Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.11.2024 р. № 5380/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, … платника податків було звільнено з роботи в … у зв’язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту). Станом на дату звільнення заявниця перебувала на сьомому місяці вагітності, про що роботодавець був повідомлений письмово із додаванням відповідної довідки від медичного закладу.

В силу вимог частини третьої ст. 184 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), на роботодавця покладається обов’язок із працевлаштування вагітних жінок у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору та на період такого працевлаштування за вагітними жінками зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

У …., на виконання вимог ст.184 КЗпП, видало наказ про виплату з … та протягом періоду працевлаштування середнього заробітку (але не більше 3 місяців). Зазначені кошти від … були зараховані на банківську карту із призначенням платежу: зарахування заробітної плати.

У той же час, відомості, які містяться у Реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування свідчать про те, що за ці три місяці єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок)
… на користь платника не сплачувався.

Платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:

Чи підлягає нарахуванню єдиний внесок на виплати (заробітну плату), які здійснюються підприємством вагітній жінці у період працевлаштування таким підприємством вагітної жінки згідно з вимогами частини третьої ст. 184 КЗпП?

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня
2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Пунктом 2 частини першої ст. 1 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об’єднаннях, у фізичних осіб – підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.

Страхувальники – це роботодавці та інші особи, які відповідно до
Закону № 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 частини першої
ст. 1 Закону № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою для нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) частини першої ст. 4 Закону № 2464, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Таким чином, оскільки отриманий від товариства платником податку дохід у вигляді середньої заробітної плати відповідно до вимог частини третьої
ст. 184 КЗпП здійснюються не в межах трудових відносин та не є винагородою за виконані роботи (послуги) за цивільно-правовим договором, то такі виплати не є базою нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.