Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 03.04.2024 р. № 1751/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення … щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що є громадянином України, має місце проживання в Україні та до …. року постійно проживав в Україні.

З …. року платник податків та всі члени сім’ї на підставі договору оренди постійно проживають в квартирі, що знаходиться у м. ….

Платник податків з іншим громадянином України та громадянином … зареєстрували юридичну особу. Платник податків володіє часткою у цій юридичній особі в розмірі 50 відсотків.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1 Резидентом якої держави вважається платник податків з точки зору податкових органів?

2 Чи можуть бути застосовані штрафні санкції за неподання до контролюючих органів повідомлень, визначених п.п. 39²5.5 п. 39².5 ст. 39² Кодексу та звіту, визначеного п.п. 39²5.2 п. 39².5 ст. 39² Кодексу?

Поняття «резидент» та умови, відповідно до яких платник податку може вважатися резидентом України, встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, зокрема, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Таким чином, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Разом з цим згідно зі ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки ….  про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, яка є чинною в українсько-польських податкових відносинах з 11.03.1994 (далі – Конвенція), поширюються на «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції) та поширюються на податки, одним з яких, зокрема в Україні, є «прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства», у … – прибутковий податок з фізичних осіб (ст. 2 Конвенції).

Для цілей Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, компанію і будь-яке інше об’єднання осіб (ст. 3 Конвенції).

Відповідно до п. 1 ст. 4 (Резиденція) Конвенції термін «резидент однієї Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Цей термін, разом з тим, не включає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел в цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться.

«У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається відповідно до таких правил:

a) він вважається резидентом Договірної Держави, де він  має постійне  житло. Якщо він має постійне житло в обох Договірних Державах, він вважається резидентом тієї Держави, де він має найбільш тісні особисті й економічні зв‘язки (центр життєвих інтересів);

b) у разі, коли Договірна Держава, в якій  він має центр життєвих інтересів не може бути визначена, або коли він не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, він вважається резидентом тієї Договірної Держави, де він звичайно й проживає;

c) якщо він звичайно проживає в обох Державах або коли він звичайно не проживає в жодній з них, він вважається резидентом тієї Держави, громадянином якої він є;

d) якщо він є громадянином обох Договірних Держав або коли він не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою»(п. 2 ст. 4 Конвенції).

Слід зазначити, що у загальному порядку положення Конвенції відповідно до основної мети цього двостороннього міжнародного договору – уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків, на які поширюються Конвенція, встановлюють правила оподаткування доходів (прибутків) осіб, які підпадають під її дію, залежно від виду доходу, які отримуються такими особами, та податкового статусу (резиденції) цих осіб.

З огляду на те, що згідно з загальновизнаними правилами податковий статус (резиденція) конкретної особи визначається національним (внутрішнім) законодавством кожної з Договірних Держав – учасниць Конвенції (України та …..), критерії резиденції, визначені ст. 4 Конвенцією, використовуються виключно в цілях застосування відповідних положень цього двостороннього міжнародного договору, а не для визначення податкового статусу (резиденції) відповідної особи, як такої.

Так, зокрема, якщо йдеться про фізичну особу, яка відповідно до положень
п. 1 ст. 4 Конвенції є резидентом обох Договірних Держав (тобто коли згідно з національним (внутрішнім) законодавством і України, і …. певна фізична особа є податковим резидентом кожної із цих країн) її статус (резиденція) буде визначатися шляхом послідовного застосування критеріїв, зазначених у пп. «а»–«d» п. 2 ст. 4 Конвенції. Це, в свою чергу, дозволяє визначитись, чи йдеться про осіб,  що підпадають під дію Конвенції  (відповідно до ст. 1 Конвенції такі особи мають бути резидентами України та/або …), та, відповідно, застосувати ті положення (статті) Конвенції, під регулювання якими підпадають доходи, які виникають у двосторонніх взаємовідносинах між такими особами.

Оскільки у Вашому зверненні не повідомляється про отримання (з України/….) чи виплату (в Україну/….) доходів певного виду, оподаткування яких регулюється Конвенцією, відсутні підстави для встановлення резиденції заявника у фактичних обставинах, вказаних у зверненні, відповідно до критеріїв, зазначених у ст. 4 Конвенції.

Отже, перебування за межами території України та отримання тимчасового захисту в цих країнах не є підставою для визначення такої особи нерезидентом України.

Крім того, українці, які отримали тимчасовий захист в інших країнах світу та перебувають в цих країнах понад 183 дні, при дотриманні умов, визначених п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, залишаються резидентами України.

Пунктом 39².5 ст. 39² розділу I Кодексу встановлені вимоги щодо складання та подання Звіту про контрольовані іноземні компанії. Зокрема, п.п. 39².5.2 п. 39².5 ст. 39² розділу I Кодексу передбачено, що контролюючі особи зобов'язані подавати Звіт про контрольовані іноземні компанії до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств за відповідний календарний рік засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та кваліфікованого електронного підпису.

Згідно з п.54 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідніположення» встановлено особливості застосування положень про оподаткування прибутку контрольованої іноземної компанії протягом перехідного періоду:

першим звітним (податковим) роком для звіту про контрольовані іноземні компанії є 2022 рік (якщо звітний рік не відповідає календарному року – звітний період, що розпочинається у 2022 році). Контролюючі особи мають право подати звіт про контрольовані іноземні компанії за 2022 рік до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2023 рік із включенням зазначеного у такому звіті скоригованого прибутку контрольованої іноземної компанії, що підлягає оподаткуванню в Україні, до показників відповідних декларацій за 2023 рік. При цьому штрафні санкції та/або пеня не застосовуються.

Згідно з підпунктом 39².5.5 пункту 39².5 статті 39² розділу І Кодексу фізична особа (юридична особа) – резидентУкраїни зобов’язана повідомляти контролюючий орган про:

кожне безпосереднє або опосередковане набуття частки в іноземній юридичній особі або початок здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою, що призводить до визнання такої фізичної (юридичної) особи контролюючою особою відповідно до вимог цієї статті;

заснування, створення або набуття майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи;

кожне відчуження частки в іноземній юридичній особі або припинення здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою, що призводить до втрати визнання такої фізичної (юридичної) особи контролюючою особою відповідно до вимог цієї статті;

ліквідацію або відчуження майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи.

Повідомлення надсилається до контролюючого органу за основним місцем обліку фізичної особи (юридичної особи) - резидента України протягом 60 днів з дня такого набуття (початку здійснення фактичного контролю) або відчуження (припинення фактичного контролю).

Форма та порядок надсилання до контролюючого органу Повідомлення затверджені наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2021 № 512, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2021 за № 1525/37147.

Таким чином, фізична особа – резидентУкраїни, що є прямим або опосередкованим власником (контролером) контрольованої іноземної компанії, зобов'язана повідомляти контролюючий орган, зокрема, про набуття частки в іноземній юридичній особі у строки визначені підпунктом 39².5.5 пункту 39².5 статті 39² розділу І Кодексу.

Пунктом 120.7 статті 120 розділу ІІ Кодексу передбачено, що неповідомлення контролюючою особою контролюючого органу про набуття частки в іноземній юридичній особі, утворенні без статусу юридичної особи, або про початок здійснення фактичного контролю за іноземною юридичною особою, або про відчуження частки в іноземній юридичній особі, або про припинення здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою у строки, передбачені підпунктом 39².5.5 пункту 39².5 статті 39²розділу I Кодексу, тягне за собою накладення штрафу у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний такий факт.

З огляду на зазначене, чинна редакція пункту 120.7 статті 120 розділу ІІ Кодексу не передбачає застосування штрафу за несвоєчасне (з недотриманням строків, передбачених підпунктом 39².5.5 пункту 39².5 статті 39² розділу I Кодексу) повідомлення контролюючою особою контролюючого органу, зокрема, про набуття частки в іноземній юридичній особі.

Таким чином, до контролюючої особи, яка подає Повідомлення, зокрема, про набуття частки в іноземній юридичній особі після спливу 60-ти денного строку на його подання, штрафні санкції, передбачені пунктом 120.7 статті 120 розділу ІІ Кодексу, не застосовуються.

Водночас у разі пропуску 60-ти денного строку на подання Повідомлення, платник податків, у якого виникає обов’язок щодо подання такого Повідомлення, не звільняється від обов’язку його подання після спливу такого строку.

Отже, платнику податків необхідно подати Повідомлення навіть у разі пропуску 60-ти денного строку на його подання.

Додатково повідомляємо, що Законопроєктом 8137 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення оподаткування контрольованих іноземних компаній» передбачено зміни до пункту 120.7 статті 120 Кодексу в частині доповнення штрафом за несвоєчасне повідомлення контролюючою особою контролюючого органу про набуття частки в іноземній юридичній особі, утворенні без статусу юридичної особи, або про початок здійснення фактичного контролю за іноземною юридичною особою, або про відчуження частки в іноземній юридичній особі, або про припинення здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою у строки, передбачені підпунктом 39².5.5 пункту 39².5 статті 39² розділу I Кодексу.

Разом з тим неподання контролюючою особою звіту про контрольовані іноземні компанії -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Несвоєчасне подання контролюючою особою звіту про контрольовані іноземні компанії -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання, але не більше 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 120.7 ст. 120 Кодексу).

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.