Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.03.2024 р. № 1297/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення (    ) щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у своєму зверненні повідомляє, що:

13 лютого 2022 року виїхав за межі України та починаючи з 18 квітня 2022 року і до цього часу постійно проживає в Португальській Республіці;

з лютого 2022 року платник податків не має житла у Україні;

не зареєстрований в Україні як фізична особа – підприємець, самозайнята особа чи інший суб’єкт підприємницької діяльності;

не є найманим працівником та не отримую заробітнуплату в Україні. Натомість платник податків постійно працює в Португальській Республіці та є найманим працівником в компанії (   ).

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи є платник податків податковим резидентом України у період з 01 січня 2022 року по дату звернення на отримання індивідуальної податкової консультації, та чи повинен платник податків подавати за цей період податкову декларацію про майновий стан та доходи?

2. Чи повинен платник податків декларувати і сплачувати податок на доходи фізичних осіб в Україні з доходу, отриманого у вигляді заробітної плати у 2022-2023 роках від податкового резидента Португалії – компанії (   )?

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в» п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» встановлено п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, зокрема, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Водночас місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-1V «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Отже, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IVКодексу, відповідно до п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування нерезидента є:

загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні (п.п. 163.2.1п. 163.1 ст. 163 Кодексу);

доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п.п. 163.2.2п. 163.1 ст. 163 Кодексу).

Таким чином, у разі якщо Ви, у відповідності до положень п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, можете вважатися нерезидентом, то дохід, отриманий Вами за межами України, оподатковується виключно відповідно до норм податкового законодавства іноземної держави.

Разом з тим, якщо Ви згідно з положеннями п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є резидентом України, то дохід, отриманий Вами за межами України є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб як іноземний дохід з урахуванням норм міжнародного договорупро уникнення подвійного оподаткування.

Оподаткування іноземних доходів встановлено п. 170.11 ст. 170 Кодексу.

У разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загальногорічного оподатковуваного доходу платника податку–отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу, крім:

а) доходів, визначених п.п. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу, що оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 167.5.4 п. 167.5 ст. 67 Кодексу;

б) прибутку від операцій з інвестиційними активами, що оподатковується в порядку, визначеному п. 170.2 ст. 170 Кодексу;

в) прибутку контрольованих іноземних компаній, що оподатковується в порядку, визначеному п. 170.13 ст. 170 Кодексу;

г) виплат у грошовій чи негрошовій формі у зв'язку з розподілом прибутку, або його частини, джерелом яких є утворення без статусу юридичної особи, створене на підставі правочину або зареєстроване відповідно до законодавства іноземної держави (території) без створення юридичної особи, що оподатковуються в порядку, визначеному пунктом 170.11¹ст. 170 Кодексу. (п.п. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 Кодексу).

Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів (п. 164.4 ст. 164 Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичнихосіб до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу, згідно з п.п. 168.2.1 п. 168.2 якої платник податку, що отримує, зокрема, іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загальногорічного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок  з таких доходів.

Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) визначено ст. 179 Кодексу.

Відповідно до п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Кодексу податкова декларація про майновий стан і доходи подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб – у тому числі самозайнятих осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV Кодексу

При цьому фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (п. 179.7 ст. 179 Кодексу).

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.