Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.01.2024 р. № 401/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо відображення у податковому обліку витрат на сплату відсотків за позиками, що надані резидентами, які не є фінансовими установами, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

У своєму зверненні Товариство повідомляє, що корпоративні інвестиційні фонди (які є венчурними фондами), що перебувають в управлінні Товариства, є учасником юридичних осіб на 10 і більше відсотків статутного капіталу цих юридичних осіб.

Венчурні фонди, які є учасниками юридичних осіб, надають товариствам кошти на поворотній основі на визначений строк зі  сплатою процентів.

З 01.01.2024 набули чинності зміни до Закону України від 14.12.2021 № 1953-ІХ «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (далі – Закон № 1953), зокрема згідно п. 2 розділу VІІ якого втратив чинність Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яким було визначено, що до фінансових установ належать також інвестиційні фонди.

У зв’язку із зазначеним, у Товариства виникло питання: чи враховуються у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування витрати на сплату відсотків за позиками, що надані резидентами, які не є фінансовими установами за змістом Закону № 1953.

Підпунктом 14.1.86 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що інститути спільного інвестування - це інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, створені відповідно до законодавства.

Відносини у сфері діяльності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління активами зазначених суб'єктів регулює Закон України від 05.07.2012 № 5080-VI «Про інститути спільного інвестування» (далі - Закон № 5080).

Активи інституту спільного інвестування, відповідно до п. 1 частини першої ст. 1 Закону № 5080,  – це сформована за рахунок коштів спільного інвестування сукупність майна, об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості та спеціальних майнових прав на них, корпоративних прав, майнових прав і вимог та інших активів, передбачених законами та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія).

Державне регулювання та контроль у сфері спільного інвестування здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, відповідно до частини 7 п. 3 Положення про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 № 1063/2011.

Відповідно до частини третьої ст. 14 Закону № 5080 корпоративний фонд не має права надавати позику, але така заборона не стосується венчурних фондів.

Частиною четвертою ст. 48 Закону № 5080 визначено, що до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання, такі зобов'язання можуть бути оформлені договорами позики. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, за умови що не менш як 10 відсотків статутного капіталу відповідної юридичної особи належить такому венчурному фонду.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, є Кодекс.

Підпунктом 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що позика - це грошові кошти, які надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

При цьому, п. 65 частини першої ст. 1 розділу І Закону № 1953 визначено, що фінансова установа - юридична особа, метою створення якої є здійснення діяльності з надання фінансових послуг, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором. Не є фінансовими установами надавачі супровідних послуг, які одночасно не надають також фінансові послуги, а також інші особи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг без набуття статусу фінансової установи.

Надавач фінансових послуг - фінансова установа, а у випадках, прямо визначених спеціальними законами, - інша юридична особа або філія іноземної юридичної особи, яка має право надавати фінансові послуги відповідно до цього Закону та спеціальних законів (п. 33 частини першої ст. 1 розділу І Закону № 1953).

Частиною першою ст. 4 Закону № 1953 визначено види фінансових послуг. Так, до таких послуг відносяться:

1) страхування;

2) надання коштів та банківських металів у кредит;

3) залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню;

4) фінансовий лізинг;

5) факторинг;

6) надання гарантій;

7) торгівля валютними цінностями;

8) фінансові платіжні послуги;

9) фінансові послуги, що надаються в межах професійної діяльності на ринках капіталу, передбаченої частиною другою статті 41 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

Отже, законодавством визначений новий перелік фінансових послуг та надано нове визначення поняття «фінансова установа».

Таким чином, для цілей декларування до фінансових установ належать юридичні особи, які здійснюють діяльність у сфері надання фінансових послуг, зокрема на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором, надають одну чи декілька фінансових послуг відповідно до закону.

Видача ліцензії - надання права на здійснення діяльності з надання фінансових послуг (певного виду фінансових послуг) на підставі відповідного рішення Регулятора та внесення відповідного запису про надавача фінансових послуг до Реєстру (п. 6 частини першої ст. 1 розділу І Закону № 1953).

Регулятором визначено Національний банк України або Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку згідно з розподілом повноважень, визначеним цим Законом (п. 47 частини першої ст. 1 розділу І Закону № 1953).

Частиною першою ст. 22 Закону № 1953 визначено, щодержавне регулювання та нагляд за діяльністю з надання фінансових послуг здійснюють:

1) щодо діяльності з надання фінансових послуг, визначених п. 9 частини першої ст. 4 цього Закону, та супровідних до них послуг - Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

2) щодо діяльності з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1 - 8 частини першої ст. 4 Закону, та супровідних до них послуг - Національний банк України.

Отже, з питання належності інвестиційного фонду до фінансової установи,  доцільно звернутись до Національного банку України або Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку згідно з розподілом повноважень.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Положеннями Кодексу не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування по операціях зі сплати відсотків за позиками, що надані резидентами.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування і, відповідно, об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Водночас зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Отже, питання порядку врахування у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування витрат на сплату відсотків за позиками, що надані інвестиційними фондами -  резидентами, належать до компетенції Міністерства фінансів України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).