X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 06.02.2024 р. № 596/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо порядку оподаткування ПДВ операцій з надання послуг та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариством укладено договори доручення зі станціями технічного обслуговування (далі – СТО), згідно з якими Товариство надає СТО наступні послуги: пошук потенційних споживачів послуг, що надаються СТО; прийом від таких споживачів коштів в оплату послуг з технічної перевірки транспортних засобів, що надаються СТО; переказ таких коштів СТО за вирахуванням винагороди Товариства, яка становить 20% суми коштів, які надійшли як оплата вартості послуг, що надаються СТО.

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію щодо:

1-3) порядку складання податкових накладних за операціями з постачання зазначених у зверненні послуг;

4) правомірності співпраці Товариства, яке не є платником єдиного податку, з фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку 2 групи.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 ПКУ).

Статтею 5 ПКУ визначено, що поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 ПКУ.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Засади комерційного посередництва (агентських відносин) у сфері господарювання  регулюються  Главою 31 (статті 295-305) Господарського  кодексу України  (далі – ГКУ), згідно зі статтею 295 якої комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

За агентським договором  одна сторона (комерційний агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого представляє агент) в укладенні   угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб’єкта і за його рахунок (стаття 297 Глави 31 ГКУ).

Відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором (стаття 301 Глави 31 ГКУ).

Статтею 626 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Особливості укладання договору доручення визначено главою 68 (статті 1000-1010) ЦКУ.

Згідно зі статтею 1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (частина перша статті 1003 ЦКУ).

Статтею 1006 ЦКУ визначені обов’язки повіреного, зокрема, повірений зобов’язаний надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Згідно зі статтею 1002 ЦКУ повірений має право на плату за виконання свого обов’язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо питань 1 - 3

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ.

Постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (пункт 187.1 статті 187 ПКУ).

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктами 201.1 та 201.10 статті 201 ПКУ  встановлено, що при здійсненні операції з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) у встановлений ПКУ термін.

При визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій платники податку повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку -  превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (найменування) (стаття 4 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм ПКУ та інших нормативно-правових актів, опису питання і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС повідомляє.

Приймаючи до уваги те, що послуги з технічної перевірки транспортних засобів надаються безпосередньо СТО, то суб'єкт господарювання – платник податку, який є лише організатором процесу надання таких послуг (зокрема, здійснює пошук потенційних клієнтів для СТО, прийом від них коштів та подальше перерахування таких коштів СТО), за що отримує від СТО передбачену договором винагороду, визначає свої податкові зобов'язання з ПДВ виходячи лише з вартості наданих ним СТО послуг (тобто з вартості своєї винагороди).

На дату виникнення податкових зобов’язань, визначену відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПКУ, платник податку зобов’язаний скласти на СТО податкову накладну за операцією з постачання послуг з організації продажу (надання) послуг з технічної перевірки транспортних засобів, що надаються такими СТО, які сплачують платнику податку винагороду за надання таких послуг, виходячи з вартості такої винагороди.

Податкові зобов’язання за операціями з постачання послуг з технічної перевірки транспортних засобів визначаються безпосереднім надавачем таких послуг (тобто СТО) виходячи з вартості таких послуг.

Крім того, будь-який платник податків (у тому числі постачальник послуг з технічної перевірки транспортних засобів (СТО) у разі виникнення необхідності має право звернутися до контролюючого органу в порядку, визначеному статтею 52 ПКУ, для отримання індивідуальної податкової консультації з питань практичного використання норм ПКУ, зокрема, щодо порядку нарахування ПДВ та складання податкових накладних за операціями, що здійснюються в межах надання таких послуг.

Щодо питання 4

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV ПКУ.

Відповідно до підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 ПКУ до платників єдиного податку другої групи належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Порядок визначення доходів та їх склад для фізичної особи – підприємця  платника єдиного податку другої групи передбачено статтею 292 ПКУ.

Так, відповідно до підпункту 1 пункту 292.1 статті 292 ПКУ для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку доходом є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Враховуючи викладене, у разі якщо за умовами договору доручення послуги щодо пошуку потенційних користувачів СТО надаються юридичною компанією (довірителем), яка не є платником єдиного податку, на користь фізичної особи-підприємця – платника єдиного податку другої групи (повіреного), тобто фізична особа – підприємець тільки користується послугами довірителя (агента), то такий платник податків має право перебувати на спрощеній системі оподаткування та бути платником єдиного податку другої групи за умови, що договір з надання послуг (робіт) технічного обслуговування буде укладений безпосередньо між СТО та клієнтом – платником єдиного податку (фізичною особою – підприємцем та юридичною особою – резидентом) та/або населенням та складений відповідний акт виконаних робіт (наданих послуг), а також за умови дотримання інших вимог, визначених підпунктом 2 пункту 291.4 статті 291 ПКУ.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 ПКУ).