Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 12.04.2024 р. № 2006/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення (   ) щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у своєму зверненні повідомив, щоперебуває на спрощеній системі оподаткування третя група. Основний КВЕД 68.20 – Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Платник є власником нежитлових приміщень на першому поверсі житлових багатоквартирних будинків. В усіх житлових будинках заключені Договори, відповідно про надання послуг обслуговування багатоповерхових будинків та сплачуються внески на утримання будинку та прибудинкової території.

З дати реєстрації права власності на нерухоме майно, платником подавалися податкові декларації з плати за землю(земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) та сплачувалися кошти в повному обсязі згідно розрахованих зобов’язань, визнавши, що обов’язок розрахунку та сплати податку на землю, за площі, які знаходяться під приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території виникає на підставі п. 287.8 ст. 287 Кодексу. 

Наразі платник є власником нерухомого майна, щорозташоване на земельних ділянках, права на які не оформлені.

Таким чином, платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи є фізична особа – підприємець платником земельного податку, у разі відсутності оформленого права на землю, якщо такі приміщення знаходяться на першому поверсі багатоквартирного будинку?

2. Чи необхідно фізичній особі – підприємцю подавати декларацію з плати за землю (земельний податок  та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) та сплачувати кошти до бюджету за вказаний податок?

3. Чи може фізична особа – підприємець відмінити податкові нарахування з податку на землю і за який період?

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі – ЗКУ), а справляння плати за землю – Кодексом.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Кодексу плата за землю – це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому орендна плата для цілей розділу XII Кодексу – це обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно з п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Кодексу землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:

на праві постійного користування;

на умовах оренди.

При цьому відповідно до п.п. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 Кодексу платниками плати за землю є:

- платники земельного податку:

- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

- землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.

Підпунктом 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 Кодексу встановлено, що платниками з орендної плати є платники орендної плати – землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Водночас об’єктами оподаткування платою за землю є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності, земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування (п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Кодексу).

Пунктом 286.1 ст. 286 Кодексу встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є:

а) дані державного земельного кадастру;

б) дані Державного реєструречових прав на нерухоме майно;

в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);

г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);

ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);

д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї).

е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленомуКабінетомМіністрів України порядку.

Згідно з п. 287.1 ст. 287 Кодексу власникиземлі та землекористувачісплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разіприпинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичнийперіодперебуванняземлі у власності або користуванні у поточному році.

При переході права власності на будівлю, споруду (їхчастину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 Кодексу).

Зокрема, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни (п. 288.1 ст. 288 Кодексу).

Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені ЗКУ.

Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про державний земельний кадастр» (ст. 202 ЗКУ).

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначені Законом України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі – Закон № 417).

Відповідно до п. 5 частини першої ст. 1 Закону № 417 співвласник багатоквартирного будинку – це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

Згідно з частиною другою ст. 382 Цивільного кодексу України усівласники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разідержавної реєстрації таких прав.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніхчастокспіввласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (частина друга ст. 12 Закону № 417).

Відповідно до п. 287.8 ст. 287 Кодексу власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

При цьому згідно з положеннями п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку, який використовує будівлі (споруди), їх частини, для провадження господарської діяльності та який не оформив відповідно до вимог законодавства свої права на земельну ділянку під такими об’єктами, не повинен сплачувати земельний податок.

Разом із тим положеннями п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку не передбачено звільнення від сплати земельного податку у випадку, якщо обов'язок по сплаті такого податку виникає у нього як у співвласника багатоквартирного будинку у складі витрат на управління.

Платником податку за земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території виступає особа, щодо якої здійснено реєстрацію державних прав на таку земельну ділянку (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб'єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників).

Всі співвласники багатоквартирного будинку (в тому числі фізичні особи – підприємці на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності) мають рівні обов'язки щодо здійснення витрат на управління будинком (пропорційно до своєї частки у спільному майні багатоквартирного будинку), до складу яких буде включатися передбачена законодавством плата за землю щодо земельної ділянки під таким будинком та прибудинковою територією.

Аналогічні роз’яснення надані узагальнюючою податковою консультацією щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.