Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.01.2024 р. № 283/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 53 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), надає нову індивідуальну податкову консультацію … з урахуванням висновків, викладених у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2019та Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 (справа № 140/3088/19), і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин та норм законодавства, чинного на момент дії зазначених обставин.

Платник податків має право на заняття адвокатською діяльністю, та з … взятий на облік як платник єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок).

Крім тогоплатник перебуває у трудових правовідносинах з
…, який сплачував за нього єдиний внесок.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи необхідно було сплачувати єдиний внесок за 2017 рік з огляду на те, що платник перебував у трудових правовідносинах з …, і останній сплачував за нього єдиний внесок за 2017 рік?

2. Чи необхідно було сплачувати єдиний внесок за 2017 – 2018 роки та
1 – 2 квартали 2019 року з огляду на те, що платник з 2015 року є особою з інвалідністю … та отримував пенсію по інвалідності?

Статтею 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076) встановлено, що адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Адвокат, який здійснює свою діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ст. 13 Закону № 5076).

Згідно з нормами п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПКУ самозайнятою особою є платник податку, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність, за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон№ 2464).

Відповідно до п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску.

Згідно з п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиноговнеску не може бути меншою за розмірмінімального страхового внеску на місяць, у якомуотриманодохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов’язаний визначити базу нарахування, але не більше від максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом№ 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Крім того, згідно з п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відс. визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску (частина п’ята ст. 8 Закону № 2464).

Платники єдиного внеску зобов’язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 частини другої
ст. 6 Закону № 2464).

Як зазначене у рішенні суду«оскільки Законом №2464-VІ не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаногоЗаконупозивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов’язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли позивач був найманим працівником, та відповідно не був самозайнятою особою.

З огляду на предмет спору у цій справі суд приходить до висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов’язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний».

Відповідно до частини четвертої ст. 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пунктах4 та 5 ¹частини першої ст. 4 Закону № 2464, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Як зазначено в Постанові Восьмого апеляційного адміністративного  суду від 12.03.2020 «колегією суддів врахована висловлена правова позиція Великої Палати ВС у постанові від 10.04.2019 року по справі №814/779/17, відповідно до якої Суд зазначив:

«Розглядаючи у системному взаємозв’язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов’язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв’язку з цим застрахована особа у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування замість обов’язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов’язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати».

Таким чином, ДПС підсумовуючи викладене, а також зважаючи на висновки колегії суддів зазначає, що різний вид організаційно правової форми самозайнятої діяльності (визначений згідно із законодавством) для осіб які набули статусу інваліда за даних правовідносин, не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.

Додатково повідомляє, що з урахуванням положень ст. 53 ПКУ зазначена консультація, надана на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2019 та Постанови Восьмого апеляційного адміністративного  суду від 12.03.2020 (справа № 140/3088/19), має індивідуальний характер та може застосовуватись виключно ….