Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 15.06.2017 р. № 650/Н/99-99-13-02-03-14/ІПК



Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу

України (далі - ПКУ) розглянула Ваше звернення ..щодо оподаткування іноземного

доходу отриманого фізичною особою від юридичної особи - нерезидента України за виконання трудових обов’язків на території України та в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахування обставин, які викладені у листі.

Відповідно до ст. 1 Закону України 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.

При цьому п. 13 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18.01.1996 № ЗО, визначено, що у разі здійснення представництвом господарської діяльності на території України таке представництво повинно стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, установленому центральним податковим органом України, та набути статусу постійного представництва.

Крім того, основні засади господарювання в Україні визначено Господарським кодексом України (далі - ГКУ), відповідно до ст. З якого під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до ст. 46 ГКУ укладати з громадянами договори щодо використання їх праці мають право підприємці.

При цьому за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу заробітну плату (ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів в Україні, регулюються ПКУ згідно п.п. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 якого визначено поняття, роботодавця - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами. Для цілей розділу IV Кодексу до роботодавця прирівнюються, зокрема постійне представництво нерезидента, яке нараховує (виплачує) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими (п.п. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Отже, укладати з громадянами України договори щодо використання їх праці на території України мають право роботодавці, які визначені п.п. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого встановлено, що платниками податку є, зокрема, фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Іноземні доходи - це доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України, які є об’єктом оподаткування резидента (п.п. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 ПКУ).

Порядок оподаткування іноземних доходів визначено п. 170.11 ст. 170 ПКУ, згідно з п.п. 170.11.1 якого у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою 18 відс., визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ.

Також доходи, визначені ст. 163 ПКУ, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ).

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об'єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ (п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ, згідно з п.п. 168.2.1 п. 168.2 якої платник податку, що отримує, зокрема, іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок (військовий збір) з таких доходів.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) є зокрема, роботодавці.

Базу нарахування єдиного внеску для роботодавців визначено п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464.

Згідно з частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для роботодавців встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Отже дохід, отриманий фізичною особою - резидентом від юридичної особи -нерезидента, включається до загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. При цьому іноземні доходи не є базою нарахування єдиного внеску.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.