Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.03.2024 р. № 1300/ІПК/99-00-07-04-01 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення фізичної особи-підприємця (далі – Підприємець)   від №  (вх. ДПС № від) щодо надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.

Відповідно до тексту звернення, Підприємець здійснює діяльність у сфері торгівлі з використанням мережі Інтернет, фінансових посередників та агентів.

Враховуючи викладене вище, Підприємець просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань (в контексті звернення):

1. Чи може Підприємець, будучи платником єдиного податку 2-ї групи, продаючи товари через мережу Інтернет з подальшою їх доставкою кінцевому споживачеві, проводячи розрахунок через платіжні сервіси PORTMONE. LIQPAY, та інші не проводячи розрахунки на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведенні фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів?

2. У випадку якщо, проведення розрахунків на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведенні фіскальний режим роботи РРО при здійсненні розрахунку через платіжні сервіси PORTMONE. LIQPAY, та інші є обов’язковим, в який з моментів необхідно фіскалізувати такі операції – в момент фактичного відвантаження товару чи в момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підприємця, у випадку коли ці події не збігаються у часі?

3. Чи може Підприємець, будучі платником єдиного податку 2-ї групи, та залучивши до реалізації товарів підрядників – агентів при здійсненні розрахунків у безготівковій формі через (установу банку шляхом перерахування коштів із розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок (IBAN, он-лайн банкінг), а також платіжний термінал та/або ПКТС, який належіть банку) не застосовувати зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведенні фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО?

4. У випадку, якщо застосування опломбованих у встановленому порядку та переведенні фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО є обов’язковим, при проведенні розрахунків в безготівковій формі з підрядниками –агентами, в якій моментів необхідно проводити такі операції через РРО/ПРРО – в момент фактичного відвантаження товару чи в момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підприємця, у випадку коли ці події не збігаються в часі?

 

Підпунктом 14.1.172¹ пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що індивідуальна податкова консультація, це роз’яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Кодексу посадові та службові особи контролюючих органів зобов’язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Пунктом 52.1 статті 52 Кодексу передбачено, що за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган.

Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації у паперовій або електронній формі повинно містити, зокрема, зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації (наведення фактичних обставин).

Тобто, виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на податкові органи, вбачається, що саме платник податків, при оформленні звернення на отримання індивідуальної податкової консультації повинен зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та чітко визначати конкретні норми, щодо застосування яких платник просить надати роз’яснення, а також викласти усі фактичні обставини, з приводу застосування у яких цих норм у платника виникли питання.

Ваше звернення не відповідає вимогам пункту 52.1 статті 52 Кодексу в частині зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації (наведення фактичних обставин), зокрема:

- у зверненні не наведено викладу фактичних обставин, щодо яких його сформовано, тобто відсутня деталізація правовідносин, в рамках яких підлягають застосуванню відповідні норми податкового законодавства;

- не визначені конкретні норми, щодо застосування яких Підприємець просить надати роз’яснення.

При цьому, Підприємцем в супереч встановленим вимогам до оформлення звернень на отримання індивідуальних податкових консультацій, окрім цитування положень Законів України: від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265); від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію», та надання частини опису листа Національного банку України, у зверненні не наведено фактичних обставин, які супроводжують господарські операції.

Тобто, запит Підприємця оформлений суто формально для отримання індивідуальної податкової консультації та не розкриває суті здійснюваних операцій з продажу товарів, наявних способів доставки та розрахунків з покупцями, взаємодії з контрагентами, задіяними у здійсненні таких операцій, тощо, що є ключовим для визначення кола обов’язків у сфері здійснення розрахунків.

Такий підхід Підприємця до оформлення запиту унеможливлює надання вичерпної індивідуальної податкової консультації щодо порушених ним питань.

Окремо звертаємо увагу Підприємця, що відповідно до висновків зроблених Верховним судом у постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 820/8/18 індивідуальна податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз’яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз’яснення щодо практичного її застосування. Метою податкової консультації є викладення (роз’яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. Податкова консультація обов’язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Зі змісту приведеного вище правового регулювання слідує, що зазначеним вимогам, що висуваються до податкового органу в частині форми і змісту індивідуальної податкової консультації, кореспондує обов’язок платника податків у зверненні про надання такої консультації чітко визначити конкретні норми, щодо застосування яких особа просить надати роз’яснення, а також викласти усі фактичні обставини, з приводу застосування у яких цих норм в особи виникли питання. Лише виконання сукупності наведених вимог зумовлює виникнення у контролюючого органу обов’язку надати податкову консультацію. При цьому податковий орган зобов’язаний викласти висновок щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства лише в окреслених платником податків у запиті межах, тобто, щодо вказаних ним норм та в розрізі приведених ним фактичних обставин їх застосування.

Враховуючи викладене, консультація надається щодо фактичних обставин наведених у зверненні.

 

За визначеннями, наведеними у пункті 3 розділу І Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої Постановою Національного банку України від 29.07.2022 № 162 (далі – Інструкція № 162):

платіжний рахунок – рахунок, що відкривається небанківським надавачем платіжних послуг користувачу на договірній основі виключно для цілей виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України;

поточний рахунок – рахунок (уключаючи рахунок із спеціальним режимом використання), що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України;

розрахунковий рахунок – рахунок, що відкривається банком небанківському надавачу платіжних послуг, фінансовій установі, що має право на надання платіжних послуг, виключно для цілей забезпечення виконання платіжних операцій його користувачів.

Тобто, розрахунковий рахунок відкривається банком небанківському надавачу платіжних послуг, фінансовій установі, а Підприємець відповідно може мати лише платіжний та/або поточний рахунок.

Також зазначаємо, що згідно з пунктом 10 розділу І Інструкції № 162, фізична особа відкриває окремі рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб.

Пунктом 24 розділу І Інструкції № 162 визначено, що за поточними рахунками, що відкриваються банками клієнтам-резидентам у національній валюті, здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов’язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб-резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов’язані зі здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО/ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом № 265 та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.

Звертаємо увагу, що встановлення норм щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання (далі – СГ), їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) СГ, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено статтею 3 такого Закону.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахунків, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції СГ, які чітко визначенні законодавством, у тому числі нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

Законодавство України встановлює однакові вимоги щодо фіскалізації, як готівкових, так і безготівкових розрахунків, що здійснюються за допомогою платіжних терміналів (POS-терміналів) та платіжних сервісів (еквайрингу), що використовують реквізити платіжних карток продавців товарів у мережі Інтернет та проводяться СГ всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, тому обов’язок СГ застосовувати РРО/ПРРО при отриманні оплати за товари (послуги) залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.

Щодо питання 1.

Перш за все слід зауважити, що Верховним Судом уже досліджувалось зазначене питання у постанові Верховного Суду від 16.04.2021 по справі № 520/7835/19, де окрім наведеного вище, також зазначено, що платіжні сервіси та сервіси переказу коштів (у визначенні Закону України від 30 червня 2021 року № 1591 «Про платіжні послуги» – засоби дистанційної комунікації) призначені для спрощення проведення розрахунків між фізичними особами, юридичними особами та/або фізичними особами – підприємцями в мережі Інтернет за допомогою персональних комп’ютерів та/або інших мобільних пристроїв та з використанням банківських платіжних карток.

За своїм змістом вони є системами для надання послуг з еквайрингу у дистанційному режимі.

Колегія суддів вважає, що продаж товарів на умовах передоплати із застосуванням засобів дистанційної комунікації відбувається у три етапи:

1) операція з приймання платіжним сервісом коштів від покупця, про що формується відповідне електронне повідомлення про приймання коштів;

2) операція безготівкового переказу платіжним сервісом коштів, прийнятих від покупця, на банківський рахунок продавця;

3) передача товару покупцю.

З технічної точки зору між продавцем товарів і фінансовою установою, якій належить платіжний сервіс, відбувається саме операція з безготівкового переказу коштів, для проведення якої застосування РРО не є обов’язковим, разом з тим, суб’єктами (учасниками) безпосередньо операції купівлі-продажу товару є продавець товарів, і отримувач такого товару (покупець), який здійснює грошовий розрахунок за цей товар у дистанційному режимі за допомогою платіжного сервісу.

На правильність цього висновку вказує і юридична модель здійснення платежу за електронним договором з оплатою через використання електронних платіжних сервісів, яка передбачає використання для розрахунку саме банківської платіжної картки в дистанційному режимі.

Положення Закону № 265 прямо визначають необхідність оформлення відповідного розрахункового документа у разі застосування банківської платіжної картки при здійсненні такої розрахункової операції, хоча її характер і є безготівковим.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що у разі придбання товару на умовах передоплати із застосуванням платіжних сервісів суб’єкт господарювання повинен вкласти у поштове відправлення раніше роздрукований з використанням РРО/ПРРО розрахунковий документ установленої законодавством форми і змісту на повну суму проведеної операції, що підтверджує факт купівлі-продажу товарів. У передбачених законодавством випадках, продавець зобов’язаний вкласти у поштове відправлення гарантійний талон, технічний паспорт або інший документ, що його замінює, який має містити обов’язкові реквізити».

Додатково звертаємо увагу, що відповідно до загальнодоступної інформації та договорів-приєднання, розміщених на вебсайтах небанківських надавачів платіжних послуг, прямо вказано, що такі надавачі платіжних послуг надають своїм клієнтам послуги з еквайрингу.

Враховуючи викладене та як відповідь на питання 1 повідомляємо, що приймання Підприємцем оплати за товари із використанням еквайрингу потребує обов’язкового застосування РРО/ПРРО та видачі або надсилання покупцеві розрахункового документу встановленої форми та змісту на загальних підставах.

Щодо питання 2.

Закон № 265 не встановлює конкретних часових проміжків фіскалізації розрахунків, а лише визначає обов’язок її здійснення.

Основною нормою законодавства в Україні, якою визначено проміжок часу в який необхідно надати покупцю (споживачу) розрахунковий документ є абзац 3 пункту 11 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів».

З урахуванням викладеного та як відповідь на питання 2 повідомляємо, що отримані Підприємцем платежі із використанням еквайрингу слід фіскалізувати із обов’язковим дотримання наступних двох умов:  

фіскалізація таких операцій відбувається не пізніше наступного робочого дня Підприємця на підставі виписок про рух коштів на рахунках Підприємця, з дотриманням хронології здійснення таких операцій;

фіскалізація таких операцій відбувається не пізніше ніж придбаний товар буде вручений покупцю.

Щодо питання 3.

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Кодексу продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Частиною першою статті 295 Господарського кодексу України визначено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.

Консигнація – форма комісійного продажу товару, при якій його власник (консигнант, комітент) передає комісіонеру (консигнаторові) товар для реалізації зі складу комісіонера. При цьому товар, що надійшов на склад комісіонера, залишається власністю консигнанта (комітента) до моменту його реалізації. Як правило, якщо товар не реалізується тривалий час (наприклад, більше року), то він повертається назад консигнанту за його рахунок.

Торгівля – процес купівлі-продажу товару шляхом укладання двосторонньої угоди між продавцем і покупцем (в усній чи письмовій формі).

Комісійна торгівля – здійснення торговельними організаціями продажу товарів за дорученням і за рахунок комітента за певну винагороду.

Враховуючи викладене, та як відповідь на питання повідомляємо, що саме СГ, який приймає оплату за товари під час їх доставки та передає право власності на них покупцю, зобов’язаний при проведенні розрахунків в готівковій та/або безготівковій формі застосовувати РРО/ПРРО та надавати особі, яка отримує товар, в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції.

Видавати або надсилати окремий чек підрядникам-агентам (в контексті звернення), які переказують кошти у спосіб наведений у зверненні, не потрібно.

Відповідь на питання 3 позбавляє необхідності надання відповіді на питання 4.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер, діє в межах законодавства, яке було чинним на момент надання такої консультації і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.