Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.01.2024 р. № 493/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба Україна, керуючись ст. 53 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), надає нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків, викладених у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2020 у справі № 640/12395/19 (далі – Рішення суду) щодо практичного застосування норм законодавства з питання нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин та норм законодавства, чинного на момент дії зазначених обставин.

Платник податків у своєму зверненні повідомив, що є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат) та перебуває на обліку
з (…).

Крім того, платник податків до (…) індивідуальною адвокатською діяльністю не займався, оскільки з (…) по (…) обіймав посаду (…) (…).

Отже, з (…) по (…) роботодавець (…) сплачував єдиний внесок за працівника.

(…) платник податків прийнявши рішення про здійснення індивідуальної адвокатської практики, подав заяву форми 1 - ЄСВ про взяття на облік платника єдиного внеску до (…).

До фактичного початку здійснення індивідуальної практики як самозайнята особа платник податків не здійснював та/або не отримував дохід від адвокатської діяльності, що підтверджується щорічними податковими деклараціями про майновий стан та доходи, а також трудовими правовідносинами з роботодавцем, який є податковим агентом зі сплати єдиного внеску.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

Чи були нарахування єдиного внеску за період з (…) по (…) для платника податків (адвоката), який у вказаний період перебував у трудових відносинах і його роботодавець повністю та своєчасно сплачував єдиний внесок, з відповідним відображенням боргу (недоїмки) в облікових системах органів ДФС як самозайнятої особи?

Якщо так, то на підставі яких нормативно-правових актів?

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 5076).

Відповідно до п.1 та п. 2 частини першої ст. 1 Закону № 5076 адвокат – фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом № 5076; адвокатська діяльність – незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з частиною першою ст. 13 Закону № 5076 адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Кодексу самозайнята особа – платник податку, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність – участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого п. 65.9 ст. 65 Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з п.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Кодексу працівник – фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовано Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі ст. 2 Закону № 2464 дія Закону № 2464 поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом № 2464, або в частині, що не суперечить Закону № 2464.

Відповідно до п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску.

Згідно із п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці») у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник мав право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим з 01.01.2017 відповідно до Закону України від 06 грудня
2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску.

Так, згідно з п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464, у разі якщо платник єдиного внеску, визначений п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов’язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, з 01.01.2017 Законом № 2464 обов’язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п. 5 частини першої  ст. 4 Закону № 2464, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.

Єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відс. визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску (частина п'ята ст. 8 Закону № 2464).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає
за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Крім того, згідно з п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на системний аналіз наведених норм, викладених у Рішенні суду, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від такої діяльності. Тобто, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування єдиного внеску. Проте, з метою забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, законодавцем встановлено, що за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу особа, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, зобов`язана самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим
за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Таким чином, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску Законом № 2464 встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Оскільки (…) як роботодавцем здійснювалася сплата єдиного внеску за платника податків у (…), тому платник податків, не впроваджуючи індивідуальну адвокатську діяльність та не отримуючи від неї доходи звільнений від сплати єдиного внеску до моменту надання до податкового органу заяви форми 1-ЄСВ від (…) про взяття адвоката на облік як платника єдиного внеску.

Додатково повідомляємо, що з урахуванням положень ст. 53 Кодексу ця консультація, надана на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2020 у справі № 640/12395/19, має індивідуальний характер та може застосовуватися виключно (…).