Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.11.2024 р. № 5174/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення АТ …. щодо окремих норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомив, що працівники на підтвердження оплати за проживання у відрядженні, надають квитанції до платіжної інструкції про переказ готівки, в яких платником зазначено фізичну особу – підприємця, який надає послуги з проживання, а фактичним платником зазначено працівника. 

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:

1. Чи є квитанція до платіжної інструкції про переказ готівки, в якій платником зазначено фізичну особу – підприємця, який надає послуги з проживання, а фактичним платником зазначено працівника АТ ….., підтвердним документом, що засвідчує вартість витрат працівника на проживання у відрядженні?

2. Чи будуть витрати на проживання у відрядженні, які підтверджені документами (наприклад: рахунок, акт), отриманими від фізичної особи – підприємця, який надає послуги з проживання, та квитанцію до платіжної інструкції про переказ готівки , в  якій платником зазначено фізичну особу – підприємця, який надає послуги з проживання, а фактичним платником зазначено працівника АТ ……, об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором?

Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні визначено Законом України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591).

Відповідно ст. 40 Закону № 1591 форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.

Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Так, постановою правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг (далі – Інструкція).

Згідно з п. 6 розділу І Інструкції терміни в Інструкції вживаються в таких значеннях:

платник – особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції (п.п. 17 п. 6 розділу І Інструкції);

платник фактичний – особа, яка в платіжній інструкції платника зазначена фактичним платником і грошові зобов'язання якої виконує платник шляхом ініціювання платіжної операції зі свого рахунку (п.п. 18 п. 6 розділу І Інструкції).

При цьому п. 40 розділу ІІ Інструкції платник має право ініціювати платіжну операцію за фактичного платника та/або на користь фактичного отримувача коштів шляхом надання платіжної інструкції надавачу платіжних послуг платника.

Платіжна інструкція, крім обов'язкових реквізитів, визначених у п. 37 розділу II Інструкції, повинна містити:

1) унікальний ідентифікатор фактичного платника або найменування / прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), код фактичного платника та/або

2) унікальний ідентифікатор фактичного отримувача або найменування / прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), код фактичного отримувача.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Кодексу, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема фізична особа – резидент.

Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 Кодексу встановлено виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 Кодексу
(п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

При цьому згідно із п.п. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування збором доходи, які згідно

з розділом IV цього Кодексу та підрозділом 1 цього розділу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пп. 3 і 4 п. 170.13¹ ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1
розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу.

Оподаткування суми надміру витрачених коштів / електронних грошей, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої
у встановлений строк визначено п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Відповідно до п.п. «а» п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170.9 Кодексу не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме: на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці другому п.п. «а» п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу витрати не є об’єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість таких витрат.

При цьому до підтвердних документів належать:

транспортні квитки або транспортні рахунки та багажні квитанції (у тому числі електронні квитки);

документи, отримані від осіб, які надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхові поліси;

документи (виписки та/або відомості з рахунку), що містять визначену законом інформацію про виконані платіжні операції за рахунком, до якого емітовані платіжні інструменти;

документи, що підтверджують виконання операції з використанням платіжних інструментів;

інші документи, що засвідчують вартість витрат.

При цьому будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

Враховуючи викладене та зважаючи на визначення поняття «платник фактичний», наведене у Інструкції, квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки, копія якої надана до звернення, у розумінні п. 170.9 ст. 170 Кодексу не може вважатися документом, який підтверджує витрати на проживання фізичної особи (працівника) під час відрядження, оскільки сплата зазначених витрат здійснена третьою особою, незалежно від того, що призначення платежу містить інформацію про відрядженого працівника. Тобто зазначена квитанція не підтверджує здійснення розрахункової операції безпосередньо працівником.

Разом з тим до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включаються доходи, отримані таким платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом IV Кодексу (п.п. «г» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п. 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також зазначений дохід є об’єктом оподаткування військовим збором
(п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об'єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу і п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Таким чином, у разі якщо юридичною особою (роботодавцем) приймається рішення щодо відшкодування витрат на проживання, понесених фізичною особою (працівником) під час відрядження на підставі зазначеної квитанції, то дохід у вигляді такого відшкодування включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як додаткове благо з відповідним оподаткуванням.

Одночасно повідомляємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року
№ 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Таким чином, з питання правомірності відшкодування витрат, понесених працівником під час відрядження на підставі копій документів, наданих вами до звернення доцільно звернутися до Міністерства фінансів України, як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.