Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 21.06.2017 р. № 756/Щ/99-99-13-01-02-14/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула запит фізичних осіб - підприємців щодо отримання індивідуальної податкової консультації, яке надіслане ГУ ДФС у Дніпропетровській області, та надає у межах компетенції індивідуальну податкову консультацію з порушених у ньому питань.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709 «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709) у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Згідно з частиною першою ст. 32 Закону № 2709 зміст правової угоди може регулюватися правом, яке обране сторонами, якщо інше не передбачене законом.

Основним документом, який регулює зовнішньоекономічну діяльність, є Закон України від 16 квітня 1991 року № 959 «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Закон № 959), ст. 6 якого передбачено, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Статтею 4 Закону № 959 визначено види зовнішньоекономічної діяльності. При цьому посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення тощо), здійснюються без обмежень.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) встановлено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (ст. 1012 ЦКУ).

Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦКУ).

Відповідно до ст. 1022 ЦКУ після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Статтею 1023 ЦКУ встановлено, що комітент зобов'язаний прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії.

Водночас, відповідно до ст. 237 ЦКУ, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.

Згідно зі ст. 1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. При цьому у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному (ст. 1003 ЦКУ).

Отже, головна відмінність інститутів комісії та представництва або доручення полягає у тому, що комісіонер діє не від імені комітента (як представник або повірений - від імені довірителя), а від свого власного імені. Таким чином, комісіонер є цілком самостійною стороною у правочині.

У разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами, доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента) (п. 292.4 ст. 292 Кодексу). При цьому зазначені договори мають відповідати вимогам ЦКУ.

Статтею 164 Кодексу визначено перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб.

Так, відповідно до п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім доходів, визначених ст. 165 Кодексу.

При цьому п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу передбачено, що податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст.14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу.