Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 14.02.2024 р. № 724/ІПК/99-00-09-04-03 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства щодо необхідності реєстрації платником акцизного податку, реєстрації акцизного складу та отримання ліцензії на зберігання пального при виробництві олії за умови використання гексану в виробничому процесі, керуючись   статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що для виробництва олії в виробничому процесі буде використовуватись гексан (харчовий розчинник)   код згідно з УКТ ЗЕД 2710 12 25 00 (інші спеціальні бензини). Процес виробництва соняшникової олії методом екстракції полягає в обробці макухи гексановим розчинником. Випарений гексан конденсується та повертається в оборотні підземні резервуари (6 шт. об’ємом по 60 кубічних метрів), які знаходяться поряд з цехом і являються невід’ємною складовою частиною технологічного процесу. На підприємстві змонтовано дві виробничі лінії по переробці, в яких одноразова потреба (при першому завантаженні 100 тонн палива (147 кубічних метрів). Загальний об’єм можливого зберігання 360 кубічних метрів.  Річний обсяг використання гексану - 847 кубічних метрів.

Технологічним процесом виробництва олії передбачено безперервне використання гексанового розчинника в даних резервуарах,  які є невід’ємною складовою частиною технологічного процесу, та які з’єднані трубопроводами з основним технологічним обладнанням. Вилучити гексан безпосередньо з резервуарів не можливо.

Враховуючи викладене вище, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних запитань:

1. Чи підпадає Товариство в описаній ситуації під визначення платника акцизного податку?

2. Чи потрібна в описаній ситуації  реєстрація Товариством акцизного складу?

3. Чи потрібна в описаній ситуації для Товариства ліцензія на зберігання пального?

Щодо питання 1

Відповідно до ст. 212 Кодексу платниками акцизного податку, зокрема, є:

особа, постійне представництво, які виробляють підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини (п.п. 212.1.1 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

особа - суб’єкт господарювання, постійне представництво, які ввозять підакцизні товари (продукцію) на митну територію України (п.п. 212.1.2 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

фізична особа - резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства (п.п. 212.1.3 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію), підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні товари (продукцію), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави, якщо ці товари (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку (п.п. 212.1.4 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом відповідно до п. 213.3 ст. 213 Кодексу (п.п. 212.1.5  п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування, у разі порушення таких вимог (п.п. 212.1.6 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

особа, на яку покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції), на які встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, 0 євро за 1000 кг нафтопродуктів у разі порушення таких умов (п.п. 212.1.7 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

особа, на яку при здійсненні операцій з підакцизними товарами (продукцією), які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування, покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції) в разі порушення таких умов (п.п. 212.1.8        п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

особа - суб’єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів крім тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах (п.п. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), постійне представництво, які реалізують пальне або спирт етиловий (п.п. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

особа - суб’єкт господарювання, постійне представництво, які використовують товари (продукцію), коди яких згідно з УКТ ЗЕД не зазначені у п.п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодексу (крім газу природного у газоподібному стані за кодом 2711 21 00 00 згідно з УКТ ЗЕД), як пальне для заправлення транспортних засобів, обладнання або пристроїв з двигунами внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення, з двигунами внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, з двигунами внутрішнього згоряння з кривошипно-шатунним механізмом (п.п. 212.1.16 п. 212.1 ст. 212 Кодексу).

Отже, за умови, якщо Товариство використовуватиме гексан виключно для потреб власного споживання, чи промислової переробки, а в даному випадку для екстрагування олії, і не здійснюватиме операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам, обов’язку реєстрації платником акцизного податку не виникатиме.

Щодо питання 2

Згідно з п.п. 14.1.6 п.14.1. ст.14 Кодексу акцизний склад - це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб'єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Таким чином, якщо Товариство як зазначено у зверненні використовує пальне (гексан) в технологічному процесі екстракції рослинної олії, яке попередньо закачується до технологічних ємностей для пального (гексану), та  якщо такі ємності є невід’ємною частиною відповідного обладнання, з яких буде подаватися пальне (гексан) в екстрактор за допомогою насосу та за допомогою насосу повертатися з екстрактора назад у технологічні ємності для пального (гексану), то таке приміщення/територія не підпадає під визначення акцизного складу.

Щодо питання 3

Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 481) визначено основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України.

Відповідно до ст. 1 Закону № 481 місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, а зберігання пального як діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Статтею 15 Закону № 481 встановлено, що зберігання пального може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), за наявності у них ліцензії на право зберігання пального.

Суб’єкти господарювання (у тому числі іноземні суб’єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального відповідно (частина дев’ята статті 15 Закону № 481).

Крім того, відповідно до частини двадцять другої статті 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Також суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Інших виключень щодо отримання суб’єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Тобто у разі здійснення суб’єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, йому необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Закону № 481, коли така ліцензія не отримується.

З огляду на зазначене, у разі якщо Товариство у своїй господарській діяльності не здійснює зберігання пального та не має місця зберігання пального, у розумінні ст. 1 Закону № 481, Товариству не потрібно отримувати ліцензію на право зберігання пального.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Кодексу).