Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.11.2024 р. № 5162/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

 

 

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо деяких  питань оподаткування доходу нерезидентів та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, товариство уклало договір на отримання послуг від нерезидента, держава реєстрації якого Франція. Виконавець  надає послуги транспортування та перевалку вантажів замовника, а саме фрахт.

Заявник запитує:

Чи має право товариство на звільнення від податку на доходи нерезидентів в повному обсязі?

 

Взаємовідносини, що виникають за договорами транспортного експедирування регулюються положеннями глави 65 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Згідно зі ст. 929 ЦКУ за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних із перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, обраним експедитором або клієнтом, зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір з перевезення вантажу, забезпечити відправку й одержання вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням.

Законом України від 01 липня 2004 року № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі – Закон № 1955) передбачено, що експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України (ст. 4 Закону № 1955).

Статтею 8 Закону № 1955, передбачено, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Експедитори за дорученням клієнтів фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об’єкти для своєчасного відправлення вантажів.

Водночас, якщо нерезидент здійснює перевезення вантажу власним транспортом, то такі послуги перевезення розглядаються як фрахт.

Згідно з п.п. 14.1.260 п. 14.1 ст. 14 Кодексу фрахт – винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для:

перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами;

перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Підпунктом 141.4.4 п. 141.4 ст. 141 Кодексу встановлено, що сума фрахту, що сплачується нерезиденту резидентом, у тому числі фізичною особою - підприємцем, фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єктом господарювання (юридичною особою чи фізичною особою підприємцем), який обрав спрощену систему оподаткування, або іншим нерезидентом, який провадить господарську діяльність через постійне представництво за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому:

базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту;

особами, уповноваженими справляти податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником податку, а також суб’єктом спрощеного оподаткування.

Відповідно до п.п. 14.1.12 п. 14.1 ст. 14 Кодексу базовою ставкою фрахту вважається сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, збільшена на суму витрат за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодовуваних) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування.

Таким чином, якщо послуги з перевезення надаються безпосередньо нерезидентом із використанням його власного транспорту, то такі послуги розглядаються як фрахт і підлягають оподаткуванню відповідно до п.п. 141.4.4 п. 141.4 ст.141 Кодексу, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів щодо звільнення від оподаткування або зменшення ставки для оподаткування.

Відповідно до ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

З інформації про фактичні обставини здійснення відповідних господарських операції, наведеної у зверненні, що розглядається, випливає, що, на думку заявника, доходи із джерелом їх походження з України, отримані нерезидентом, які  відповідно до Кодексу визначаються як фрахт, і підлягають звільненню від оподаткування згідно зі ст. 7, ст. 8 та ст. 21 Конвенції між Урядом України і Урядом Французької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно  (далі – Конвенція).

Положення Конвенції, ратифікованої Законом України № 150/98-ВР
від 03.03.1998, яка набрала чинності в українсько-французьких податкових відносинах 01.11.1998, застосовуються «до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції) та поширюються на існуючі в Договірних Державах податки, одним з яких, зокрема  в Україні, є «податок на прибуток підприємств» (ст. 2 Конвенції).

Для цілей цієї Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше об’єднання осіб; терміни «підприємство Договірної Держави» та «підприємство другої Договірної Держави» означають відповідно  підприємство, що експлуатується резидентом Договірної Держави, та підприємство, що експлуатується резидентом другої Договірної Держави; термін «міжнародне перевезення» означає будь-яке перевезення морським або повітряним судном, що експлуатується підприємством Договірної Держави, за винятком тих випадків, коли морське або повітряне судно експлуатується виключно між пунктами другій Договірній Державі (п. 1 ст. 3 (Загальні визначення) Конвенції).

«При застосуванні цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, буде мати те значення, яке він має за законодавством цієї  Держави стосовно податків, на які поширюється ця Конвенція. Значення терміну згідно з податковим законодавством цієї Держави повинно мати пріоритет над значенням, передбаченим для такого терміну в інших підрозділах законодавства цієї Держави» (п. 2 ст. 3 Конвенції).

Резиденція осіб, на яких поширюються положення Конвенції, визначається
ст. 4 (Резидент) Конвенції, відповідно до п. 1 якої, «для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, місцеперебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Але цей термін не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки на підставі одержання доходів з джерел у цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться».

Згідно з п. 1 ст. 7 (Прибуток від підприємницької діяльності) Конвенції «прибуток підприємства  Договірної Держави оподатковується лише в цій Державі,  якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно тієї частини, яка відноситься до цього постійного представництва».

«Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції,  положення цих статей не будуть зачіпатися положеннями цієї статті» (п. 7 ст. 7 Конвенції).

Підстави для визначення діяльності підприємства однієї Договірної Держави в іншій Договірній Державі такою, що утворює «постійне представництво» в цій іншій Державі, зазначено у ст. 5 (Постійне представництво) Конвенції, відповідно до п. 1 якої для цілей  цієї Конвенції термін  «постійне представництво» означає «постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства».

Таким чином, у загальному порядку відповідно до ст. 7 Конвенції доходи (прибуток), які не розглядаються окремо в інших статтях Конвенції, отримані особою, яка у розумінні Конвенції є підприємством – резидентом Франції, від підприємницької (господарської) діяльності, зокрема діяльності, пов’язаної із наданням ним відповідних послуг, що здійснюється цією особою не через постійне представництво, розташоване в Україні, підлягають оподаткуванню лише у Франції і, відповідно, звільняються від оподаткування в Україні.

Статтею 8 (Морський і повітряний транспорт) Конвенції визначено:

«1. Прибутки,  одержані підприємством Договірної  Держави  від експлуатації   морських   і   повітряних   суден   у   міжнародних перевезеннях, будуть оподатковуватись лише в цій Державі.

2. Для  цілей  цієї статті прибутки від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях включають:

а) прибуток  від  здавання  в  оренду  порожніх  морських або повітряних суден, які експлуатуються у міжнародних перевезеннях; і

b) прибутки від використання, утримання або здавання в оренду контейнерів  (включаючи  трейлери  і  супутнє   устаткування   для транспортування контейнерів), використовуваних для транспортування товарів чи виробів у міжнародних перевезеннях; де  така  оренда  або   таке   використання, утримання або оренда, залежно  від  випадку, є побічними стосовно експлуатації морського або повітряного судна у міжнародних перевезеннях.

3. Якщо прибутки, відповідно  до  пункту 1 цієї статті, отримуються  підприємством Договірної  Держави від участі у пулі, спільному підприємстві чи міжнародному транспортному агентстві, прибутки, що відносяться до такого   підприємства, будуть оподатковуватись тільки в  Договірній Державі, підприємством  якої воно є».

Отже, у загальному порядку відповідно до ст. 8 Конвенції прибутки, отримані підприємством - резидентом Франції, від експлуатації, зокрема морських суден у міжнародних перевезеннях (у тому числі, прибутки від  здавання  в  оренду  порожніх  морських суден, які експлуатуються у міжнародних перевезеннях, та прибутки від використання, утримання або здавання в оренду контейнерів, включаючи трейлери і  супутнє   устаткування   для транспортування контейнерів, використовуваних для транспортування товарів чи виробів у міжнародних перевезеннях, якщо така  оренда  або   таке  використання, утримання або оренда, є побічними стосовно експлуатації морського судна у міжнародних перевезеннях), оподатковуються лише у Франції, тобто підлягають звільненню від оподаткування в Україні.

Згідно із п. 1 ст. 21 (Інші доходи) Конвенції «види  доходів, які фактично належать резиденту Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йдеться у попередніх статтях цієї Конвенції,  будуть оподатковуватись тільки в цій Державі».

«Положення пункту 1 не застосовуються до доходів інших, ніж доходи від нерухомого майна, визначеного в пункті 2 статті 6, якщо одержувач таких доходів  є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність  у  другій  Договірній  Державі через  розташоване  в  ній постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги  через  розташовану  там постійну базу, і право або майно, у зв’язку з яким одержано доход, дійсно пов’язані з таким постійним представництвом  або  постійною базою.  В  такому  випадку  застосовуються  положення статті 7 або статті 14 залежно від обставин» (п. 2 ст. 21 Конвенції).

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України встановлено ст. 103 розділу ІІ «Адміністрування податків, зборів, платежів» Кодексу.

Пунктом 103.1 ст. 103 Кодексу встановлено, що застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 Кодексу (п. 103.2 ст. 103 Кодексу).

Відповідно до положень п.103.3 ст. 103 Кодексу бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором), вважається особа, що має право на отримання таких доходів та є вигодоотримувачем щодо них (має право фактично розпоряджатися таким доходом).

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не є юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або виконує лише посередницькі функції щодо такого доходу, про що, зокрема, можуть свідчити такі ознаки:

зазначена особа не має достатньо повноважень або у випадку, підтвердженому фактами та обставинами, не має права користуватися та розпоряджатися таким доходом, та/або

зазначена особа передає отриманий дохід або переважну його частину на користь іншої особи незалежно від способу оформлення такої передачі та зазначена особа не виконує суттєвих функцій, не використовує значні активи та не несе суттєві ризики в операції з такої передачі, та/або зазначена особа не має відповідних ресурсів (кваліфікованого персоналу, основних засобів у володінні або користуванні, достатнього власного капіталу тощо), необхідних для фактичного виконання функцій, використання активів та управління ризиками, пов’язаних з отриманням відповідного виду доходу, які лише формально покладаються (використовуються, приймаються) на зазначену особу у зв’язку із здійсненням операції з такої передачі.

Якщо нерезидент - безпосередній отримувач доходу з джерелом походження з України не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такого доходу, під час виплати такого доходу застосовуються положення міжнародного договору України з країною, резидентом якої є відповідний бенефіціарний (фактичний) отримувач (власник) такого доходу. У випадку, передбаченому цим абзацом, обов’язок доведення того, що нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такого доходу покладається на такого нерезидента або на нерезидента, який звертається із заявою до контролюючого органу про повернення зайво утриманого податку.

Для визнання особи фактичним одержувачем доходу (бенефіціарним власником) необхідна не лише наявність правових підстав для безпосереднього одержання доходу, а ця особа також повинна бути безпосереднім вигодонабувачем, тобто особою, яка фактично одержує вигоду від отриманого доходу і визначає його подальшу економічну долю.

Документом для визнання особи фактичним власником доходу може бути будь-який документ, який підтверджує фактичне право особи на такий дохід.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 ст. 103 Кодексу, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (п. 103.4 ст. 103 Кодексу).

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5 ст. 103 Кодексу).

Отже, підставою для застосування положень міжнародного договору при виплаті доходу, крім підтвердження бенефіціарності отримувача, є наявність на момент виплати довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладений міжнародний договір. За відсутності на момент виплати такої довідки доходи нерезидента оподатковуються відповідно до законодавства України без врахування положень міжнародного договору.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).