Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.01.2024 р. № 394/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (   ) щодо практичного застосування норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у своєму зверненні зазначає, що є платником єдиного податку другої групи, та володіє на праві власності нежитловим приміщенням у багатоквартирному житловому будинку за адресою(   ) (повідомлено (   ) за формою № 20-ОПП (   ) 2022 року). Відділом земельних ресурсів (    ) міської ради (далі – Відділ) встановлено, що площа земельної ділянки, яка визначена пропорційно до частки у власності на будівлю становить 319,81 кв.м. Відділом щорічно визначається розмір плати за землю, який сплачується платником, відповідно до поданої податкової декларації з плати за землю. Вищезазначена земельна ділянка використовується платником в господарській діяльності за основним КВЕД 96.02 – надання послуг перукарень та салонів краси. 

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1.Чи виникає у платника обов’язок щодо нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельну ділянку, яка визначена пропорційно до частки власності на будівлю та використовується для провадження господарської діяльності за основним КВЕД 96.02 – надання послуг перукарень та салонів краси?

2.Чи поширюється норма абзацу четвертогоп. 297.1 ст. 297 Кодексу щодо звільнення від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельну ділянку, яка визначена пропорційно до частки  власності на будівлю у багатоквартирному житловому будинку та використовується платником  для провадження господарської діяльності за її основним КВЕД?

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі – ЗКУ), а справляння плати за землю – Кодексом.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Кодексу плата за землю – це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому орендна плата для цілей розділу XII Кодексу – це обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно з п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Кодексу землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:

на праві постійного користування;

на умовах оренди.

При цьому відповідно до п. 269.1 ст. 269 Кодексу платниками плати за землю є:

- платники земельного податку:

- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

- землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.

Водночас об’єктами оподаткування платою за землю є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності, земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування (п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Кодексу).

Пунктом 286.1 ст. 286 Кодексу встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є :

а) дані державного земельного кадастру;

б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);

г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);

ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);

д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї).

е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з п. 287.1 ст. 287 Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 Кодексу).

Зокрема, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни (п. 288.1 ст. 288 Кодексу).

Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені ЗКУ.

Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про державний земельний кадастр» (ст. 202 ЗКУ).

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначені Законом України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі – Закон № 417).

Відповідно до п. 5 частини першої ст. 1 Закону № 417 співвласник багатоквартирного будинку – це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

Згідно з частиною другою ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (частина друга ст. 12 Закону № 417).

Відповідно до п. 287.8 ст. 287 Кодексу власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

При цьому згідно з положеннями абзацу четвертого п. 297.1 ст. 297 Кодексу Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку, який використовує будівлі (споруди), їх частини, для провадження господарської діяльності та який не оформив відповідно до вимог законодавства свої права на земельну ділянку під такими об’єктами, не повинен сплачувати земельний податок.

Разом із тим положеннями абзац четвертого п. 297.1 ст. 297 Кодексу для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку не передбачено звільнення від сплати земельного податку у випадку, якщо обов'язок по сплаті такого податку виникає у нього як у співвласника багатоквартирного будинку у складі витрат на управління.

Платником податку за земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території виступає особа, щодо якої здійснено реєстрацію державних прав на таку земельну ділянку (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб'єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників).

Всі співвласники багатоквартирного будинку (в тому числі фізичні особи – підприємці на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності) мають рівні обов'язки щодо здійснення витрат на управління будинком (пропорційно до своєї частки у спільному майні багатоквартирного будинку), до складу яких буде включатися передбачена законодавством плата за землю щодо земельної ділянки під таким будинком та прибудинковою територією.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.