Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.01.2024 р. № 351/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо питань обліку господарських операцій з метою їх подальшого відображення в податковій звітності, та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Відповідно до інформації, наведеної у зверненні, господарська діяльність  товариства полягає в здійсненні оптової та роздрібної торгівлі продуктами харчування. При цьому товариство також співпрацює з субʼєктами господарської діяльності, що забезпечують організацію замовлення товарів кінцевими споживачами та їх доставку через спеціалізовані інтернет ресурси (платформи).

Для використання Платформи субʼєктами господарювання підписується договір, що складається з двох частин: загальної та спеціальної. Відповідно до умов договору Партнер погоджується використовувати Платформу для продажу товарів і сплачувати товариству, що забезпечує діяльність Платформи, (далі - товариство) агентську винагороду та інші платежі за послуги, що надаються таким товариством.

Послугами товариства є збір отриманих платежів від клієнтів через Платформу та перерахунок отриманих коштів Партнеру. За послуги товариству Партнер виплачує агентську винагороду за кожне замовлення клієнта, зроблене через Платформу. Після завершення кожного звітного періоду товариством надається агентський звіт, який вважається актом наданих послуг.

У формі звіту зазначається, що змістом господарської операції за договором є «Збір отриманих платежів від клієнтів Партнера через Платформу».

У звʼязку із викладеним вище заявник запитує:

1. Чи є коректним визначення змісту операції за договором –«Збір отриманих платежів від клієнтів Партнера через Платформу», що вказується в агентському звіті, виходячи з визначення агентських послуг відповідно до договору?

2. Чи буде агентський звіт, наданий товариством, вважатися належною підставою для обліку господарських операцій здійснених сторонами за договором для подальшого їх відображення в податковій звітності заявника?

Щодо питань 1-2

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Відповідно до пунктів 5.1 - 5.3 ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексу та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексу і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку визначені Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996).

Відповідно до частини першої ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною пʼятоюст. 9 Закону № 996 встановлено, що господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Первинні документи повинні мати визначені Законом № 996 обов’язкові реквізити. Згідно з п. 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.06.1995 № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).

Крім того, визначення засад діяльності у сфері електронної комерції, встановлення порядку вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, а також визначення прав і обов'язків учасників відносин у сфері електронної комерції, регулюється Законом України від 03.09.2015 №675-VIII «Про електрону комерцію» (далі - Закон № 675).

Відповідно до абзацу 2 частини першої ст. 13 Закону № 675 розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися, зокрема шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Разом з тим, продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку (частина третя ст. 13 Закону № 675).

Пунктом 2 частини першої ст. 3 постанови Національного банку України  від 05.11.2014 № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів»  встановлено, що залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням електронних платіжних засобів, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми.

Частиною першою розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, встановлено, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів та інші документи, що застосовуються в платіжних системах для платіжних операцій з використанням електронних платіжних засобів, можуть бути в паперовій та/або електронній формі. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів і їх оброблення визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, установлених нормативно-правовими актами Національного банку.

Отже, питання щодо порядку підтвердження операцій первинними документами, а також віднесення сум сплачених коштів за отримані послуги до складу витрат на підставі таких первинних документів, належать до компетенції  Міністерства фінансів України та Національного банку України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).