Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 15.02.2024 р. № 756/ІПК/15-32-07-06-04

Головне управління ДПС в Одеській області розглянуло в межах компетенції звернення про надання індивідуальної податкової консультації фізичної особи - підприємець та в порядку статті 52 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) (далі – Кодекс) повідомляє.

Відповідно до тексту звернення, фізична особа – підприємець (далі – Підприємець) перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 2 групи) і здійснює продаж взуття, одягу, рюкзаків та інших не підакцизних товарів із застосуванням програмного реєстратора розрахункових операцій (далі – ПРРО). 

Як зазначено у зверненні, у 2023 році Підприємцем був пропущений реєстр Товариства по виплаті післяплати від 20.12.2023 року на загальну суму 10000,00 грн. Керуючись тим, що є штраф за нефіскалізацію доходу, Підприємець профіскалізувала свій доход 25.12.2023 року. Штрафу за не своєчасну фіскалізацію в законодавстві знайти не вдалося.

Враховуючи викладене, Підприємець звернувся до податкового органу щодо надання індивідуальної податкової консультації з таких питань (в контексті звернення):

1. Чи мала Підприємець право несвоєчасно пофіскалізувати свій дохід?

2. Чи буде це вважатись задвоєною операцією?

3. Чи буде накладений штраф за несвоєчасну реєстрацію? І в якому розмірі, якщо це післяплата, яка надходить однією сумою за декілька окремих операцій?

4. Чи має Підприємець право виписувати чеки після отримання коштів(післяплати) а не по відправці товару, враховуючи що в діяльності Підприємця багато відмов, які доведеться мінусувати?

5. Якщо раптом знайдеться не проведена операція за 2023 рік, чи має право Підприємець профіскалізувати її у 2024 році?

Перед наданням відповідей на поставлені податковому органу питання, звертаємо увагу Підприємця, що запит хоч і відповідає вимогам статті 52 Кодексу, водночас, не містить інформації щодо: способів доставки товарів покупцям; взаємовідносин із Товариством, зокрема, не зазначено, який статус у договірних відносинах має зазначене Товариство, також, не розкрито алгоритму взаємодії з контрагентами, задіяними у продажі товарів, що є ключовим для визначення кола обов’язків у сфері здійснення розрахунків за товари (послуги).

Крім того, договір із Товариством про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (для суб’єктів господарювання), на який посилається Підприємець, не містить таких понять як «післяплата» та не містить положень щодо надання послуг з приймання Товариством оплати (післяплати) за поштові відправлення.

Такий підхід Підприємця до оформлення запиту унеможливлює надання вичерпної індивідуальної податкової консультації щодо порушених ним питань.

Враховуючи викладене, консультація надається щодо фактичних обставин наведених у зверненні.

За визначеннями, наведеними у пункті 3 розділу І Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої Постановою Національного банку України від 29.07.2022  № 162 (далі – Інструкція № 162):

платіжний рахунок – рахунок, що відкривається небанківським надавачем платіжних послуг користувачу на договірній основі виключно для цілей виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України;

поточний рахунок – рахунок (уключаючи рахунок із спеціальним режимом використання), що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України;

розрахунковий рахунок – рахунок, що відкривається банком небанківському надавачу платіжних послуг, фінансовій установі, що має право на надання платіжних послуг, виключно для цілей забезпечення виконання платіжних операцій його користувачів.

Тобто, розрахунковий рахунок відкривається банком небанківському надавачу платіжних послуг, фінансовій установі, а Підприємець відповідно може мати лише платіжний та/або поточний рахунок.

Також зазначаємо, що згідно з пунктом 10 розділу І Інструкції № 162, фізична особа відкриває окремі рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб.

Пунктом 24 розділу І Інструкції № 162 визначено, що за поточними рахунками, що відкриваються банками клієнтам-резидентам у національній валюті, здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов’язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб-резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов’язані зі здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО/ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.

Звертаємо увагу, що дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання (далі – СГ), їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) СГ, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено статтею 3 такого Закону.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахунків, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції СГ, які чітко визначенні законодавством, у тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

Законодавство України встановлює однакові вимоги щодо фіскалізації як готівкових, так і безготівкових розрахунків, що здійснюються за допомогою платіжних терміналів (POS-терміналів) та платіжних сервісів (еквайрингу) у мережі Інтернет та проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, тому, обов’язок суб’єкта господарювання застосовувати РРО/ПРРО, при отриманні оплати за товари (послуги), залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.

В описаних Підприємцем у звернені обставинах йдеться про те, що Товариство згідно «договору контроля оплат» приймає від покупців оплату за товар, що не відповідає дійсності, так як, небанківським надавачам платіжних послуг, як і банкам в Україні заборонено ведення діяльності у сфері матеріального виробництва та торгівлі.

Слід звернути увагу, що відповідно до умов Договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (для суб’єктів господарювання), розміщеного на сайті Товариства, Товариство не є учасником операцій з купівлі-продажу товарів/робіт/послуг або іншого правочину укладеного між покупцями та Підприємцем.

Крім того, договір із Товариством, на який посилається Підприємець, не є «договором контроля оплат» та не містить такого поняття як «післяплата».

Також, з метою належного контролю за господарськими операціями рекомендуємо забезпечити отримання персоніфікованої виписки надавача платіжних послуг про рух коштів.

Із технічної точки зору, між Підприємцем, як продавцем товарів, покупцями цих товарів та Товариством відбуваються різні господарські операції, що здійснюються на підставі різних договорів.

Так, у описаній Підприємцем ситуації, між Підприємцем, та покупцями здійснюються операції купівлі-продажу товарів; між Підприємцем та Товариством – надання послуг з переказу належних йому коштів.

Поряд із зазначеним, слід враховувати, що описані Підприємцем способи взаємодії із покупцями підпадають під дію регулювання частини першої статті 694 Цивільного кодексу України відповідно до якої, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Зазначене встановлює обов’язок продавця передати товар покупцеві до моменту його оплати останнім. Відстрочення платежу означає здійснення повної оплати товару у строки, встановлені договором, через деякий час після одержання товару. Якщо відстрочення платежу полягає у здійсненні платежів частинами, встановленими договором, воно іменується розстроченням платежу. Якщо предметом договору з відстроченням або розстроченням платежу є речі, визначені родовими ознаками, він є різновидом комерційного кредиту.

Водночас, відстрочення та/або розстрочення платежів, як оплати за товар жодним чином не повинні впливати на обсяг обов’язків продавця та прав покупця визначених статтями 664, 655 та 662 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене та як відповідь на питання 1 повідомляємо, що у описаних Підприємцем у зверненні обставинах, продаж товарів з відстроченням/розстроченням платежу передбачає їх передачу покупцеві до моменту оплати, тому, у таких випадках, Підприємець має надати покупцю розрахунковий документ встановленої форми та змісту, в паперовій та/або електронній формі, не пізніше отримання ним товару.

Зазначаємо, що Закон № 265 не встановлює конкретних часових проміжків фіскалізації розрахунків, а лише визначає обов’язок її здійснення. Основною нормою законодавства в Україні, якою визначено проміжок часу в який необхідно надати покупцю (споживачу) розрахунковий документ є абзац 3 пункту 11 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, не надання Підприємцем відповідного розрахункового документу покупцю безпосередньо під час здійснення розрахунків з ним, або пізніше ніж в момент отримання ним товару, за умови проведення розрахунків дистанційно, буде вважатись порушенням порядку здійснення розрахунків.

Відповідь на питання 2.

Фіскалізація продажу товарів у спосіб, наведений у відповіді на питання 1, не призведе до задвоєння операції. Фіскалізація продажу товарів, зокрема, у спосіб зазначений у зверненні, стане причиною задвоєння доходу.

Відповідь на питання 3.

Забезпечення себе інформацією про транзакції, надходження та доходи, є завданням самого платника податків.

Твердження щодо отримання відомостей про декілька операцій однією сумою, жодним чином не свідчить про складність законодавства у сфері розрахунків, а лише вказує на неправильну організацію обліку доходів самим платником податків.

В зв’язку з наведеним, рекомендуємо, зобов’язати надавача платіжних послуг надавати інформацію про рух коштів в персоніфікованому вигляді, та здійснювати фіскалізацію відповідно до такої інформації.

Водночас, зазначаємо, що непроведення продажу товарів через РРО/ПРРО, є порушенням вимог пункту 1 статті Закону № 265, відповідальність за яке передбачено пунктом 1 статті 17 цього Закону.

Відповіді на питання 1 та 2 позбавляють необхідності надання відповіді на питання 4 та 5.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію та діє в межах законодавства яке було чинним на момент надання такої консультації.