Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 12.06.2017 р. № 595/6/99-99-12-02-03-15/ІПК



Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), надає індивідуальну податкову консультацію на звернення Товариства щодо плати за землю.

Товариство поінформувало, що у 2016 році придбало нерухоме майно у вигляді адміністративної будівлі. При цьому продавець нерухомого майна на дату придбання використовував сформовані в значенні ст. 79 і Земельного кодексу України земельні ділянки під таким майном на підставі договору оренди, укладеного з органом місцевого самоврядування.

Станом на дату запиту дія договору оренди припинена у зв’язку із закінченням терміну його дії. Інформацію щодо повернення земельної ділянки орендодавцю Товариство не надало.

Товариство отримало витяги з Державного земельного кадастру, де визначено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, але не вказало дату затвердження такої оцінки.

Також Товариство поінформувало, що Дніпропетровська міська рада 27.12.2010 прийняла рішення за №5/6 (викладено у новій редакції від 15.02.2017 за № 12/18, далі - Рішення). Рішенням встановлено ставку «Плата за користування земельними ділянками, що використовуються юридичними і фізичними особами, у тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено» у розмірі 3 відс. від нормативної грошової оцінки земельних ділянок (п. 1.6 додатка 2 до Рішення).

Товариство запитує щодо наявності обов’язку зі сплати земельного податку на період від дати придбання об’єктів нерухомості до дати державної реєстрації договору оренди на зазначені земельні ділянки під нерухомим майном.

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі, об’єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або постійному користуванні (ст.ст. 269, 270 Кодексу).

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики (п.п. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 та п. 286.1 ст. 286 Кодексу), які забезпечують однозначність ідентифікації основних елементів податку: платника, об’єкта та бази оподаткування (ст. 7 Кодексу).

На підставі зазначеного вище у Товариства обов’язок щодо сплати земельного податку виникає з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Разом з тим суб’єкт, який порушив норми земельного законодавства щодо забезпечення принципу платності користування (ст. 206 Земельного кодексу України) і не забезпечив визначення правового режиму користування земельною ділянкою, використовує її безпідставно та підлягає притягненню до відповідальності із забезпеченням сплати органу місцевого самоврядування сум упущеної вигоди на весь період такого використання.

Таким чином, за відсутності визначеного законодавством правового режиму користування земельною ділянкою державне регулювання дотримання принципу платності користування землями не належить до повноважень органів ДФС.

Повноваження щодо регулювання земельних відносин, у тому числі й справляння плати за використання земельних ділянок, делеговано органам місцевогосамоврядування (ст. 33 Закону України «Про місцеве

самоврядування»). Існує практика реалізації органами місцевого самоврядування своїх повноважень шляхом вирішення спорів щодо забезпечення дотримання принципу платності за використання земельних ділянок суб’єктом, що неправомірно використовує земельну ділянку.

Звертаємо увагу на наявну судову практику стягнення на користь органів місцевого самоврядування плати за використання земельних ділянок у належному розмірі у випадках використання безпідставно набутої земельної ділянки. Зокрема, суб’єктів, які, порушуючи ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, використовують безпідставно набуті земельні ділянки, постановами Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.01.2015, а також від 30.11.2016 зобов’язано компенсувати завдану власнику земельної ділянки майнову шкоду (ст.ст. 1166, 1167 Цивільного кодексу України) у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності.