Закону № 2464, – на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, оскільки витрати на перевезення працівників до доходів у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, визначених відповідно до умов трудового та цивільно – правового договору чинним законодавством не віднесено, то відповідно вони не є базою нарахування єдиного внеску.

Додатково повідомляємо, що з урахуванням положень ст. 53 Кодексу ця консультація, надана на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі № 520/19923/21, має індивідуальний характер та може застосовуватися виключно (...).