Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.05.2024 р. № 2876/ІПК/99-00-07-04-01 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення фізичної особи – підприємця (далі – Підприємець)   від (вх. ДПС № від) щодо надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.

Відповідно до тексту звернення, Підприємець здійснює діяльність у сфері послуг з використанням мережі Інтернет. Оплата за наданні послуги здійснюється: за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів; шляхом внесення коштів через касу банку, за реквізитами поточного рахунку Підприємця у форматі IBAN.

Також Підприємець планує здійснювати діяльність у сфері торгівлі з проведенням розрахунків в готівковій формі.

Враховуючи викладене вище, Підприємець просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань (в контексті звернення):

1. Чи потрібно застосовувати РРО/ПРРО при одночасному наданні послуг та продажі товарів до оплат за наданні дистанційні послуги, якщо такі оплати були отриманні виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів?

2. Чи вірно Підприємець розуміє, що при одночасному наданні послуг та здійсненні торгівлі ФОП має застосовувати РРО/ПРРО до оплат, що стосуються операцій з продажу та не застосовувати РРО/ПРРО до оплат, що стосуються надання послуг, у випадку якщо такі оплати здійснюються виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів?

 

Перед наданням відповідей на поставлені податковому органу питання, звертаємо увагу Підприємця, що підпунктом 14.1.172¹ пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що індивідуальна податкова консультація, це роз’яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Пунктом 52.1 статті 52 Кодексу передбачено, що за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган.

Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації у паперовій або електронній формі повинно містити, зокрема, зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації (наведення фактичних обставин).

Тобто, виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на податкові органи, вбачається, що саме платник податків, при оформленні звернення на отримання індивідуальної податкової консультації повинен зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та чітко визначати конкретні норми, щодо застосування яких платник просить надати роз’яснення, а також викласти усі фактичні обставини, з приводу застосування у яких цих норм у платника виникли питання.

При цьому цитування окремих положень Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265), посилання на роз’яснення ДПС, та самостійно зроблені висновки, які містяться в зверненні, не відображають такої необхідності.

Звертаємо увагу, що звернення Підприємця не містить:

– зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації;

– визначення конкретних норм, щодо застосування яких Підприємець просить надати роз’яснення.

Окремо слід зазначити, що відповідно до статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз’яснення такому платнику щодо практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз’яснення щодо практичного її застосування. Метою податкової консультації є викладення (роз’яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. Податкова консультація обов’язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Зі змісту приведеного вище правового регулювання слідує, що зазначеним вимогам, що висуваються до податкового органу в частині форми і змісту індивідуальної податкової консультації, кореспондує обов’язок платника податків у зверненні про надання такої консультації чітко визначити конкретні норми, щодо застосування яких особа просить надати роз’яснення, а також викласти усі фактичні обставини, з приводу застосування у яких цих норм в особи виникли питання. Лише виконання сукупності наведених вимог зумовлює виникнення у контролюючого органу обов’язку надати податкову консультацію. При цьому податковий орган зобов’язаний викласти висновок щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства лише в окреслених платником податків у запиті межах, тобто, щодо вказаних ним норм та в розрізі приведених ним фактичних обставин їх застосування.

З приводу твердження Підприємця щодо відсутності в його випадку місця проведення розрахунків окремо зазначаємо таке.

Законом України від 16 грудня 2020 року № 1089-IX «Про електронні комунікації» (далі – Закон № 1089-IX) визначено правові та організаційні основи державної політики у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра, а також права, обов’язки та відповідальність фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у відповідній діяльності або користуються електронними комунікаційними послугами.

У Законі № 1089-IX терміни вживаються в такому значенні:

абонент – кінцевий користувач, який отримує електронні комунікаційні послуги на умовах договору, укладеного з постачальником електронних комунікаційних послуг;

кінцеве (термінальне) обладнання – обладнання, призначене для з’єднання з кінцевим пунктом електронної комунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до електронних комунікаційних послуг;

кінцевий пункт мережі – фізична точка, в якій кінцевому користувачу надається доступ до загальнодоступної електронної комунікаційної мережі, і яка у випадку мереж, що включають комутацію або маршрутизацію, визначається за певною мережевою адресою.

Проводячи аналогію між Законами № 1089-IX та № 265, то абонентом є надавач юридичних та бухгалтерський послуг; кінцеве (термінальне) обладнання – місце надання юридичних та бухгалтерський послуг споживачу; кінцевий пункт мережі – місце отримання юридичних та бухгалтерський послуг споживачем.

Зауважуємо, що при визначенні відносин Підприємця з отримувачами послуг в обов’язковому порядку слід визначати місце здійснення розрахунків, зокрема, місце проведення розрахунків, яким, в описаному у зверненні випадку, є кінцеве (термінальне) обладнання надавача юридичних та бухгалтерський послуг, яке розміщене в кінцевому пункті мережі, відповідно до укладеного договору (тобто місце безпосереднього отримання споживачем комунікаційних послуг).

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО/ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом № 265 та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.

Звертаємо увагу, що встановлення норм щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання (далі – СГ), їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) СГ, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено статтею 3 такого Закону.

Законодавство України встановлює однакові вимоги щодо фіскалізації, як готівкових, так і безготівкових розрахунків, що здійснюються за допомогою платіжних терміналів (POS-терміналів) та платіжних сервісів (еквайрингу), що використовують реквізити платіжних карток продавців товарів у мережі Інтернет та проводяться СГ всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, тому обов’язок СГ застосовувати РРО/ПРРО при отриманні оплати за товари (послуги) залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.

Поряд з цим, пунктами 2 та 14 статті 9 Закону № 265 встановлені пільги, відповідно до яких, РРО/ПРРО та розрахункові книжки не застосовуються:

– при виконанні банківських операцій;

– при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів, відповідно.

Відповідь на питання 1.

У разі здійснення Підприємцем діяльності одночасно у сфері торгівлі та надання послуг, використання пільги щодо незастосування РРО/ПРРО, передбаченої пунктом 14 статті 9 Закону № 265, можливе лише щодо розрахунків, здійснених при наданні послуг за умови проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Щодо питання 2.

В своєму питанні Підприємець просить надати роз’яснення щодо порядку застосування РРО/ПРРО при отриманні оплат за: «проданні послуги»; «наданні послуги», при цьому, за умови одночасного здійснення торгівлі та надання послуг ФОПом.

Таким чином, питання є не структурованим та містить нелогічну синтаксичну конструкцію, суть якої є однотипною в порівнянні з першим питанням, на яке надано відповідь вище.

Також слід зазначити, що згідно з пунктом 52.2 статті 52 Кодексу, індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Звертаємо увагу, що ДПС не уповноважена підтверджувати або спростовувати розуміння податкового та іншого законодавства СГ та/або організовувати його господарську діяльність, а є лише контролюючим органом, який здійснює контроль за дотриманням СГ вимог податкового та іншого законодавства, а також надає йому роз’яснення з практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, щодо застосування яких у СГ виникли питання.

Разом з цим повідомляємо, що пільга, встановлена пунктом 14 статті 9 Закону № 265, не може бути поширена на продаж товарів та втрачається у випадку проведення розрахунків за послуги, у спосіб відмінний від зазначеного в такому пункті.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер, діє в межах законодавства, яке було чинним на момент надання такої консультації і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.