Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.02.2024 р. № 593/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення (   ), щодо питань з практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник у зверненні повідомив, що (   ) в односторонньому порядку закрив поточний рахунок ТОВ через наявнiсть у ТОВ кiнцевого бенефiцiарноговласника – громадянина РФ. З тієї ж причини iншiдержавнi та комерцiйнi банки вiдмовляють у вiдкриттi поточного рахунку. Нa даний час кошти з закритого поточного рахунку ТОВ знаходяться у банку на невiдомому рахунку без можливостi доступу та використання. У зв'язку з вiйськовою агресiєю здійснення виробничої дiяльностi припинено, трудовi договори з працiвниками призупинено віповiдно донорм Закону Украiни «Про органiзацiю трудових вiдносин в мовах воєнного стану» вiд 01.07.2022  № 2352-IX.

Незважаючи на вищевикладене, у ТОВ виникають обов'язки нарахування тасплати податкiв i зборiв, наприклад, у зв'язку зiзвiльненнямпрацiвникiв iнарахуванням їм належних сум компенсацiй за днi невикористаних вiдпусток.    Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Яким чином (способом) ТОВ має сплатити належнi суми податкiв i зборiв?

2.Чи можливо оформити вiдстрочення сплати податкових зобов'язань та яким чином це зробити?

3. Чи можливе звiльнення працiвникiв з нарахуванням, але без виплат належних їм сум компенсацiй та сплати ПДФО, вiйськового збору, ЄСВ?

4. Чи може керiвник ТОВ сплатити належнi суми податкових зобов'язань за власний рахунок?

5. Чи може податковий орган зобов’язати (     ) сплатити

належнi суми податкових зобов’язань за рахунок коштiв ТОВ, щознаходяться у банку на iншому (невiдомому та не належному ТОВ) рахунку?

 6. Чи несе ТОВ вiдповiдальнiсть за несплату належних сум податкових зобов'язань з урахуванням фактичної неможливостi слати не з вини ТОВ?

При цьому зазначені питання викладені у редакції, яка наведена у зверненні платника податків.

Щодо питань першого та четвертого

Відповідно до п.п. 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 ПКУ платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 ПКУ).

Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором (п. 36.2 ст. 36 ПКУ).

Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента(п. 36.4 ст. 36 ПКУ).

При цьому згідно зп. 19.2 ст. 19 ПКУ представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

Представник платника податків користується правами, встановленими Кодексом для платників податків (п. 19.3 ст. 19 ПКУ).

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Кодексом або законами з питань митної справи (п. 36.5 ст. 36 ПКУ).

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПКУ).

Крім того, згідно з п. 87.7 ст. 87 ПКУ забороняється будь-яка уступка грошового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам. Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов'язань платника податків є інші особи, якщо таке право передбачено ПКУ.

Отже, грошове зобов'язання (крім єдиного внеску) або податковий борг платника податків по податках та зборах може погасити інший суб'єкт господарювання або фізична особа (в тому числі засновник, директор тощо) за умови, що такий суб'єкт господарювання або фізична особа є податковим агентом або представником платника податку, який сплачує податки від імені платника та за його рахунок.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Пунктом 2 частини першої ст. 1 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок (до п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Виключно Законом № 2464 визначаються, зокрема, платники єдиного внеску (частина друга ст. 2 Закону № 2464).

Так, відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108), та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Згідно з частиною п'ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Частиною другою ст. 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до Закону № 2464, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Кодексом. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

При цьому згідно з частиною дев’ятою ст. 25 Закону № 2464 передача платниками єдиного внеску своїх обов’язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків сплати головою сімейного фермерського господарства внесків за себе і членів такого господарства.

Враховуючи зазначене, зобов’язання з єдиного внеску сплачуються платником єдиного внеску особисто шляхом перерахування безготівкових коштів з його рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або на єдиний рахунок.

Щодо питання другого

Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податків здійснюється органами ДПС згідно з положеннями ст. 100 ПКУ, постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1235 «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин» (далі – Перелік обставин) та Порядком розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань та податкового боргу платників податків, затвердженим наказом Міндоходів від 10.10.2013№ 574, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1853/24385 (далі – Порядок).

Згідно з п. 3.1 Порядку для розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платник податків звертається до органу ДПС за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов’язання (податкового боргу) з письмовою заявою та відповідним економічним обґрунтуванням, яке складається з переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин; аналізу фінансового стану; графіка погашення розстрочених (відстрочених) сум; розрахунків прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення.

Підставою для розстрочення грошових зобов’язань (податкового боргу) платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань (податкового боргу) та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Підставою для відстроченнягрошових зобов’язань (податкового боргу) платника податків є надання ним доказів, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків (згідно з Переліком обставин), а також економічного обґрунтування, яке вказує на можливість погашення грошових зобов’язань (податкового боргу) та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Розстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу (в тому числі окремо – суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення (п. 100.6 ст. 100 ПКУ)

Згідно з п. 100.7 ст. 100 ПКУ відстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу погашаються рівними частками, починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно з п. 100.8 ст. 100 ПКУ затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов’язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

Відповідно до п. 1.5 Порядку період при сплаті розстрочених (відстрочених) грошових зобов’язань (податкового боргу) дорівнює календарному місяцю або іншому строку за згодою сторін, який зафіксовано у договорі про розстрочення (відстрочення).

Згідно з розділом ІІ Переліку обставин форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зазначені у частині другій ст. 14¹ Закону України від 2 грудня 1997 року № 671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» зі змінами і доповненнями, – це обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

Доказами, що підтверджують факт настання (існування) зазначених обставин, може бути, зокрема, сертифікат Торгово-промислової палати про  форс – мажорні обставини (обставини непереборної сили).

При цьому такий сертифікат має бути адресним (тобто, наданим конкретному платнику), а також містити необхідні відомості про наявність причино-наслідкового зв’язку обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) з фінансовим станом заявника (з посиланням на відповідні підтверджуючі документи).

Пунктом 100.9 ст. 100 ПКУ визначено, що рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) ДПС, про що повідомляється Міністерство фінансів України.

Згідно з п. 2.1 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) можуть надавати в межах повноважень за кожним окремим випадком ДПС – без обмежень суми, територіальні органи – на суму не більше 3 млн гривень.

Для вирішення питання розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платник має звернутися до територіального органу ДПС за місцем свого обліку або за місцем обліку такого зобов’язання і надати усі передбачені Порядком документи. Необхідно при цьому зазначити, що у заяві платника мають бути чітко визначений предмет розгляду – розстрочення чи відстрочення, види платежів, а також їх сума. Заяву має бути оформлено згідно з формою, визначеною Порядком. У заяві та графіку погашення розстрочених (відстрочених) сум мають бути зазначені конкретні дати сплати часток розстроченої або відстроченої суми.

Згідно з п. 3.2 Порядку за результатами розгляду керівник (заступник керівника) органу ДПС після подання заяви або приймає рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу), або відмовляє платнику в розстроченні (відстроченні) у письмовій формі за відсутності підстав, наведених у п. 3.1 Порядку, та при недотриманні обов’язкових вимог, визначених цим Порядком.

Рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, приймається керівником (заступником керівника) ДПС (п. 2.3 Порядку).

У разі якщо рішення про розстрочення (відстрочення) приймається органом ДПС вищого рівня, орган ДПС за місцем обліку платника податків або за місцем обліку його податкового боргу розглядає заяву платника, здійснює аналіз його фінансового стану та формує відповідний висновок про можливість надання розстрочення (відстрочення), який разом з копіями документів, доданих платником до заяви, надсилає на адресу органу ДПС вищого рівня (п.3.2 Порядку).

Усі надані документи мають відповідати вимогам законодавчих та нормативних актів, а також містити інформацію, що є необхідною для прийняття рішення про розстрочення (відстрочення). Відсутність повного пакета документів та/або оформлення документів неналежним чином є підставою для відмови платнику у наданні розстрочення (відстрочення).

Враховуючи зазначене вище, з питання розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платник може звернутися до Головного управління ДПС в(   ) області і надати усі передбачені Порядком документи.

Додатково повідомляємо, що Законом № 2464 не передбачено механізму розстрочення, відстрочення або інших видів перенесення термінів сплатиєдиного внеску.

Згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи органів ДПС станом на (   ) за ТОВ податковий борг та заборгованістьпо сплаті єдиного внеску не обліковується.

Щодо питання третього

Відповідно до частини першої ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі –КЗпП) роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, щозберігається у працівника.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додатковазаробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівникмає право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Разом з тим згідно зп.п. 1 п. 3 Положення про Міністерство економіки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 459 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 124), основним завданням Міністерства економіки України є забезпечення формування та реалізація, зокрема державної політики у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.

Отже, з питання правомірності звільнення працівників з нарахуванням, але без виплат належних їх сум компенсацій, доцільно звернутися до Міністерства економіки України.

Щодо питання п’ятого

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ПКУ передбачено, що контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків,контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Таким чином, у контролюючого органу відсутні підстави щодо зобов’язання (   ) сплатити належні суми податкових зобов’язань за рахунок коштів Товариства, що знаходяться на закритомурахунку в банку.

Щодо питання шостого

Поняття податкового правопорушення, вини, умисності діяння, загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень, обставини, що звільняють від відповідальності або пом'якшують відповідальність за вчинення податкових правопорушень, визначені главою 11 розділу II «Відповідальність» ПКУ.

Так, відповідно до п. 109.1 ст. 109 ПКУ податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених ПКУ) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених ПКУ.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПКУ та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 110.1 ст. 110 ПКУ визначено, що платники податків, податкові агенти, а також інші суб'єкти у випадках, прямо передбачених ПКУ, несуть фінансову відповідальність за вчинення податкових правопорушень.

Особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених ПКУ (п. 112.1 ст. 112 ПКУ).

Підпунктом 112.8.9 п. 112.8 ст. 112 ПКУ визначено, що обставиною, що звільняє від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору).

Притягнення або звільнення особи від фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення не звільняє її від виконання податкового обов’язку, а також іншого обов’язку, передбаченого ПКУ, порушення якого стало підставою для притягнення до відповідальності (п.112.6 ст. 112 ПКУ).

Відповідно до п.п.124.1. ст. 124 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - урозмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Крім того, за ненарахування та/або неутримання, та/або несплата (неперерахування), та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повномуобсязі податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь нерезидента або іншогоплатника податків, а також нерезидентом, на якого покладено обов'язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділом III ПКУ передбачена відповідальність ст. 125¹ ПКУ.

На суму недоїмки нараховується пеня у порядку та розмірі визначеному ст. 129 ПКУ.

Крім того, відповідно до частиниодинадцятоїст. 25Закону № 2464 податковий орган застосовує до платникаєдиноговнескутакі штрафнісанкції:

за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (п. 2 частиниодинадцятоїст. 25Закону № 2464);

за несплату, неповну сплату або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), накладається штраф у розмірі 10 відсотків таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум (п.6 частини одинадцятої ст. 25Закону № 2464).

Також Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення термінів розрахунків по податкам, зборам і єдиному внеску.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.