Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 12.04.2024 р. № 1973/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі ‒ Кодекс),розглянула Ваше звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податку у своєму зверненні повідомив, що є фізичною особою – підприємцем, який з .2023 по дату звернення тимчасово втратив працездатність, тому має право на отримання страхових виплат у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, які виплачує Пенсійний фонд України (далі – ПФУ).

У зв’язку з чим платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Фізична особа–підприємець чи ПФУ виступає податковим агентом в частині нарахування (перерахування) та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб і військового збору?

2. Фізична особа –підприємець чи ПФУ здійснює оподаткування допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується ПФУ на користь фізичної особи – підприємця – платникаєдиного податку, нарахування, утримання та сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), податку на доходи фізичних осіб та військового збору на суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та в які терміни?

3. Фізична особа – підприємець чи ПФУ несе відповідальність і яку у разі несплати (неутримання) до бюджету необхідних податків та зборів з допомоги по тимчасовій непрацездатності?

4. Чи є виплата у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності доходом від ведення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця та чи оподатковується єдиним податком для фізичних осіб – підприємців?

Щодо першого, другого та четвертого питань

Відповідно до частини першої ст. 12 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 1105) право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 1 частини другої ст. 10 Закону № 1105(у редакції, яка діяла до 01.01.2023) визначено, що Фонд соціального страхування (далі – Фонд)зобов’язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені Законом № 1105.

Відповідно до положень ст. 34 Закону № 1105 (у редакції, яка діяла до 01.01.2023) фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Робочі органи виконавчої дирекції Фонду при реалізації норм Закону № 1105 (у редакції, що діяла до 01.01.2023), а з 01.01.2023 органи ПФУ в частині загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності не здійснюють нарахування та виплату допомоги по тимчасовій втраті працездатності, а лише фінансують такі виплати шляхом перерахування коштів страхувальникам на підставі поданих заяв-розрахунків, а нарахування сум допомоги та їх виплату здійснюють безпосередньо страхувальники.

Порядок фінансування страхувальників уповноваженим органом управління регламентовано ст. 26 Закону № 1105 (в чинній редакції).

Фінансування страхувальників для надання страхових виплат за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності застрахованим особам здійснюється територіальними органами уповноваженого органу управління в порядку, встановленому правлінням ПФУ.

Підставою для фінансування страхувальників територіальними органами уповноваженого органу управління є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Страхувальник відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України.Кошти, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.

Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі – окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на здійснення застрахованим особам страхових виплат за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Постановою правління ПФУ від 21.12.2022 № 28-3 «Деякі питання фінансування для здійснення виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», визначено, що Порядок фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду, затверджений постановою правління Фонду
від 19.07.2018 № 12 (далі – Порядок № 12), діє до прийняття правлінням ПФУ нового механізму фінансування страхувальників для надання страхових виплат відповідно до Закону № 1105 (в чинній редакції) і застосовується з урахуванням наступного.

Фінансування для здійснення страхових виплат, визначених Законом № 1105 (в чинній редакції), здійснюється Уповноваженим органом управління в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку, яким є ПФУ, на підставі заяв-розрахунків, що містять інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами. Заява-розрахунок та повідомлення про виплату коштів застрахованим особам подаються страхувальниками.

Положеннями Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) визначено, що страхувальники – це роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок). Застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Тобто фізична особа – підприємець як страхувальник, на підставі передбачених Законом № 1105 документів приймає рішення про призначення страхових виплат, пов’язаних з тимчасовою втратою працездатності, нараховує суми для виплати та оформляє заяву-розрахунок.

За змістом заяви-розрахунку, форма якої визначена додатком 1 до Порядку № 12, страхувальник просить здійснити фінансування за рахунок коштів соціального страхування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у розмірі, вказаному у заяві-розрахунку.

Для зарахування страхових коштів страхувальник відкриває окремий поточний рахунок у банках у порядку, встановленому Національним банком України. Кошти, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентовано
розділом IV Кодексу.

Пунктом 162.1 ст. 162 Кодексу визначено, що платником податку, зокрема, є:

фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Кодексу);

податковий агент (п.п. 162.1.3 п. 162.1 ст.162 Кодексу).

Згідно з п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента – юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу
(у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV Кодексу.

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Крім цього, доходи, визначені ст. 163 Кодексу є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Згідно з п.п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги, компенсацій, вартість соціальних послуг та реабілітаційної допомоги (включаючи грошові компенсації особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю при реалізації індивідуальних програм реабілітації осіб з інвалідністю, суми допомоги по вагітності та пологах), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги особам з інвалідністю з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю згідно із законом, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України, а також вартість соціальної допомоги в натуральній формі малозабезпеченим сім’ям, що отримана від надавачів соціальних послуг відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», у тому числі (але не виключно) у випадках, які зазначені у цьому підпункті.

Винятки, передбачені п.п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, не поширюються на виплату заробітної плати, грошової (вихідної) допомоги при виході на пенсію (у відставку) та виплату, пов'язану з тимчасовою втратою працездатності.

Підпункт 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, а також ставку військового збору 1,5 відс., встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу.

Таким чином, фізична особа – підприємець є щодо себе одночасно страхувальником і застрахованою особою, самостійно нараховує виплати, пов’язані з тимчасовою втратою працездатності, отримує фінансування на спеціальний рахунок і як податковий агент зобов’язана своєчасно та в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та єдиний внесок.

Відповідно до п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 Кодексу передбачено, що особи, які мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску, зобов'язані подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку.

Отже, у фізичної особи – підприємця як податкового агента щодо доходу у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності, відповідно до п. 51.1 ст. 51 Кодексу, виникає обов’язок подавати контролюючому органу у строки, встановлені Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – податковий розрахунок), з розбивкою по місяцях звітного кварталу.

Щодо четвертого питання

Відповідальність за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати визначена ст. 125¹Кодексу.

Так, згідно з п. 125¹.1 ст. 125¹Кодексу ненарахування та/або неутримання, та/або несплата (неперерахування), та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повному обсязі податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь нерезидента або іншого платника податків, а також нерезидентом, на якого покладено обов'язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділу III Кодексу, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 10 відс. суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені умисно, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відс. суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету (п. 125¹.2 ст. 125¹Кодексу).

Діяння, передбачені п. 125¹.2 ст. 125¹Кодексу, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відс. суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету (п. 125¹.3 ст. 125¹Кодексу).

Відповідно до п. 125¹.4 ст. 125¹Кодексу діяння, передбачені п. 125¹.2 ст. 125¹Кодексу, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 75 відс. суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок щодо погашення такого податкового боргу, у тому числі пені, покладається на податкового агента. При цьому платник податку отримувач таких доходів звільняється від обов'язку погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV Кодексу.

Водночас передбачені ст. 125¹Кодексу штрафи не застосовуються, якщо ненарахування, неутримання та/або неперерахування податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого п. 169.4 ст. 169 Кодексом, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами Кодексу.

Зауважуємо, що тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), відповідно до п. 52⁸ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу було зупинено перебіг строків, встановлених, зокрема, ст.ст. 52 і 53 Кодексу щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.

Крім того, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

         Так, згідно з п.п. 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, тимчасово, до 1 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупинявся перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених зазначеним підпунктом Кодексу.

         Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

_____________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податковуконсультацію.